WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Л.П. Берія — авантюрист, злочинець, демократ? - Курсова робота

Л.П. Берія — авантюрист, злочинець, демократ? - Курсова робота

Незважаючи на те, що після смерті Жданова позиції Берії зміцнилися, на початку 50-х намітилося деяке охолодження у відносинах Сталіна до нього. О. І. Мікоян, виступаючи на липневому Пленумі ЦК, на якому розглядалася справа Берії, говорив: "Треба сказати, що товариш Сталін останнім часом не довіряв Берії. Берія змушений був визнати на останньому для нього засіданні Президії ЦК, що товариш Сталін йому не довіряв, що мінгрельська справа була створена для того, щоб на цій підставі заарештувати Берію, що Сталін не встиг довести до кінця те, що хотів". [30, 29]

Справа в тому, що в 1951 р. - початку 1952 р. органами МДБ був арештований ряд відповідальних партійних і радянських працівників Грузії за обвинуваченням у приналежності до "існуючій там мінгрельській націоналістичної організації, яку очолював другий секретар ЦК КП(б) Грузії М. Барамія, що ставила своєю метою ліквідацію радянської влади в Грузії за допомогою імперіалістичних держав". 9 листопада 1951 року і 27 березня 1952 року ЦК-ВКП(б) прийняв по цьому питанню спеціальні постанови. Берія, мінгрел за походженням, був стривожений подіями в Грузії, тому що арештовані по "мінгрельській справі" були не тільки його одноплемінниками, але і близькими друзями. Усього було взято під варту 37 чоловік, у тому числі дуже наближений до Берії, багаторічний кадровий працівник органів держбезпеки М. А. Шарія, який був секретарем (1943 - 1948 р.) ЦК КП(б) Грузії, та був у момент арешту професором Тбіліського державного університету. В 1945 році Шарія за завданням Берії виїжджав у Париж нібито з метою повернення музейних цінностей, вивезених грузинськими меншовиками після радянізації Грузії в 1921 році. У Парижу Шарія конспіративно зустрічався з лідерами грузинської еміграції Н. Жорданія, В. Гомбідзе, Е. Гегечкори (він доводився рідним братом батька дружини Берії), І. Гобелія й деякими іншими. Шарія вдалося вивезти з Парижа племінника дружини Берії — якогось Шавдія, який попав в 1942 році в полон до німців і служив в "грузинському легіоні" німецької армії, у бесідах Шарія із грузинськими емігрантами піднімалося питання про повернення деяких з них на Батьківщину. [30, 32]

Існує припущення, що Шарія по дорученню Берії прагнув роздобути у впливових представників грузинської еміграції матеріали, що компрометують діяльність Сталіна в Грузії в дореволюційні роки. Цілком можливо, що до Сталіна дійшли відомості про конспіративні зустрічі Берії в Парижі. І Берія сприйняв арешт Шарія, як удар кремлівського диктатора безпосередньо проти нього. Він був дуже наляканий "мінгрельською справою". Тим більше, що за наказом Сталіна перший заступник міністра держбезпеки С. І. Огольцов направив у Тбілісі групу слідчих з метою одержати в арештованих мінгрелів визнання, які опорочили б Берію і його дружину Ніну Теймуразівну. Але вони ні в чому не зізналися, і Берію звільнили відразу ж послу смерті Сталіна.

2.3 Політична діяльність Л.П.Берії після смерті Й.В.Сталіна

5 березня 1953 року Сталін помирає. У цей же день — за одну годину десять хвилин до його кончини — на спільному засіданні Пленуму ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, Президії Верховної Ради було ухвалене рішення про реорганізацію партійно-державного керівництва країни. Берія стає одним із чотирьох заступників Голови Ради Міністрів СРСР і одночасно призначається главою міністерства внутрішніх справ, котре було об'єднано зі скасованим міністерством державної безпеки.

Відразу ж після смерті Сталіна в кремлівському керівництві загострилася боротьба за владу. Основними претендентами були Маленков, Берія й, у меншому ступені в той період, Хрущов. Найбільш сильні позиції були в Берії — під його контролем виявилася вся система державної безпеки, що грала в роки радянської влади найважливішу роль у політичному розвитку країни. Хто контролював органи держбезпеки, той практично забезпечував собі й ключовій ролі в керівництві Радянського Союзу.

Досвідчений і спритний цинік із колосальними амбіціями позбавлений якихось твердих політичних поглядів, Берія мав на меті відігравати чільну роль країні. Не виключено при цьому, що він виступив би й з антисталінськими гаслами, тому що в останні роки життя Сталіна, положення його було неміцним. Але для цього йому було потрібно послабити або забрати зі шляху тих сталінських соратників, які не готові були йти на якісь зміни сталінської системи і відкидали всі спроби хоча б самої незначної демократизації країни. Берія ропочав дуже тонку й досить продуману політичну гру. Будучи на голову вище своїх партнерів по колективному керівництву, — він, за спогадами Хрущова, "був розумною людиною, дуже кмітливою і швидко на все реагував" — добре розумів, що завоювання підтримки усередині країни і за кордоном можна забезпечити висуванням конструктивної політичної програми як в області внутрішньої політики, так й у сфері міжнародних відносин. І сконцентрувавши після смерті Сталіна величезну владу, він негайно приступився до реалізації своїх планів. [17, 12]

Найважливішим напрямком діяльності Берії стала реабілітація жертв сталінського режиму. Відомо, що в розмові з О.І. Мікояном він виклав своє кредо так: "Треба відновити законність, не можна терпіти таке положення в країні. У нас багато арештованих, їх треба звільняти..." [17, 12]9 березня 1953 року, виступаючи на похоронах Сталіна, із трибуни мавзолею він підкреслив необхідність гарантування кожному громадянинові СРСР наданих йому конституцією прав особистості. 13 березня Берія наказав з метою прискорення розгляду справ, що перебувають у виробництві, і зміцнення МВС СРСР, створити чотири слідчі групи – по справах арештованих професорів-лікарів; арештованих колишніх співробітників МДБ СРСР; арештованих колишніх працівників Головного артилерійського управління військового міністерства СРСР і арештованих МДБ Грузинської РСР групи місцевих працівників. 18 березня Берія видає наказ про "перегляд справи в обвинуваченні колишнього керівництва ВПС і Міністерства авіаційної промисловості". 26 березня він направляє в Президію ЦК КПРС записку про проведення амністії, у якій говориться: "В цей час у виправно-трудових таборах, в'язницях і колоніях утримується 2 526 402 чоловік ув'язнених, з них: засуджених на строк до 5 років 58000, від 5 до 10 - 1 216 000, від 10 до 20 років 57 300 і понад 20 років — 18 800 чоловік. Із загального числа ув'язнених кількість особливо небезпечних державних злочинців (шпигуни; диверсанти, терористи, троцькісти, есери, націоналісти й ін.), що утримуються в особливих таборах МВС СРСР, становлять усього 221 435 чоловік". На підставі указу про амністію, опублікованого 28 березня, з місць заслання було звільнено більше мільйона чоловік. Однак всі радикальні пропозиції МВС по амністію репресованих в 30 - 40 р. були відхилені, а Берії вказали, що вони носять характер "зайвої поспішности". [17, 12]

1 квітня 1953 року Берія звертається в Президію ЦК КПРС із пропозицією про реабілітацію осіб, притягнутих по інспірованій Сталіним так називаній "справі про лікарів-шкідників", яка носила яскраво виражений антисемітський характер. Через два дні Президія ЦК КПРС приймає постанову "про фальсифікацію" цієї справи й приймає пропозицію МВС СРСР "про повну реабілітацію й звільнення з-під варти лікарів і членів їхніх родин..., у кількості 37 чоловік..." У цьому зв'язку характерна і показова наступна обставина. Хоча рішення про реабілітацію лікарів повинне було бути опубліковане в "Правді" й інших центральних газетах від імені Президії ЦК КПРС, замість нього 4 квітня в пресі було поміщено "Повідомлення Міністерства внутрішніх справ СРСР". Тим самим Берія створював враження, що саме він, очоливши МВС, розібрався зі справою лікарів" і їхнє звільнення — результат його приходу в міністерство. Уночі він подзвонив у редакцію "Правди" і зажадав змінити назву матеріалу про реабілітацію лікарів. Про це розповідав в 1970 році Н. А. Булганін, заявивши, що для нього й інших членів Президії ЦК КПРС це було повною несподіванкою. "Ми були вражені таким підступництвом Берії" — сказав Булганін. [19, 107] Повідомлення про реабілітацію професорів-лікарів було першим в історії СРСР офіційним повідомленням про те, що органи держбезпеки порушили закон і вчинили злочин. Берія набирав бали не тільки усередині країни, але, і це може бути найголовнішим, в очах світової громадськості.

Цікаво, що на липневому пленумі ЦК знову виникла тема "справи лікарів". Н. А. Булганін, виступаючи на ньому, заявив: "Ще при житті Сталіна ми, члени Президії ЦК, між собою, нема чого гріха таїти, скажу прямо, говорили, що справа лікарів — липа... вірно товариші?" [19, 107] У відповідь на ці слова Булганіна, як відзначається в матеріалах пленуму, пролунали "голоси із президії — правильно". Представляє також інтерес те, про, що говорив на пленумі Л. М. Каганович. Він прямо визнав, що питання про звільнення лікарів було використано Берією для зміцнення своїх позицій у країні, тому що останній виставив себе в очах світової громадськості як людина, що викрила провокаційний характер "справи лікарів" і виступив у ролі їх визволителя. От слова Кагановича: "Навіть справу звільнення лікарів, яку була зроблено правильно, Берія підніс сенсаційно, штучно, тому що і тут застосував свій метод вихваляння самого себе, що це, мовляв, роблю я, а не ЦК, і не уряд". [19, 107] Секретар, який виступив на пленумі, ЦК Н. Н. Шаталін у свою чергу заявив : "Взяти всім відоме питання про лікарів. Як з'ясувалося, їх заарештували неправильно. Зовсім ясно, що їх треба звільнити, реабілітувати і нехай собі працюють. Ні, цей віроломний авантюрист домігся опублікування спеціального комюніке Міністерства внутрішніх справ". [19, 107]

Loading...

 
 

Цікаве