WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Еволюція українського козацтва - Курсова робота

Еволюція українського козацтва - Курсова робота

Хоча не все так однозначно. Діяльність гетьманів Івана Мазепи, Пилипа Орлика, Павла Полуботка та їхніх найближчих соратників за збереження автономії та створення незалежної Української держави свідчать про міцне коріння державотворчих традицій та підтримку їх на рівні тогочасних європейських зразків. Яскравим прикладом цього є конституція Пилипа Орлика 1710 р. У ній знайшла відображення теорія договору як основа створення держави, що була обґрунтована у працях нідерландського вченого Гуго Гроція [15, 13].

Гетьманська влада суттєво обмежувалася, а генеральна старшина мала зайняти більш незалежне становище. У документі були чітко прописані питання структури влади та її функціонування [16, 57]. Тобто маємо яскравий зразок злету політико-правової думки української козацької еліти на початку XVIII ст.

  1. Вплив козацтва на соціально-економічні відносини та культуру України

З часів Національно-визвольної війни козацтво відіграло вирішальну роль у становленні нової моделі соціально-економічних відносин в Україні. її основними рисами були:

  • ліквідація фільварково-панщинної системи та кріпацтва;

  • передача у власність державного скарбу земельного фонду польських феодалів і католицької церкви;

  • утвердження козацького землеволодіння та земельних маєтностей православної церкви;

  • створення господарств фермерського типу з використанням вільнонайманої робочої сили [24, 163].

Питання про тривалість її дії не дискусійне. Через суто політичні чинники в добу "Руїни" дана модель зазнала змін, а з початком XVIII ст. вона виступала поряд із привнесеною російським абсолютизмом, а саме - феодально-кріпосницькою.

Разом з тим, повною мірою фермерські господарства відродилися в часи Підпільненської, або ж Нової Січі (1734-1775) на території Вольностей Війська Запорозького. Козацьке господарство-зимівник стало осередком товарного виробництва. Окрім козаків, у ньому працювали селяни, які приходили на заробітки з Гетьманщини та Правобережної України. Гурти худоби та збіжжя стали основним товаром, що експортувався запорожцями далеко за межі українських земель. Козацькі господарства успішно функціонували до другої половини 70-х років XVIII ст. і зазнали руйнації з боку царських урядовців лише після виходу імперської Росії (з допомогою запорозького козацтва) до Чорного моря.

За збігом обставин, хронологічно, цей процес відбувався в часи постання на американському континенті нової держави США, де фермерство стало основою сільськогосподарського виробництва.

Ліквідація Запорозької Січі, примусове виселення козаків у кубанські степи зруйнували основи нових соціально-економічних відносин у південних регіонах України. Але й після приєднання до Російської імперії Північного Причорномор'я наприкінці XVIII сх кріпацтво на Запорожжі на відміну від Гетьманщини не запроваджувалося.

Цей край імперський уряд використовував для впровадження буржуазних засад сільськогосподарського виробництва. Тим паче новостворені морські порти (Миколаїв, Херсон, Севастополь та ін.) відкривали широкі можливості розширення зовнішньоекономічної діяльності.

Цілком закономірним є внесок козацтва у розвиток вітчизняної культури та національної самосвідомості українців. Стереотипи поведінки і морально-етичні цінності козацтва зароджувалися в суворих умовах прикордоння. Своєрідною ейкуменою генези козацької самосвідомості стала запорозька громада. Водночас на утвердження духовних основ становості козацтва великий вплив мали вікові традиції українського етносу. Значної енергії цьому процесу надало культурно-національне піднесення в кінці XVI - першій половині XVII ст. [32, 14]. Одним з найважливіших його здобутків стало усвідомлення власних історичних традицій, виражене через культ пам'яті і спрямоване на виховання патріотизму на зразках минулого. Дослідницькі пошуки письменників-полемістів Герасима Смотрицького, Захарії Копистенського, Нова Борецького зводилися до встановлення безперервності історичного процесу від княжої Русі до України. Тісні контакти з ними козацької старшини зумовили активізацію виступів запорожців проти засилля уніатства та католицизму на захист православ'я, сприяли розвитку освіти, науки й культури.

Етнічна свідомість і запорозький гарт утверджували в козаках почуття власної гідності, лицарських ідеалів вірності, доблесті і честі. Ці поняття в ході національно-визвольного руху поширювалися з козацького середовища й на інші верстви населення. Тому цілком природно, що саме світоглядні засади козацтва стали одним з вагомих чинників національної свідомості українців, а серед тогочасної європейської спільноти вони дістали назву "козацького народу" [31, 248].

Будучи провідною суспільно-політичною силою, українське козацтво виявилося здатним не лише до сприйняття, а й творення власного творчого середовища і виступати творцем самобутніх художніх цінностей. Козацькі думи, козацькі пісні, танці, літописи, ікони. За цими словами величезний духовний досвід XVI-XVIII ст., значну частину якого вдалося втілити у своїй діяльності козацтву. Все це глибоко закарбувалося у ментальності українців, а отже, вплинуло на їхню національну ідентичність.

Українське бароко XVII ст., яке за слушним означенням Д. Чижевського було тісно "пов'язане з тогочасною політичною ідеологією", [32, 14] нерідко називають козацьким. Це, звичайно, перебільшення, але якась частина істини у такому визначенні є, бо саме козацтво було носієм нового художнього смаку в образотворчому мистецтві. Відомо чимало видатних творів архітектури і живопису, створених на замовлення козацької старшини: Троїцький собор у Густині, Миколаївський у Ніжині, Георгіївський у Видубичах та багато інших, що дістали назву козацьких, озвучені зсередини елегійною задумою про вічність. Заслуга козацтва полягала в тому, що, поширений з давніх часів тип дерев'яної церкви "воно влягло у камінь, прикрасило безліччю чудових пластичних мотивів й підняло кілька споруд такого роду на рівень найдосконаліших виявів європейського архітектурного мислення" [32, 14].

У козаку-лицарі насамперед цінувалася мужність, розум, почуття власної гідності. В такому ідеалі чоловіка відбилася українська історія XVI-XVIII ст. Міфологізований образ козацтва як воєнної сили і слави українського народу, непохитної опори православ'я і щита християнського світу від "невірних", що виник у вітчизняній книжності XVII ст., відбився у козацьких літописах (Самовидця, Григорія Граб'янки, Самійла Величка), де українці фігурують рівноправним етносом європейської спільноти.

Про загальну любов до козака-запорожця і проскладність його душевного світу яскраво писав Д. Яворницький, зазначаючи, що бурхливе козацьке життя сповнювало людську душу суперечливими пристрастями і непримиренними бажаннями. "Тут було своєрідне молодецтво й особливий, епікурейський погляд на життя... Однак дивлячись на світ з точки зору веселого й дозвільного спостерігача, запорожець знав і похмурі думи... Ця двоїстість випливала, звичайно, із самого способу життя" [37, 180]. У народному середовищі з образом козака часто пов'язується уявлення про роздуми на самоті, що може собі дозволити лише духовно багата людини.

Улюблений герой народного живопису Козак-Мамай сидить один серед степу в глибокому елегійному роздумі. Образ одухотвореного воїна, лицаря-філософа не був поетичною фікцією, грою фантазії митців-патріотів. Козак у думах і помислах українців уособлював народну силу духу, незламність волі в святій боротьбі з поневолювачами. "А на чолі козаччини, – за висловом М. Грушевського, – стояли в значній частині люди, що були плоттю від плоті і кістю від кості тої української інтелігенції, що на своїх плечах виносила національну справу свого народу" [8, 74].

Зображення козака на народних картинах у час, коли Запорозького Війська вже не існувало, сприймалося як своєрідний пам'ятник героїчному минулому українського народу. Зображення козака на полотнах на стінах хат, скринях тощо набувало значення оберега, охоронця господи. У народі козака вважали чаклуном, характерником, який з'являється до простого люду в найскрутніші хвилини життя, щоб допомогти мудрим словом чи відвагою, любов'ю чи співчуттям. Образ Козака-Мамая – то велична, викристалізована віками дума народу про свою глибину і сокровенну сутність. Зазнавши багато горя і лиха, народ прагнув миру та вільної праці. Власне миролюбивий характер українців й персоніфікує образ козака-бандуриста.

Отже, козацтво становило важливу ланку еволюції українського суспільства пізнього середньовіччя та початку нової доби. В умовах іноземного панування воно виступило захисником українського етносу перед загрозою фізичного знищення і духовної асиміляції. В середині XVII ст. козацтво відродило Українську державу як спадкоємницю княжої Русі та мало визначальний вплив на становлення національної свідомості українців.

Loading...

 
 

Цікаве