WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Російська держава в період кризи кінця ХVІ - початку ХVІІ ст. - Курсова робота

Російська держава в період кризи кінця ХVІ - початку ХVІІ ст. - Курсова робота

Зі звільненням столиці потрібно було відновити державну владу в країні, для того часу феодальну монархію. Уже в листопаді 1612р. з Москви були розіслані повідомлення про скликання Земського собору для виборів нового царя. Клас феодалів і верхи посаду поспішали зміцнити органи держави й управління на місцях. У січні 1613р. у Москві зібрався Земський собор. У ньому брало участь близько 700 людей, переважно дворяни, бояри й духівництво, а також представники 50 міст із усіх кінців країни. Вважається, що було на соборі й декілька селян. Брали участь також представники стрільців і козаків.

Близько двох місяців обговорювалося на соборі питання про вибір царя. Рішуче були відхилені кандидатури іноземних претендентів і сина М. Мнішек. Нарешті в лютому собор обрав Михайла Романова (1613 — 1645 рр.) (додаток 9), 16-річного сина митрополита Філарета. Він був зв'язаний зі знаттю, його підтримувало духівництво, а також посадські й козацтво, що знало Філарета по Тушино. Із часу Грозного Романови були близькі й до дворянства, вони були родичами згаслої династії. Феодали використовували перемогу народу над інтервенцією. Д. Пожарський і К. Мінін були незабаром відсторонені від державної діяльності. Родичі молодого царя склали його дійсний уряд.

Країна була в досить важкому становищі. Села й міста, особливо в центрі, та й в інших районах країни, де діяли інтервенти, були розорені. Запустіло багато земель, поселень. У володіннях Троїце-Сергієвого монастиря в 1616 р., наприклад, рілля зменшилася в 20 раз.

Царська влада ослабла, деякі воєводи не відразу визнали царем Михайла Романова. Уряд перші роки намагався опертися на авторитет Земських соборів. Знать вийшла із усіх потрясінь початку XVII ст. суттєво ослабленою. Завданням уряду в області внутрішньої політики було зміцнення феодального землеволодіння, насамперед поміщицького, забезпечивши феодалів робочої силон. Боячись селянської війни, уряд спочатку обмежив строк розшуку біглих людей тільки п'ятьма роками.

У цих умовах завершувалася боротьба з польськими й шведськими загарбниками. В руках шведських інтервентів були новгородські землі. Зграї польських загарбників бродили по країні, особливо багато їх було в західних і південно-західних повітах. Польща оголосила своїми бранцями послів 1610 р., у тому числі й батька царя — Філарета, якого в Росії обрали патріархом. На південному-сході розбійничав І. Заруцький, що намагався встановити зв'язки з Іраном.

Шведські інтервенти прагнули захопити російські землі на півночі. Однак їх спроби оволодіти Холмогорами успіху не мали. У Новгородській землі з 1613р. почався народний рух проти інтервентів; на допомогу прийшли урядові загони. Загарбників прогнали з міст Тихвіна, Порхова, Гдова. Почався масовий відхід населення в Росію, і до кінця 1615р. увесь Староруський повіт спорожнів. Шведський уряд направив сюди великі сили на чолі з королем Густавом-Адольфом. В 1615р. він осадив Псков. Три місяці героїчно захищали псковитяни своє місто й відстояли його. Швеція була ослаблена, а тим часом назрівала нова війна в Європі. Росія прагнула до миру, їй доводилося одночасно вести війну з Польщею, забезпечувати оборону на півдні й т.п.

В 1617р. у селі Столбово був укладений мирний договір зі Швецією. Новгородська земля була повернута Росії, за Швецією залишилися Нева з Іжевською землею, місто Корела з повітом і місто Орєшек.

Це був грабіжницький договір, у результаті якого Росія втрачала єдиний вихід до Балтійського моря. Народні маси карел, не бажаючи залишатися під владою Швеції, йшли в Росію.

В 1617р. польське військо на чолі з королевичем Владиславом рушило в глиб Росії. В цьому поході брав участь і український гетьман П. Конашевич-Сагайдачний зі своїми козаками. У жовтні 1618р. поляки були знову під стінами Москви. Її обороною керував Д. Пожарський. Загарбники були відкинуті; зазнала невдачі і їх нова спроба захопити Троїце-Сергіїв монастир. Польща була виснажена, польські агресори повинні були переконатися в повному провалі їх загарбницьких планів.

В 1618р. у селі Деуліно, біля Троїце-Сергієвого монастиря, було укладено на 14,5 років перемир'я між Росією й Польщею. За Польщею залишилися Смоленська й Чернігово-Сіверська земля. Проте Владислав не відмовився від царського титулу.

Втікши в Астрахань І. Заруцький з Мариною Мнішек і її сином в 1614р. були схоплені. Заруцький і дитина були страчені, а Марина померла у в'язниці.

Відновлення збройних сил Росії й ліній укріплень на півдні, напади запорізьких і донських козаків на Крим і Туреччину — усе це забезпечувало безпеку з боку Криму.

Минулася польсько-шведська інтервенція. Вона принесла глибокі потрясіння й руйнування країні. Ціною величезних жертв, неймовірних страждань російський народ вигнав інтервентів. З поразкою інтервентів Росія зберегла свою незалежність. Загарбники сподівалися на внутрішні потрясіння в Росії, на те, що селянська війна послабить її. Тим часом боротьба народу перетворилась у визвольну війну, спрямовану проти інтервентів і їх сподвижників — російських феодалів.

Таким чином зберігши незалежність, Росія забезпечила свій подальший розвиток і розв'язання першочергових зовнішньополітичних завдань.

Висновки

Так російський народ, пройнятий любов'ю до батьківщини, знайшов у собі достатньо енергії, сил і мужності, щоб без сторонньої допомоги, силами народного ополчення під керівництвом Мініна й Пожарського вигнати загарбників з російської столиці. Очищення Москви було катастрофою всіх загарбницьких планів польської шляхти, єзуїтів і короля Сигізмунда. Цей народний подвиг був зроблений рядовими служивими й посадскими людьми, селянами й холопами.

В подіях початку XVІІ століття брали участь усі верстви населення, і кожна висунула своїх вождів. Із середовища боярства вийшли такі яскраві фігури, як Федір-Філарет Романов і Михайло Скопін-Шуйський. Дворянство дало країні Дмитра Пожарського й Прокопія Ляпунова, вільні козаки — Івана Болотникова й Івана Заруцького, посадські люди - Кузьму Мініна, духівництво — патріарха Гермогена й цілу плеяду самозванців.

Нещастя Смутного часу потрясли розум і душу росіян. Сучасники винили у всьому проклятих самозванців, що посипалися на країну як з мішка. У самозванцях бачили польських ставлеників, знаряддя іноземного втручання. Але то була лише напівправда. Ґрунт для самозванства підготували не сусіди Росії, а глибока внутрішня недуга, що вразила російське суспільство.

За правління Бориса Годунова дворянство добилося скасування Юр'євого дня. Споконвіку російський селянин, сплативши мито за "вихід", міг покинути свого землевласника в останні дні осіни й по першому санному шляхові відправитися на нові землі в пошуках кращої долі. Осінній Юр'єв день був для хлібороба світлом у віконці. Наприкінці XVI століття на селянські переходи була накладена заборона, або, як тоді говорили, "заповідь". Спочатку ні поміщики, ні селяни не передбачали, до яких наслідків приведе скасування виходу в Юр'єв день. Усе думали, що введення заповідних років — захід тимчасовий. Селян тішили надією, що їм треба почекати зовсім недовго — до "государевих вихідних років", і їхнє життя потече в старому руслі. Але йшли роки, і селяни починали розуміти, що їх жорстоко обдурили. Тоді в російських селах і народилася повна гіркоти приказка: "От тобі, бабусю, й Юр'єв день!"

Зіткнення інтересів феодальної держави й дворянства, з одного боку, закріпачених селян, тяглих посадських людей, холопів і інших груп залежних людей — з іншого, стало джерелом соціальної кризи, що породила Смуту.

Колізії громадянської війни торкнулися не тільки низів, але й верхівки російського суспільства. Від часів феодальної роздробленості Росія успадкувала могутню аристократію, представницьким органом якої була Боярська дума. Московські государі змушені були ділити владу зі своїми боярами. Опираючись на опричнину й дворян, Іван IV спробував позбутися від опіки Боярської думи й увести самодержавну систему управління. Могутність знаті похитнулася, але не була зломлена опричниною. Знать чекала свого часу. Цей час прийшов, тільки-но настав Смутний час.

Дроблення прадавніх боярських вотчин супроводжувалося збільшенням чисельності феодального стану й одночасно різким погіршенням матеріального становища його нижчих прошарків. Поруч зі знаттю, що володіла великими земельними багатствами, з'явився шар збіднілих землевласників — дітей боярських. Криза феодального стану була переборена завдяки створенню на рубежі XV-XVI століть помісної системи. Її розвиток відкрив дрібним служивим людям шлях до земельного збагачення й сприяв формуванню дворянства, що значно підсилило свої позиції в XVI столітті. Великі фонди вотчинних земель збереглися в Центрі, тоді як маєток одержав найбільше поширення в Новгороді, на південних і західних окраїнах держави.

Loading...

 
 

Цікаве