WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Русь і Хозарія: проблема взаємовідносин - Курсова робота

Русь і Хозарія: проблема взаємовідносин - Курсова робота

На погляд багатьох дослідників, кращою й найбільш безсторонньою монографією про Хазарський каганат на сьогоднішній день є книга Дугласа Мортимера Данлопа "Історія єврейських хазар", що, на жаль, не переведена на російську чи українську мови. На відміну від Артамонова, її автор, як виходить з назви, звертає особливу увагу на іудейську сторону питання, докладно розглядаючи різні версії переходу хазар в іудаїзм і його вплив на хазарську історію.

1.2 Київська Русь — становлення та розвиток ядра держави

Київська Русь. — середньовічна держава східних слов'ян ІХ — ХІІІ ст. Існувала в центрі Європи. Її історичним ядром стало Середнє Подніпров'я, де традиції політичного розвитку сягали ще скіфських часів. У вітчизняних. писемних джерелах вона називається "Руською землею" або "Руссю", в іноземних — "Руссю". Відповідно й народ цієї країни називали "руським". Однак цей термін не був одвічним іменем всього народу країни. Широкого побутування він набув тут лише від ІХ — ХІІІ ст.

Історична традиція вважає корінною територією Русі Середнє Подніпров'я — землі між Десною на північ, Сеймом і Сулою на схід, Россю й Тясмином на південь, Горинню на захід Характерно, що саме в цьому регіоні збереглося найбільше гідронімів і топонімів, пов'язаних із назвою "Русь" — Рось, Росава, Роставиця, Роська. Коли на Русі з'явилося кілька міст з назвою Переяслав, то те із них, яке було так названо найраніше, стало іменуватися Переяславом Руським [5, 37].

У зв'язку з тим, що центром східнослов'янської держави впродовж багатьох століть був Київ, у історичних літописах Русь отримала назву "Київська Русь". З часом історики ввели до наукового обігу ще два терміни "Давня Русь" і "Давньоруська держава", які також набули значного поширення.

Займаючи величезну територію — від Балтики і Північного Льодовитого океану до Чорного моря і від Волги до Карпат, Русь становила собою історично важливу контактну зону між Арабським Сходом і Західною Європою, Візантією та Скандинавією. Це зумовило швидке входження її у загальноєвропейський історико-культурний ландшафт. Про могутню східнослов'янську державу заговорили в різних частинах Старого Світу. Арабські автори, саги скандинавські, французькі епічні твори зображують Русь як велику країну, що посідала важливе місце в системі європейських політичних, економічних і культурних зв'язків. Ал-Масуді повідомляв, що руси "утворюють великий народ". Знаменита пісня про Роланда засвідчує участь давньоруських дружин у війні проти франкського короля Карла Великого. Нікіта Хоніат зізнається, що "християнський" давньоруський народ врятував Візантію від навали половців [5, 42-43].

Водночас з міжнародним визнанням на Русі росло й міцніло усвідомлення власної приналежності до світової історії. Не випадково на монетах Володимира Святославича київський великий князь зображується як візантійський імператор. Він і його попередники, за словами видатного церковно-політичного діяча Русі першої пол. ХІ ст. митрополита Іларіона, "не в худў бо и невўдомў земли владычўствоваша, нъ въ Руськў, яже ведома и слышима всўми четырьми концами земли" [4, 21].

Русі належало особливе місце в історії Східної Європи, аналогічне тому, котре посідала імперія Карла Великого в історії Західної Європи. Становлення давньоруської держави позначилося на етнічному розвиткові східнослов'янських племінних об'єднань: поступово творячи відповідні етноси, вони творили також єдину давньоруську етнокультурну спільність, в основі якої лежали спільна територія, єдина писемна мова, споріднена культура, відносно тісні економічні зв'язки. Упродовж усього свого існування давньоруська етнічна спільність розвивалася шляхом консолідації східнослов'янських племінних об'єднань, вона стала також складовою частиною етнічних основ українського, російського та білоруського народів.

Велике історичне значення мала Київська Русь і для багатьох неслов'янських народів. Її досягнення в суспільно-політичному, економічному і культурному розвитку ставали надбанням естів, латишів, литви, карелів, весі, мері, муроми, мордви, тюрських кочових племен південно-руських степів. Деякі з цих народів теж етнічно і політично інтегрувалися в складі Русі [4, 28].

Важливим етапом у розвитку Русі були кінець VIII — початок ІХ ст. Саме тоді в Середньому Подніпров'ї склалося об'єднання — Руська земля, до якого входили поляни, древляни, сіверяни. В історичних літописах це ранньодержавне утворення нерідко називається Руським каганатом, оскільки так його називали давні арабські автори, однак чи так йменували себе самі слов'яни — невідомо. Літописні тексти дають серйозні підстави сумніватися в цьому. Зокрема, починаючи від часів Кия і до утвердження в Києві Олега літопис говорить виключно про князівський титул перших східнослов'янських правителів. Кий "княжаше в родў своемъ". Рюрик "княжащу в Новўгородў". Аскольд і Дір — "княжити" в Києві. Ігор "княжич", Олег "сўде княжа въ Киевў". Про жодних київських "хаканів" літописці не знають, мабуть, їх і не було [7, 73-74].

Але як би не називалася початкова Русь — князівством чи каганатом, знаходилась вона на півдні східнослов'янського світу, що межував з Хозарським каганатом. Крім згаданих свідчень арабських авторів, це підтверджує так званий Баварський географ. У переліку племен і народів Середньої та Східної Європи є "Ruzzi", в них безперечно слід вбачати русичів, у тексті вони названі слідом за "Caziri", тобто хозарами.

Про ранні взаємовідносини Русі і Хазарії в "Повісті временних літ" є лише непрямі повідомлення в розповіді про заснування Києва. Там розповідається, що Хазарія намагалася підпорядкувати Київ своєму впливові, але кияни, виплативши хазарам данину двосічними мечами, начебто цим самим вказали їм на всю примарність їхніх намірів. Проте Київ аж до утвердження в ньому Аскольда і Діра (860-ті рр.) перебував у данинній залежності від хазарів [7, 79].

1.3 Походження хазарської народності

Хазари, Козари — напівкочовий тюркомовний народ, що з'явився в Південно-Східній Європі після відходу гунів (IV століття) і проіснував до XI ст.; східні сусіди східнослов'янських племен, пізніше Київської Русі.

Про походження хазар існують різні припущення; вони самі себе вважали близькими до болгар, огузів, аварів.

Основна територія, заселена хазарами, — Хазарія, охоплювала прикаспійські степи між рікою Сулаком і пониззям Дону. Головним етнічним центром хазар був приморський Дагестан, до розташовувалися їх ранні столиці.

Центр держави спочатку знаходився в північній частині сучасного Дагестану, пізніше перемістився в пониззя Волги. Частина правлячої еліти прийняла іудаїзм. У політичній залежності від хазар якийсь час знаходилася частина східнослов'янських племінних союзів.

Спочатку хазари були одним з численних кочових племен, що пересувалися з Азії в ході Великого переселення народів. Вони говорили на одній з ранніх тюркських мов і, як можна судити з непрямих даних, мабуть, належали до племен огузької групи, перші з яких з'явилися в Європі в 463 році. Перші повністю достовірні згадки про хазарів з'являються, як вважається, не раніше VI сторіччя. В якості їх європейської батьківщини в джерелах фігурує область Берсилія, що розташована в рівнинній частині сучасного Дагестану [1, 31].

У першій половині VI сторіччя хазари знаходилися під впливом об'єднання савірів, у складі їх військ здійснювали успішні набіги на Закавказзя. Володівший цим регіоном Сасанідський Іран насилу утримував цей натиск. При шахові Хосрої (531—579) перси побудували знамениті Дербенські укріплення, які перекрили вузький прохід між Каспійським морем і Кавказькими горами, але все таки не стали панацеєю від нашестя кочівників.

Традиція приписує Хосрою будівництво майбутніх міст хазарів в Дагестані — Беленджеру і Семендеру.

У 562 році савіри були розгромлені і разом з частиною хазар переселені в Закавказзя. Уламок савірського союзу продовжував існувати в Дагестані, де пізніше був відомий під ім'ям "гуннів".

Головним заняттям хозар було кочове скотарство, згодом, коли частина населення осіла, — хліборобство і торгівля. Вони часто воювали, але й торгували з Іраном, Арабським халіфатом, Візантією, пізніше Руссю [1, 17].

1.4 Виникнення та розвиток Хазарського каганату

Хазарський каганат (650—969) — середньовічна держава, створена кочовим народом хазар. Виділилася з Західно-Тюркського каганату. Контролювала територію Північного Кавказу, Нижнього і Середнього Поволжя, сучасного північно-західного Казахстану, Приазов'я, північну частину Криму, а також степи і лісостепи Східної Європи до Дніпра.

Loading...

 
 

Цікаве