WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Еволюція давньоруської общини - Курсова робота

Еволюція давньоруської общини - Курсова робота

Перевага територіального принципу перешкоджала надмірному зміцненню позицій багатих і знатних родів. Навіть в X ст. підвищення продуктивності праці й рівня життя (а воно було значним) не вело до істотного посилення матеріальної нерівності в громаді. Про це свідчать дані археології. Це наклало досить сильний відбиток на суспільну психологію всього слов'янського народу, який завжди вкрай неприязно ставився до користолюбців і корисливості. Сила общинних інститутів була обумовлена не тільки її структурою. Важкі кліматичні умови, у яких перебували мешканці української рівнини, змушували їх міцніше триматися за общину, яка допомагала своїм членам. Якийсь неврожай або якесь стихійне лихо не могли лишити селянина ні з чим, тому що про нього проявляв турботу весь колектив. Міцність общинних підвалин зберігалася на всьому протязі історії громади й затримувала розвиток капіталістичних відносин на селі.

Більше того, община дозволяла стримувати апетити багатьох феодалів, які прагнули обмежити особисту волю й економічну самостійність селян. У Європі, де переважала кровно-родинна община, сам колектив общинників був розколотий. У міру розвитку капіталізму община піддавалася розкладанню, у результаті чого вона й не могла протистояти експансії феодалів. Але на Русі багаті землевласники зіштовхувалися із солідарною позицією община. Тому в нас до XIV ст. практично не було поширено панщинне господарство. Селян не змушували трудитися у вотчинах феодалів, обмежуючись більше прийнятної для них продуктовою рентою.

Становленню такого, "полегшеного" феодалізму сприяла князівська влада. У Європі феодали переважно скуповували общинні землі, одержуючи більшу свободу у відношенні до самих общинників. На Русі ж землі головним чином роздавалися – дружинникам, за службу на князя. У результаті власники знову придбаних земель ставали більше залежними від волі князя. А він волів не дуже потурати апетитам своїх васалів, усвідомлюючи погрозу того, що вони можуть зосередитися на наживанні – на шкоду державній службі. Князі київської Русі не терпіли феодальної сваволі. Створений ними звід юридичних норм "Руська правда" строго регламентує відносини між общиною й боярським господарством. Це, звичайно ж, було на руку, у першу чергу, слабким, а не сильним. Тому ще в ті древні часи простий народ звик бачити в государях захисників перед лицем знаті, точніше тих її представників, які зловживали своїми привілеями.

При цьому не слід закривати очі на те, що деякі категорії селян не мали особисту свободу. Мова йде про смердів і холопів. Перші були невільними або напіввільними князівськими данниками. Вони сиділи на землі й несли повинності на користь князя. Смерди протиставлялися вільним общинникам – "людям". За вбивство вільного общинника покладалося 40 гривень штрафу, тоді як той, хто убив смерда карався 5 гривнями. Ще менше прав мали холопи, нічим не відрізнялися від рабів. Холоп, що вдарить вільного, міг бути безоплатно ним убитий – навіть у тому випадку, якщо хазяїн холопа сплатить компенсацію. Але й смерди, і холопи, перебували поза общиною, що була об'єднанням вільних людей навіть у тому випадку, коли її землі переходили до феодала.

Сільські общини підкорялися общинам міським. Але й серед останніх також існувала своя ієрархія. Общини великих міст підкоряли собі більш дрібні міста або пригороди. Навколо них поєднувалися великі території, іменовані "волостями". Характерний зв'язок цього слова зі словом "влада". Саме волость – гігантська община – і була верховною владою, яка здійснювалася за допомогою народних – вічових зборів. А в період своєї єдності (IX-XI ст.) східнослов'янські землі управлялися великою волостю – "Руською землею", що включала в себе Київ, Чернігів і Перяславль. Переважав тут Київ. Тому словосполучення "Руська земля" мало тоді подвійне значення – це було ім'я окремої волості й, одночасно, всіх східних слов'ян. Історики звертають увагу на те, що в літописах більша частина всіх важливих рішень (у тому числі, і кадрових) здійснювалися "киянами " (киянами) , "полочанами" і жителями інших земель. Віче призначали й зміщали князів, представників адміністрації (десяцьких, соцьких, тисяцьких), розпоряджалися фінансовими ресурсами, вирішували питання війни й миру. Проте, їх не можна вважати аналогами сучасних парламентів. На віче висловлювалися різні точки зору, але рішення приймалися консенсусом. Поряд з масою делегатів від різних общин на вічових зборах важлива роль належала аристократам з Боярської думи, а також духівництву.

По суті справи в Древній Русі влада ще не відокремилася від суспільства. Тому влада здійснювала сама общинна організація, тобто община. Князівська влада в зазначений період була, користуючись сучасним визначенням, виконавчою владою. Вона постійно підсилювалася, що відбивало ускладнення соціальної структури суспільства. А це ускладнення викликало необхідність у якомусь єдиновладному арбітрі, що зміг би здійснювати баланс сил й інтересів.

Список використаної літератури

  1. Аркас М. Історія України-Русі. — К.: "Маяк", 1994 р.

  2. Баран В.Д. Давні слов'яни. Україна крізь віки. – Т.З. – К., 1998. – С.33;

  3. Баран В., Козак Д., Терпиловський Р. Походження слов'ян. — К., 1991.

  4. Бойко О.Д. Історія України: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. Видання 3-тє, виправлене, доповнене. – К.: Академвидав, 2005. – 688.

  5. Бунятян К.П., Мурзін В.Ю., Симоненко О.В. На світанку історії // Україна крізь віки. – Т.1. – К., 1998.

  6. Верстюк В. Ф., Дзюба О. М., Репринцев В.Ф. Україна від найдавніших часів до сьогодення. Хронологічний довідник. — К., 1995.

  7. Винокур О., Трубчанінов О. Давня і середньовічна історія України. — К., 1996.

  8. Горленко В. Ф., Бойко І. Д., Кунацький О. С. Народна землеробська техніка українців.— К., 1971;

  9. Греков Б. Київська Русь. – К., 1953.

  10. Грушевський М. Історія України-Руси. Київ, 1993. Т.3. С.192.

  11. Грушевский М.С. Очерк истории украинского народа. – 2-е изд. – К.: Лыбидь, 1991.

  12. Давня історія України. У 3-х т. — К., 1997.

  13. Драчук В. Дорогами тисячоліть. - К., 1978.

  14. Енциклопедія українознавства: т.1-10. – Львів. 1993-2000.

  15. Ефименко А. История украинского народа. – К., 1990.

  16. Залізняк Л. Нариси стародавньої історії України. — К., 1994.

  17. ЗалізнякЛ. Первісна історія України. — К., 1999.

  18. Залізняк Л. Походження українського народу. — К., 1996.

  19. Залізняк Л. Проблема походження індоєвропейців // Дивослово. - 2000. - №5. - С.23-37.

  20. Історія України (керівн. автор, ко-лект. Ю.Зайцев). – Львів, 1996.– С.334.

  21. Історія України : Навчальний посібник / Білоцерківський В. Я. - К.: Центр учбової літератури, 2007.

  22. Історія України. Навчальний посібник для студентів історичних спеціальностей. – Донецьк: Центр підготовки абітурієнтів, 1998.

  23. Історія України. Посібник. За ред. В.А.Смолія, - К., 1997.

  24. Малий словник історії України. — К., 1997.

  25. Моця О.П. Населення південно-руських земель ІХ-ХІІІ ст. — К., 1993.

  26. Моця О., Ричка В. Київська Русь: від язичництва до християнства. — К., 1996.

  27. Пріцак О. Походження Русі. – К., 1997.

  28. Субтельний О. Україна: історія / Пер. з англ. Ю. І. Шевчука; Вст. ст. С.В. Кульчицького. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1993. – 720 с.

  29. Толочко А. Князь в древней Руси: власть, собственность, идеология. - К., 1992.

  30. Толочко П. Київська Русь. — К., 1996.

  31. Україна і світ: Історія господарства від первісної доби і перших цивілізацій до становлення індустріального суспільства. — К., 1994.

  32. Фроянов И. Древняя Русь. – М., 1995.

  33. Фроянов И. Киевская Русь: очерки социально-экономической истории. – Л., 1990.

  34. Шевчук В. П., Тараненко М. Г. Історія української державності: Курс лекцій. — К., 1999.

  35. Юшков C. В. Нариси з історії виникнення і початкового розвитку феодалізму в Київській Русі / АН України, Ін-т історії України, Археограф. комісія. Відп. ред. В. А. Смолій. — К. : Наук. думка, 1992. — 352 с.

  36. Яковенко Н. Нариси історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. - К., 1997.

Loading...

 
 

Цікаве