WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Л.П. Берія — авантюрист, злочинець, демократ? - Курсова робота

Л.П. Берія — авантюрист, злочинець, демократ? - Курсова робота

У березні 1917 р. Л. П. Берія організував при училищі в Баку осередок РСДРП (більшовиків). З березня 1919 р. до встановлення Радянської влади в Азербайджані (квітень 1920 р.) Л. П. Берія до того ж керував нелегальною комуністичною організацією техніків. В 1919 р. Л. П. Берія успішно закінчив технічне училище, одержав диплом техніка архітектора-будівельника. [26, 23]

При підготовці збройного повстання проти меньшовистського уряду у Грузії був арештований і ув'язнений у Кутаїську в'язницю. У серпні 1920 р., після організованої ним голодовки політичних ув'язнених Л. П. Берія був висланий за межі Грузії. Повернувшись у Баку, Л. П. Берія пішов навчатися у Бакинський політехнічний інститут.

У квітні 1921 РКП(б) направляє Л. П. Берію на чекістську роботу. З 1921 - 1931рр. він — на керівних постах в органах радянської розвідки і контррозвідки, був заступником голови азербайджанської Надзвичайної комісії, головою грузинського ГПУ, головою закавказького ГПУ і повноважним представником ОГПУ в ЗСФСР, був членом колегії ОГПУ СРСР. За час своєї діяльності в органах ЧК-ГПУ в Грузії й Закавказзя Л. П. Берія взяв активну участь у боротьбі з меншовиками, дашнаками, мусаватистами, троцькістами, агентурами іноземних розвідок й іншими особами, які протистояли більшовикам, або обвинувачувалися в такому протистоянні. Л. П. Берія був нагороджений орденом Красного Прапору, орденами Трудового Красного Прапору Грузинської РСР, Азербайджанської РСР і Армянської РСР с формулюванням "За успішну боротьбу з контрреволюцією в Закавказзі".

У листопаді 1931 р. Л. П. Берія був переведений на партійну роботу — був обраний першим секретарем ЦК КП(б) Грузії й секретарем Закавказького крайкому ВКП(б), а в 1932 р.— першим секретарем Закавказького крайкому ВКП(б) і секретарем ЦК КП(б) Грузії.

В 1938 році ЦК ВКП(б) переводить Л. П. Берію на роботу в Москву: 22 серпня 1938 року він стає першим заступником народного комісара внутрішніх справ СРСР М.І. Єжова, 29 вересня очолює ключове Головне керування державної безпеки НКВС, а 25 листопада уже змінює Єжова на пості наркома. З 22 березня 1939 р. — кандидат у члени Політбюро.

В 1940 р., відповідно до документів, є ініціатором масового розстрілу польських військовополонених у західній Україні й Білорусії (у тому числі в Катині). [24], [26, 35]

У лютому 1941р. глава НКВС був призначений заступником голови Ради Народних Комісарів СРСР, йому було привласнене звання "Генеральний комісар держбезпеки". У роки Великої Вітчизняної війни, з 30 червня 1941 року, був членом Державного Комітету Оборони, а з 16 травня 1944 р. — заступником голови Державного Комітету Оборони й виконував відповідальні доручення керівництва країни і правлячої партії, як пов'язані з управлінням народним господарством, так і на фронті. Зокрема, Л. П. Берія став ініціатором і куратором Єврейського Антифашистського Комітету.

18 березня 1946 р. Л. П. Берія стає членом Політбюро, тобто входить до числа вищих керівників країни. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 30 вересня 1943 р. Л. П. Берії "за особливі заслуги в області посилення виробництва озброєння й боєприпасів у важких умовах воєнного часу" привласнене звання Героя Соціалістичної Праці. 9 липня 1945 р., при заміні спеціальних звань держбезпеки на військові, Л. П. Берії привласнене звання Маршала Радянського Союзу. Лауреат Сталінської премії (1949 р.) "за організацію справи виробництва атомної енергії й успішне завершення випробування атомної зброї". Власник "Грамоти почесного громадянина Радянського Союзу" (1949 р.). Нагороджений п'ятьма орденами Леніна, трьома орденами Червоного Прапора, орденом Суворова I-го ступеня, орденами Червоного Прапора Грузинської РСР, Трудового Червоного Прапора Грузинської РСР, Трудового Червоного Прапора Азербайджанської РСР, Трудового Червоного Прапора Вірменської РСР, Республіки Танну-Тува, Сухбаатар (Монголія). [9, 76]

1.2 Участь Л.П. Берії у сталінських репресіях

Дотепер існують різні точки зору на участь Л. П. Берії в репресіях кінця 30-х і 40-х років. Ні в кого не викликає сумніву, що керівник НКВС і МВС у ті роки очевидно мав саме безпосереднє відношення до того, що відбувається, але характер особистого внеску Берії по-різному оцінюється різними дослідниками.

Олексій Панов, журналіст "АіФ", в 2004 році писав, що вже в середині тридцятих років, очолюючи ЦК компартії Грузії, Л. П. Берія особисто й через апарат проводив масові репресії серед інтелігенції Закавказзя. Не приводячи, однак, посилань на документи, Панов стверджує, що є багато показань свідків про те, що Берія сам брав участь у допитах і катуваннях. [21, 65]

Відношення до ухвалення рішення про початок репресій Берія не мав, тому що вони почалися з рішення Політбюро ЦК ВКП(б) від 02.07.1937 року "Про антирадянські елементи". У цей час Л. П. Берія був ще в Закавказзі.

Відомо, що в 1939 році, після вступу Л. П. Берії в посаду наркома НКВС на зміну М.І. Єжову, темпи репресій різко пішли на спад. Більше того, в 1939 році відбувся перегляд ряду (не менш ста тисяч) справ "необґрунтовано засуджених" раніше осіб. У листопаді 1939 року вийшов наказ "Про недоліки в слідчій роботі органів НКВС", який вимагав строго дотримуватись карно-процесуальних норм. Однак, наприклад, професор Рудольф Піхоя, колишній керівник державного архіву РФ, стверджує, що це була гра Й. В. Сталіна проти М. і. Єжова і на підвищення власної популярності, а Л. П. Берія отут вирішальної ролі не зіграв. У той же час, А. П. Паршев, публіцист і письменник, заявляє, що саме Л. П. Берія послужив ініціатором указів про згортання репресій. [21, 67]

Енциклопедія "Кругосвет" і товариство "Меморіал" повідомляють, що в 1939—1941 роках у результаті діяльності Л. П. Берії були вчинені масові депортації жителів приєднаних до СРСР прибалтійских республік, Західної України, Західної Білорусії і Молдови. [26, 75] Незважаючи на зниження темпів репресій, повноваження Особливої наради при НКВС розширилися (особливо після початку Великої Вітчизняної війни, коли Особлива нарада одержала право застосовувати "вищу міру покарання"). З ім'ям Берії супротивники його реабілітації також зв'язують підтвердження права катувати "явних ворогів народу". Ще Л. П. Берію обвинувачують в організації розстрілу в 1940 році значної частини полонених польських офіцерів поруч із Катинью під Смоленськом і ще в декількох таборах за секретною постановою Політбюро. Починаючи з 1943 року і пізніше тотальні депортації були застосовані до калмиків, чеченців, інгушів, карачаєвцям і балкарцям, кримським татарам, туркам-месхетинцям, а також до деяких інших народів Північного Кавказу і Криму, обвинувачених у співробітництві з окупантами. З Л. П. Берією, як керівником НКВС, зв'язують організацію цих депортацій.

У збірниках "Польське підпілля на території Західної України й Західної Білорусії 1939—1941 р." (т. 1,2. Варшава-Москва, 2001) [24] і "Депортації польських громадян із Західної України й Західної Білорусії в 1940 році", (Варшава-Москва, 2003) [8] стверджується, що депортації на Західній Україні й у Західній Білорусії були спрямовані переважно проти ворожої до радянської влади й націоналістично настроєної частини польського населення.

Наприкінці й після війни Л.П.Берія цілком присвячував себе роботі над ядерним потенціалом СРСР і не міг бути безпосередньо причетний до наступних репресій. При цьому посилаються також на те, що превентивні депортації застосовувалися в країнах-союзниках СРСР по антигітлерівській коаліції, антигітлерівській "депортації відплати" були гуманнішими, ніж ув'язнення більшої частини чоловічого населення депортованих народів у табори й колонії.

Син Л. П. Берії, Серго Лаврентьєвич, в 1994 року опублікував книгу спогадів про батька. Зокрема, там Л. П. Берія описаний як прихильник демократичних реформ, припинення насильницької побудови соціалізму у НДР, повернення Південних Курил Японії і так далі. У той же час, автор стверджує, що його батько, як і будь-який інший вищий начальник СРСР в той час, несе особисту відповідальність за репресії й не може бути реабілітований. [5]

1.3 Л. П. Берія після смерті Сталіна

До моменту кончини Й. В. Сталіна Л. П. Берія, як політична фігура, був багато в чому відтиснутий на другий план: із грудня 1945 року він уже не очолював органи внутрішніх справ і державної безпеки, в 1951—1952 роках нові керівники МВС і МДБ сфабрикували так звану "мінгрельську справу" проти керівників організацій Грузинської компартії в західних районах республіки — зазвичай вважається, що ця акція була побічно спрямована проти Л. П. Берії, який за походженням був мінгрелом (однак, у його паспорті в графі національність було написано "грузин"). Не контролював Л. П. Берія й інші політичні репресії останніх років сталінського правління, зокрема, справу Єврейського антифашистського комітету і "справу лікарів". Проте, після XIX з'їзду КПРС Л. П. Берія був включений не тільки в розширену Президію ЦК КПРС, колишнє Політбюро, але й у створену за пропозицією Й. В. Сталіна "керівну п'ятірку" Президії. [9, 81]

Loading...

 
 

Цікаве