WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Л.П. Берія — авантюрист, злочинець, демократ? - Курсова робота

Л.П. Берія — авантюрист, злочинець, демократ? - Курсова робота

Берія винний у загибелі радянських воєначальників у роки Великої Вітчизняної війни. У червні — липні 1941 року були арештовані два колишні начальники Головного управління протиповітряної оборони — Герої Радянського Союзу генерал-полковник Г. М. Штерн і генерал-лейтенант авіації Є. С. Птухін, всі троє колишніх комадуючих ВПС Червоної Армії: генерал-полковник А. Д. Локтіонов, двічі Герой Радянського Союзу Я. В. Смушкевич. Крім них була арештована велика група генералів ВПС і професорів військових академій Червоної Армії. 16 жовтня 1941 року, коли доля Москви висіла на волоску, були розстріляні генерали Н. А. Клич, С. А. Черних, С. М. Мищенко, Р. Ю. Клаввньш, А. Н. Крустиньш, А. І. Дальберг й А. Я. Доннеберг, а 28 жовтня по особистій вказівці Берії страчені генерали А. Д. Локтіонов, Г. М. Штерн, Ф. К. Аржерухін, Я. В. Смушкевич, І. І. Проскурін, Г. К. Савченко, М. М. Каюков, П. С. Володін. [27, 66]

Інші арештовані генерали були знищені через деякий час. Як відзначає автор статті "Чорний день Червоної Армії" Олександр Печьонкін ("Незалежний військовий огляд" № 6, 2003 р.), 15 листопада 1941 року Берія звернувся в Державний Комітет Оборони із проханням дозволити негайно розстріляти всіх присуджених до вищої мірі покарання в обхід існуючих законів. [20, 12] Але ще до цього, за перші три з половиною місяця війни, було розстріляно понад 10 тисяч військовослужбовців Червоної Армії, головним чином її командирського складу. Одночасно Берія запропонував надати Особливій Нараді НКВС СРСР право виносити смертні вироки по справах, передбачених 58 статтею Кримінального кодексу РСФСР. Через два дні після звернення Берії, Сталін підписав постанову ГКО, у якій повністю схвалювалася ця пропозиція. Проходить два місяці, і Берія направляє Сталіну список 46 арештованих органами НКВС. У ньому було 17 генералів і кілька керівників оборонної промисловості, у тому числі колишній нарком боєприпасів І. П. Сергєєв, його заступники, начальники управлінь і відділів, кілька працівників наркомату авіаційної промисловості. Багато з них були арештовані напередодні й у перші тижні війни. Сталін, ознайомившись зі списком, написав "Розстріляти всіх пойменованих". І 13 лютого 1942 року Особлива Нарада НКВС прийняла рішення про страту, що й було зроблено 23 лютого в день Червоної Армії. [27, 67]

Таким чином, у той час, коли радянські війська вели найтяжкі бої з німецькими загарбниками, Берія із благословення Сталіна, знищував її командний склад, об'єктивно граючи тим самим на руку гітлерівському фашизму. 18 листопада 1941 року Берія наказав "очистити Москву Московську область від антирадянського елементу". У ньому говорилося: "В 10-денний строк повинен бути проведений повний облік всіх осіб, що судилися за різні контрреволюційні злочини, родин репресованих, а також додатково виявлені проживаючі особи німецької, фінської, італійської, румунської й угорської національностей. Весь підзвітний елемент обставити агентурами, а осіб, що виявили антирадянські дії в цей час, заарештувати й справи на них передати у військові трибунали". На підставі цього наказу було розстріляно кілька тисяч чоловік, у тому числі жінки і дорослі діти осіб, арештованих в 30-і роки. 4 вересня 1942 року у Москві, за розпорядженням Берія була арештована Катерина Максимова — дружина легендарного радянського розвідника Ріхарда Зорге, який в той час був утримуваний у японській в'язниці, та заслана в Красноярський край. Вона померла від важкої хвороби 3 липня 1943 року. Берія особисто допитував її на Луб'янці. [28, 8]

Берія був ініціатором волаючого злочину сталінського режиму — депортації в роки війни населення Республіки Німців Поволжя, багатьох народів Північного Кавказу й Криму. За його пропозицією 28 серпня 1941 року був видано Указ Президії Верховної Ради СРСР про виселення німців, що здавна проживали на території Росії, у Казахстан і Сибір. Було насильно депортоване понад 1 мільйон чоловік, у тому числі з Москви близько 9 тисяч німців. Операцію по їхньому виселенню зі столиці контролював особисто Берія, поклавши персональну відповідальність за її здійснення на начальника НКВС по Московській області Журавльова й начальника Другого Керування НКВС Федотова. За наявними відомостями з 1941 року по 1946 рік у сталінських таборах, в'язницях і трудових арміях загинули 450 тисяч німців — кожен третій.

За пропозицією Берії 31 січня 1944 року ДКО прийняв постанову про виселення чеченців й інгушів у Середню Азію. 23 лютого 1944 року почалася їхня депортація. 7 березня 1944 року Берія повідомив Сталіну, що в проведенні операції брали участь 19 тисяч офіцерів і бійців НКВС, стягнутих з різних областей, значна частина яких до цього брала участь в операції по виселенню карачаївців і калмиків й, крім того будуть брати участь у майбутній операції по виселенню балкарців. У результаті трьох проведених операцій виселені в східні райони СРСР 650 тисяч чеченців, інгушів, калмиків і карачаївців". За деякими оцінками під час депортації загинуло близько 150 тисяч чоловік. [28, 8]

Після завершення операції по виселенню цих кавказьких народів і калмиків, Берія приступився до депортації кримських татар. 10 травня 1944 року він направив Сталіну доповідну записку, у якій говорилося: "... НКВС вносить на Ваш розсуд проект рішення Державного Комітету Оборони про виселення всіх татар з території Криму". Наступного дня ДКО прийняв таку постанову, і кримські татари були депортовані в Середню Азію. Загальна чисельність виселених склала понад 200 тисяч чоловік. Одночасно були депортовані греки, що проживали в Криму, болгари, частина вірменів. Через два місяці, 31 липня 1944 року ДКО прийняв постанову про виселення месхетинських турок, курдів, хемшидів із західних районів Грузії. У цілому в Середню Азію було депортовано близько 100 тисяч чоловік. А 13 червня 1949 року з Азербайджану були депортовані ассірійці, християни в релігійному відношенні, що бігли в Росію з Туреччини в 1915 році.

"Вождь народів" по "достоїнству" оцінив дії Берії і його сатрапів. Він у травні 1944 року був призначений заступником Сталіна в ДКО, а безпосередньо керували операціями по депортації його заступники Сєров і Круглов і Абакумов, які нагороджені за свої "ратні подвиги" орденами Суворова I ступеня.

Незабаром після закінчення Великої Вітчизняної війни Берія покинув пост глави ДКВС, і, як вже відзначалося, очолив у серпні 1945 року всі роботи зі створення ядерної зброї. Він, безсумнівно, мав чималі організаторські здатності, і, як вважали такі відомі розроблювачі радянської ядерної зброї, як академіки Курчатов, Сахаров, Харитін, зіграв важливу роль у реалізації атомного проекту в СРСР. На об'єктах у зв'язку із цим проектом були зайняті десятки ув'язнених, більшість яких потім були знищені. За успішне проведення випробувань в 1949 році першої радянської атомної бомби Берія був нагороджений орденом Леніна й визнаний гідним Сталінської премії першого ступеня.

2.2 Боротьба за владу в СРСР, та місце у ній Л.П.Берії

У перші післявоєнні роки найбільш тісні відносини зложилися в Берії з Г. М. Маленковим, який, з огляду на похилий вік Сталіна, готувався до боротьби за владу. Головним суперником був О.О. Жданов, який зміцнював після війни свої позиції в кремлівському керівництві. Його протеже були заступник Голови Ради Міністрів СРСР, голова Держплану Н.А. Вознесенський і О.О. Кузнєцов, який був першим секретарем Ленінградського обкому й міському ВКП(б), а з 1946 року переведений у Москву і був в 1946 -1949 р. секретарем ЦК ВКП(б). Одночасно по лінії ЦК він курирував органи держбезпеки.

31 серпня 1948 року Жданов помирає. Його смерть продовжує залишатися загадкою й донині. Це одна з бездонних таємниць Кремля, до яких, можливо, ніколи не будуть підібрані ключі. Проте, немає безперечних доказів, що його смерть була насильницькою. Але ступінь ймовірності цього, знаючи методи Берії, досить висока. Конфронтація провідних угруповань у керівництві партії наприкінці 40-х років — однієї на чолі з Берією і Маленковим, і іншої — із Ждановим і його соратниками з ленінградської партійної організації, яких він активно просував на керівні партійні пости в деякі республіки й ряд областей, — була боротьба не на життя, а на смерть. Після смерті Жданова, Берія й Маленков стали знищувати всіх, на кого він опирався і кого підтримував. Двадцять три прихильники Жданова були розстріляні, біля двохсот присуджені до різних строків тюремного ув'язнення.

Loading...

 
 

Цікаве