WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Еволюція давньоруської общини - Курсова робота

Еволюція давньоруської общини - Курсова робота

1.2 Поселення антів або венедів та їхня громадська та державна організація

Слов'ян під назвою венедів згадували старогрецькі та римські письменники від VII в. до Р. X.: Гесіод, Геродот, Софокл, Скілан, Корнелій Непот, Пліши, Таціт, Птоломей. Дехто зв'язував їх з Балтійським узбережжям. Ґогський історик Йордан писав, що "анти найхоробріші між ними (венедами), живуть над луком Чорного моря, від Дністра до Дніпра", але за іншими відомостями, в тому числі Павла Диякона, можна зробити висновок, що в V ст. держава антів охоплювала значно ширшу територію — від Дону, Чорного моря до рік Висли, горішніх Варти та Одри і частини Богемії.

Значна частина дослідників вважає їх за слов'ян. О.О. Шахматов вважав антів слов'янами, які жили на Прикарпатті, С.М. Соловйов — південно-західною частиною східних слов'ян, Л. Нідерле — волинянами, В.О. Ключевський — дулібами, М.С. Грушевський — українцями. Поділяючи ці думки дослідників, М.Ю. Брайчевський підкреслює погляд "націоналіста" М.С. Грушевського, начебто є різниця між його "українцями" та "дулібами" Ключевського. Сам М.Ю. Брайчевський вважає антів продовжувачами носіїв Черняхівської, себто української культури. В. Щербаківський вважав, що іменем "анти" називали ряд українських племен. Жили вони якраз там, де пізніше бачимо українські племена. Важлива вказівка Прокопія, що анти та слов'яни розмовляли однаковою мовою. П. Ковалевський розрізняє слов'ян, які посунулися на Балканський півострів, та антів, від яких походять руси [21, 42-43].

Жили анти великими поселеннями по берегах річок та озер, займалися скотарством та хліборобством. Могильники їх нагадували черняхівські, але мали вони й окремі — для воїнів, яких ховали зі зброєю. Мали укріплення не в кожному селі, а спільні — для кількох поселень. М.Ю. Брайчевський приписує антам так звані Змієві або Троякові вали, які тягнуться на десятки кілометрів по річках Красна — Стугва, Рось — Трубіж, Сула. Аналогічні були в Подністров'ї; вони сягали 10 метрів заввишки.

Збереглося чимало відомостей про громадську організацію антів. Прокопій Кесарійський писав, що слов'янами та антами не править хтось один, але здавна управляє ними народне зібрання, і всі справи, добрі чи лихі, вони вирішують спільно. Але за часів загальної небезпеки вони обирали царя ("тех"), авторитет якого визнавав весь народ. Таким вождем був Бож, який у 380 році зорганізував союз для боротьби з остготським царством Вінітара. Боротьба виявилася нещасливою для антів: потрапили до полону (були забиті Бож із синами та 70 старійшин. Другий вождь, Меза, відзначився в боротьбі з аварами в 550-их роках [20, 52].

Правдоподібно, що головний державний центр антів лежав на чорноморському побережжі. Характер об'єднання антів викликає різні гіпотези. Одні вважають антську державу за племінний союз. Ключевський називав її "Дулібський союз". Інші бачать короткотермінове об'єднання для боротьби з ворогом (Бож — з готами, Мезамир — з аварами і т. д.). У всякому разі, факт об'єднання антів дуже важливий як перша відома нам спроба предків українського народу створити державне об'єднання з організованим військом та участю населення у політичному житті [3, 27].

Держава антів протривала три сторіччя — від кінця IV до початку VII ст. Вона впала під навалою аварів.

Як свідчать рештки поселень українців VІІ-VІІІ сторіч, жили вони здебільшого великими гуртами. Житлами служили землянки з грубами, з дерев'яними стінами, обмащеними глиною, або хати з сіньми та двома світлицями, що нагадують планом сучасні українські хати. Біля житла були глибокі ями для переховування продуктів. Недалеко від поселень бували могильники з безкурганними могилами, з рештками трупоспалення. Подібні поселення зустрічаються по всій Україні. Цікаво, що під вівтарною частиною Десятинної церкви в Києві знайдено рештки подібної хати, старшої від Десятинної церкви, кінця Х століття. Українські поселення мали укріплення — городища з високими земляними валами та глибокими ровами.

Розміщалися вони переважно на високих берегах рік, на рогах, які з двох-трьох боків оточені були річкою. По всіх українських землях залишилося багато городищ у Київщині — 400, на Волині — 350, на Поділлі — 260, на Чернігівщині — 208, у Галичині — 100. Ці городища були різного розміру. Одні були невеликі й служили захистом одного двору, інші були укріпленим замком вождя, треті, великі, служили захистом для кількох осель.

Городища, однак, не тільки захищали від свавілля ворогів, а й були також адміністративними осередками цілої великої округи, деякі ж з них, переважно розташовані на великих ріках, відігравали значну роль в торгівлі.

У кожному племінному об'єднанні були значні городові центри: у полян — Київ, Вишгород, у сіверян — Чернігів, Новгород-Сіверський, Любеч, у древлян — Турів, Малин, Іскоростень, у дулібів — Бузьк, Волинь (біля Городив), у білих хорватів — Велз, Червень. Серед цих міст були великі, значні вже в VIII ст. Київ мав вулиці, майдани, палаци князів. У ньому було багато ремісників, ним міг змагатися багатством Чернігів, де теж виробляли ювелірні речі. Галич, Луцьк (Лучеськ), Перемишль являли собою значні торговельні міста [3, 35].

Археологічні джерела дають можливість уявити собі головні заняття населення. Це було рільництво (на що вказує хліборобський інвентар), скотарство (були корови, коні, свині, вівці, птиця). Населення знало гончарство, ткацтво, обробку заліза, інші ремства. Важливе місце посідало полювання на дикого звіра. Полювали на турів, зубрів, лосів, оленів, а також тварин з дорогоцінним хутром: білок, куниць, лисів різних типів, а головне — бобрів у річках. Крім того, було багато диких бджіл, і здобування меду та воску відігравало значну роль в житті. Усі ці природні багатства притягували увагу чужоземних купців і втягали людність України з далеких, часів у торговельний вир.

1.3 Особливості общинної організації східних слов'ян

Східні слов'яни - довгий час зберігали патріархальний племінний побут. Вони ділилися на племена. Плем'я ж складалося з родів. Під родом малася на увазі сукупність родин, які живуть разом, які володіють загальною власністю й ними керує один родовий старшина. Родові старшини мали велику владу кожний у своєму роді, а зійшовшись разом на раду (віче), вони вирішували справи за все своє плем'я.

Родові общини вели своє походження від загального, найчастіше міфічного предка. Все добуте загальною працею було загальним надбанням і ділилося між родичами нарівно. Це первісне розуміння рівності як загальної "зрівнялівки" збереглося в східних слов'ян на довгі століття. Щасливий мисливець користувався загальною повагою не тому, що він багато мав, а оскільки щедро ділився видобутком зі своїми родичами. Найбільшим авторитетом користувалися більше досвідчені, люди похилого віку, носії досвіду й знань попередніх поколінь. Тому в слов'янських мовах однокореневі слова "старший", "старий", "старець", "старшина" означали одночасно й старшого за віком, і того, хто займає більше високе суспільне становище [5, 113].

Із часом, коли племена й роди розселялися на великих просторах, зв'язок між ними слабшав, і вони розпадалися, ділячись на самостійні родини. Кожна окрема родина заводила свою особливу ріллю, мала свої косовиці, окремо полювала й промишляла в лісах. Загальна родова власність замінялася сімейною. Точно так само переставала діяти й влада старшого роду ("родовластителя"): він не міг управляти всіма господарствами родичів, якщо ці господарства були розкидані на великих відстанях. Його влада переходила до батька кожної окремої родини, до "домовластителя". З розпадом родових зв'язків, родичі переставали почувати свою спільність й у випадку потреби поєднувалися для спільних справ уже тільки по сусідству. На загальну раду (віче) сходилися домохазяїни округи. З'єднані одним якимсь спільним інтересом, вони становили общину (верв) і обирали для ведення спільних справ виборних старійшин.

Таким чином, найдавніший родовий устрій замінявся поступово общинним, причому до складу общин могли входити родини, що належать не тільки до різних родів, але навіть до різних племен. Сусідська громада - це, як правило, село в 10-15 дворів, де жили великі родини з 2-3 поколінь, включаючи дорослих одружених синів. У міру їхнього росту на відстані в 7-8 км "у деревах" (лісу) ґрунтувалися села в 1-2 двори, які зберігали зв'язок із селом. Розчищення лісу під ріллю вимагало зусиль всієї общини, звідси її міцність у східних слов'ян [5, 117].

Loading...

 
 

Цікаве