WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Еволюція давньоруської общини - Курсова робота

Еволюція давньоруської общини - Курсова робота

Ще примітивніше були відносини племінних князів і великого князя. Можна думати, що племінні князі не тільки не відбували військової повинності, а навіть не платили данини. З літописного оповідання про відносини деревлянського князя до Ігоря легко встановити, що підкорення деревлян і деревлянського князя виявлялось тільки в тому, що данину збирали князівські бояри (в даному випадку Свенельд) або сам князь.

При Святославі можна відзначити ряд нових моментів у територіальних відносинах. Вони насамперед полягають у тому, що Деревлянська земля була остаточно освоєна руським князем. Коли були впорядковані форми феодально-князівської експлуатації деревлян, коли були встановлені данина і "уроки", Деревлянську землю одержав син Святослава — Олег [18, 114].

Невідомо, чи при Святославі, чи при його наступникові була освоєна і земля радимичів. В усякому разі, літопис не згадує більше про окреме племінне князівство радимичів. Лишалась не остаточно освоєною тільки земля вятичів.

Другим новим моментом є те, що дім Рюрика встановлює монополію на князівську владу в Київській державі. Очевидно, сидячи в основних центрах — Новгороді, Києві, кінцевих пунктах великого шляху "из варяг в греки", перші Рюриковичі спромоглись захопити в свої руки всі економічні й політичні нитки держави. Тільки полоцькі князі, що також сиділи на одній з великих магістралей (на Західній Двіні), зуміли зберегти своє князювання, а всі інші знизились до ступеня бояр. Мабуть, при Святославі почався процес ускладнення тих примітивних відносин, які Маркс так влучно визначив "лени, що складались з данини". Можна думати, що поглиблення й розширення процесу розкладу общинного ладу і розклад племінних відносин мав своїм загальним наслідком також ускладнення відносин між великим князем і місцевими "світлими" князями. Упорядкування збору данини, почате кн. Ольгою, було, мабуть, проведене по всій території, а це знову-таки неодмінно мало відбитись на колі тих повинностей, які мусив виконувати місцевий князь. На більшу централізацію, отже й на більше коло обов'язків вплинув і відзначений нами факт — зведення князів на ступінь бояр, тобто, по суті, князівських посадників. Князівські посадники дедалі більше перетворюються в місцеві органи князівської влади [35, 91].

Князівська влада

В досліджуваний період як у самій структурі князівської влади, так і в здійсненні її функцій, безперечно, було надзвичайно багато патріархальних рис. У літературі давно вже відзначено, що по суті Київською Руссю управляв рід Рюриковичів. Принаймні весь дім Рюриковичів підписував договір Ігоря з Візантією. Племена також управлялись князівськими родами. Взаємовідносини між князями всередині кожного князівського роду в дофеодальний період визначались патріархальними, родовими рисами.

Само собою зрозуміло, функції перших Рюриковичів були дуже нескладні. Головною їх діяльністю були організація військових ополчень, командування військом, підкорення нових племен, встановлення і збирання данини (головним чином товарами, які мали попит на зовнішніх ринках) і реалізація цих товарів. Крім того, вони судили . дружинників, своїх залежних людей і холопів і, очевидно, міське населення.

Щодо князівського управління, то київські князі на початку повинні були безпосередньо відати тільки Київською землею, тобто землею полян. Як було вказано, інші племінні території були під управлінням або племінних князів, або князів-намісників (так званих світлих князів русько-візантійських договорів).

Щодо суду, то князь судив тільки своїх васалів, дружинників, свою челядь, рабів. Судив він на основі звичаїв ("закон руський" русько-візантійських договорів). Не може бути мови про те, що князівська юрисдикція в цей період поширювалась на всю масу населення, зокрема на членів общин [7, 53-55].

Навряд чи можна говорити про князівське законодавство, якщо не розуміти під законодавством фінансово-адміністративних розпоряджень (наприклад, кн. Ольги).

Якби князь у цей час і захотів видавати якісь загальні. норми — закони, то в нього не було ні сил, ні засобів опублікувати їх і, тим більше, простежити за їх виконанням. Очевидно, роль князів була незначна і в справі організації культу, оскільки релігійні вірування мали примітивний характер.

Дана нами характеристика князів до XI ст. буде не зовсім точна, якщо ми не візьмемо до уваги, що вона зроблена на основі вивчення тих відносин, які визначались в основному політичному центрі — Києві. На місцях, тобто в окремих племен, князівська влада мала, звичайно, багато патріархальних рис. Але, з другого боку, неправильно було б заперечувати деякий розвиток і ускладнення князівських функцій з другої половини X ст. Досить пригадати, що на Русі в цей період було дві групи в правлячій верстві: одна спрямовувала діяльність кн. Святослава, а друга складала оточення кн. Ольги. Кн. Ольга і її оточення, як нам відомо, провели фінансово-адміністративну реформу, встановивши погости. Можна думати, що ця група була тісно зв'язана з місцевими землевласницькими елементами, які поступово виростали при розкладі общини. Група ця, як можна встановити з літописного тексту, воліла методичної експлуатації підвладних племен, ніж воєнних авантюр кн. Святослава. Нам відомо, що кн. Ольга намагалась встановити зв'язки з Візантією і прийняла християнство. Словом, і в X ст. були вже певні тенденції до ускладнення функцій князівської влади. Виникає питання: хто ж становив оточення князя, хто були його помічники і радники? І тут пам'ятники дозволяють нам встановити, що князь був оточений, з одного боку, дружиною, а з другого — родовою і племінною знаттю [7, 58].

Дружина

В досліджувану нами епоху слово дружина мало два значення — загальне, що означало близьких людей, товаришів, супутників, і спеціальне, яке означало найближчих соратників і співробітників, які оточували князя чи боярина і під час миру, і під час війни. Дружина в цьому останньому розумінні не є специфічною особливістю руського суспільного ладу дофеодальної епохи; вона може бути визнана не тільки всеєвропейським інститутом, а й інститутом, який існував і в інших частинах світу на певній стадії суспільного ладу.

Дружина в тісному розумінні слова, тобто дружина князів і їх найвидатніших помічників, існувала з часу самого виникнення Київської держави. Але можна думати, що й так звані племінні князі мали також свою дружину. Одним з характерних моментів дружинного ладу е те, що дружинники завжди стояли при князеві або бояринові, жили при ньому, поділяли всі його інтереси.

З кого складалась дружина? Насамперед треба встановити, з кого вона набиралась. Як ми вже говорили, основний контингент дружини складався з родової знаті; але й усякий, кого князь вважав цінним у військовій справі і в раді, міг бути притягнутий до складу дружини. Отже князь міг приймати людей, що належали до різних народів і племен. Перелік дружинників у договорах з візантійцями показує, що в дружину входили як варяги й слов'яни, так і представники інших національностей. Звернемось тепер до встановлення того, з яких груп складалась дружина [35, 89].

Верхівка дружини складалась з дружинників, що часто служили батькові князя ("дружина отня"). Вона переходить до молодшого покоління князів, має попередній вплив і авторитет серед дружинників і в суспільстві. З її рядів виходять тисяцькі, посадники та інші представники князівської адміністрації.

Молодша дружина — отроки, пасинки, дітські, очевидно дійсно молодші віком, — перебувала при дворі князя, зближаючись і зливаючись з невільною челяддю. З молодшої дружини вибирались особисті слуги князя, його охоронці, а також призначались дрібні урядові особи. Між старою і молодшою дружинами стояли дружинники, які не могли бути причислені ні до тієї, ні до іншої групи. Вони не мали особливої назви. Звичайно їх називали просто мужами, відмінно від верхівки старої дружини — бояр і представників молодшої дружини — отроків. Очевидно, що це був основний бойовий контингент особистих військових сил князя. Від військової справи їх звичайно не відривали, як відривали бояр для управління, або отроків для служби при дворі.

Верхівка старшої дружини почала називатись боярами. В договорі кн. Олега говориться, що він укладений і від імені "бояр його світлих". Як сказано, пам'ятники X ст. також говорять про князівських бояр, протиставлячи їх "старцям градським" [35. 91].

Можна встановити, що боярином почали називати насамперед заслуженого члена дружини, який набував не тільки великої громадської ваги, а й певної господарської самостійності. Цю господарську самостійність можна було добути, тільки утворивши свою власну дружину, свій двір. Звідси в паралель князівській дружині наші пам'ятники починають говорити про дружину боярську.

Дружинники живуть при дворі князя на повному його утриманні. Князь чи боярин постачає дружину всім необхідним — їжею, одягом, зброєю. З дружиною князь не розлучається ні на війні, ні під час своєї адміністративної діяльності, ні в себе вдома.

Loading...

 
 

Цікаве