WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Еволюція давньоруської общини - Курсова робота

Еволюція давньоруської общини - Курсова робота

Вищим органом общини був схід з домохазяїнів, де рішення приймалося не голосуванням, а загальною згодою, і обиралися старці.

Сусідська (територіальна) община в східних слов'ян була нижчою ланкою соціальної організації. Сусідські общини згодом поєднувалися в племена, а останні - у союзи племен (починаючи з VII століття). Ці союзи племен являли собою досить складний соціальний організм. Центрами їхнього соціально-політичного життя були укріплені "гради", які згодом перетворилися в повноцінні міста. Наприклад, Київ - у полян, Іскоростень - у древлян, Новгород - у слов'ян й т.д. У Древній Русі вже в IX-X ст. було близько 25 великих міст. В XI столітті до них додалося ще понад 60-ти, а до моменту монголо-татарської навали на Русі було вже близько 300 міст. Міста були центрами культури. Якщо давньоруське село довгий час була неписьменним, то в містах грамотність була поширена широко, причому не тільки серед купців, але й серед ремісників. Про це свідчать численні берестяні грамоти й написи на побутових предметах. У містах відбувалися збори вільних чоловіків-общинників союзу (віча), на яких вирішувалися найважливіші питання.

Ускладнення общинного життя в рамках союзів східно-слов'янських племен привело до виділення особливого соціального шару - старійшин, і утворенню органів управління - рад старійшин. Община існувала й у містах. Вільні міські жителі, купці й ремісники, входили в сотні - об'єднання по професіях. Їхнім привілеєм було володіння зброєю. Оскільки сотень у місті налічувалося всього 10, то глава міського ополчення, він же - суддя з цивільних справ, називався "тисяцьким". Ця дуже впливова посада зберігалася до 1335 року, коли останній тисяцький у Москві був страчений великим князем Дмитром Донським [5, 124].

Типовою для середньовіччя була приналежність людини до якоїсь корпорації, яка її захищала. Якщо хтось виявлявся "випавшим" зі своєї групи, виявлявся викинутим із суспільства, ізгоєм. Відомі три випадки перетворення в безправного ізгоя: купець, який розорився, "попів син грамоті не вчений", Холоп, який викупився на волю. Вони надходили під заступництво церкви, за що на неї працювали. В VI-IX ст., в епоху масових міграцій і лютих зіткнень між племенами, з'явився прошарок професійних воїнів-дружинників на чолі з військовим керівником - князем, у руках якого сконцентрувалася реальна влада. Маючи владу й військову силу, опираючись на свій авторитет і накопичені багатства, князі, дружинники, старійшини вилучали в рядових общинників частину зробленої ними продукції.

Таким чином, до середини IX ст. з'явилися передумови для формування державності. Окремі міські племінні волості й князівства зібралися разом й об'єдналися під однією державною владою. У такий спосіб утворилася держава - Київська Русь.

Київська Русь була ранньофеодальною державою. У Х-ХІІ ст. на Русі складається велика феодальна власність на землю у вигляді князівських, боярських і церковних володінь. Формою земельної власності стає феодальна вотчина (отчина, тобто батьківське володіння) - відчужувана (із правом купівлі-продажу) і передавана в спадщину. Проживаючі на ній селяни не тільки виплачували данину державі, але й ставали поземельно залежними від феодала (боярина), виплачуючи йому за користування землею натуральну ренту, або відпрацьовуючи панщину. Однак значне число жителів як і раніше становили незалежні від бояр селяни-общинники, які платили данину на користь держави (великого князя). Вільне сільське населення - смерди - володіло землею на общинному праві: власником землі вважалася вся громада, розпоряджався нею сільський схід, окремі родини лише користувалися нею. Община захищала смердів, допомагала їм у важких випадках, несла колективну відповідальність за вбивство, вчинене на її землі. Смерди користувалися захистом закону, але за вбивство смерда платили в кілька разів меншу ціну, ніж за людей князів і бояр. ( ст.62,65,91 й ін. "Руської правди"). Зневажливе відношення до смердів виразилося в появі дієслова "смердіти" - "пахнути мужиком" [5, 124-126].

Ще гірше було становище залежних людей. Закуп одержував від землевласника "купу" - позичку, знаряддя праці й "отарицу" - ділянка ріллі, і не міг піти, не вернувши їх. У випадку втечі він перетворювався в холопа. Рядович надходив на службу за договором (рядом), відсутність договору так само перетворювало його в холопа. Джерелами рабства служили також покупка, самопродаж, неоплатний борг, тяжкий злочин, одруження вільного на рабині без договору з її хазяїном, народження від холопа або рабині. Холоп взагалі не мав ніяких прав, навіть діти його вважалися власністю його хазяїна. Вотчини, стаючи спадкоємною власністю, безумовно, були однією з основних причин феодальної роздробленості Русі, яка почалася в середині ХІ - початку XII ст.

У другій половині XIII століття починається процес утворення централізованої держави. Головна економічна причина її утворення - це розвиток феодальних відносин "усередину" й "углиб" - на всю територію північно-східної Русі, і поява, поряд з вотчинами, умовного феодального землеволодіння. Це супроводжувалося посиленням феодальної експлуатації й загостренням соціальних протиріч у країні між селянами й феодалами.

Однак, навіть у другій половині XV століття в північно-східній Русі переважали так звані "чорні землі", для яких було характерно общинне землеволодіння селян з індивідуальним володінням присадибною ділянкою й орною землею, а також наявність виборного селянського волосного самоврядування під контролем князівської адміністрації. Існували дві категорії селян: чорні селяни, які живуть громадами в селах, що не належали окремим феодалам, і власницькі селяни, що жили на окремих землях у системі феодальної вотчини. Власницькі селяни були особисто залежні від феодалів. За цими селянами ще збереглося право вільного переходу від одного феодала до іншого, але на практиці воно все частіше виявлялося формальним. Залучення в систему феодальних відносин усього сільського населення привело до зникнення багатьох термінів, що позначали в минулому різні категорії сільського населення ("люди", "смерди", "закупи", "ізгої" і т.д.) і появі до кінця XIV століття нового терміна "селяни". Ця назва збереглася й до наших днів [5. 134].

Форму суспільних відносин, що існували в східних слов'ян у древні часи, можна визначити як "військову демократію". Її ознаками були: участь всіх членів (чоловіків) племінного союзу в рішенні найважливіших суспільних проблем; особлива роль народних зборів, як вищого органа влади; загальне озброєння народу (народне ополчення); рівність всіх членів суспільства. Правлячий клас формувався із двох прошарків: старої родоплемінної аристократії (вождів, жерців, старійшин) і общинників, які розбагатіли на експлуатації рабів і сусідів. Наявність сусідської общини ("верви") і патріархального рабства до певної пори гальмувало процес соціальної диференціації. Вищим органом управління й влади в древній Русі була князівська рада. Вона складалася з бояр й "княжих чоловіків". Окремі функції або керівництво галузями князівського палацового господарства здійснювали тіуни й старости. Згодом ці палацові управителі перетворюються в керуючих галузями князівського (державного) господарства. Десяткова (чисельна) система управління змінюється палацово-вотчиною, при якій політична влада належить власникові (князеві-землевласникові або боярину-вотчиннику). Складалися два центри влади - князівський палац і боярська вотчина.

Місцеве управління здійснювалося довіреними людьми князя, його синами й опиралося на військові гарнізони, керовані тисяцькими, сотниками й десяцькими. Ресурси для свого існування й діяльності місцеві органи управління одержують через систему годівель (зборів з місцевого населення).

У ранньофеодальній монархії важливу державну функцію виконували народні збори - віче. У його компетенцію спочатку входили всі питання державного правління, законодавство, суд і т.п. Поступово це коло справ звужується, і у віча залишаються тільки функції вищого управління: покликання й призначення князів, заключення договорів з ними, контроль за керуванням, питання "війни й миру" і т.п. Поточне управління стали здійснювати городові й сільські общини (сотні й верви), а також князівська адміністрація. При цьому віче опиралося на підтримку общин (сільська й міських), князівська влада - на підтримку дружини, феодальної аристократії й солдат [12, 62-63].

Таким чином, Київська Русь була типовою ранньофеодальною державою з досить розвинутою економікою, соціальною нерівністю й зі складним переплетенням галузей влади. Також характерною була перевага військової сили, нерозділеність адміністративної, законодавчої й судової влади й перший написаний закон (Руська Правда), що нагадує "варварські правди" Західної Європи. А община при цьому була зародком місцевого управління.

Розділ 2. Сільська община, як основа давньоруської суспільної організації

Джерела не дають нам ніяких вказівок на існування сільської територіальної общини в IX — X ст. Але це зовсім не означає, що її не існувало. В усякому разі, археологічні дані, що характеризують еволюцію поселень східного слов'янства VIII — XII ст., з певністю говорять нам, що велика родина починає розпадатись і що виникають інші суспільно-економічні колективи. Зокрема вивчення городищ, які являють собою місце поселення великих родин, показує, що або городища втрачають це своє значення, перетворюючись у тимчасові пристановища, або навколо них розвивається селище, або виникав велике відкрите поселення, незалежно від городищ. Процес розкладу великих родин повинен був привести до виникнення тільки сільських общин, бо іншого суспільно-економічного колективу наука поки що не знає. Джерела не дають нам змоги також установити, яка назва була присвоєна сільським общинам.

Loading...

 
 

Цікаве