WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Російська держава в період кризи кінця ХVІ - початку ХVІІ ст. - Курсова робота

Російська держава в період кризи кінця ХVІ - початку ХVІІ ст. - Курсова робота

Згодом Заруцький спробував завести зносини з Хоткевичем, але не зустрів підтримки в значної частини козаків. Нарешті, 17 липня вночі Заруцький змушений був бігти в Коломну. За ним пішла найбільш авантюристична частина козачих загонів. Під Москвою із Дмитром Трубецьким залишилися кращі козачі загони, а сам Трубецькой вирішив не виступати проти народного ополчення.

Таким чином, ополчення майже без збройних зіткнень позбулося від "злодійської" частини козацтва. Влада його поширилася на Помор'я, Сибір, значну частину Поволжя й центр Російської держави.

У той же час вожді ополчення намагалися створити загальнодержавне управління. Недостатньо було вести тільки воєнні дії. Змучена Московська держава відчувала потребу у твердій владі. Потрібно було заново створювати органи державного керування й у той же час вирішувати чергові політичні й економічні питання. Тим часом, вирішення кожного питання було пов'язане з винятковими труднощами. Багато зусиль віддав Мінін для збору грошових і матеріальних засобів, необхідних ополченню. Центральні області Московської держави були повністю розорені; новгородська земля перебувала в руках шведів. Довелося все необхідне збирати з північно-східних областей. Мінін відмінно впорався із цим завданням. Ополчення мало хороше озброєння, теплий одяг, ситне харчування. Це піднімало настрій ратників, зміцнювало силу й внутрішній порядок ополчення.

В ополчення вливалися ратні загони з різних земель і міст - йшли служиві люди, сибірські стрільці, татари й інші. Прийшов сибірський царевич Араслан, приходили селяни й козаки. З підмосковних таборів прийшли до Пожарського 17 отаманів із загонами.

Об'єднавши й зцементувавши в Ярославлі розрізнені сили, Пожарський уже не випускав зі своїх рук військове керівництво, поміняв ненадійних воєвод, призначав нових.

Одночасно Мінін і Пожарський розсилали в усі міста грамоти, вимагаючи висилки грошей, тому що з ростом ополчення значно зросли й витрати. У відповідь на ці грамоти в Ярославль приїжджали служиві й посадські люди, привозячи необхідні ополченню засоби.

Для встановлення зв'язку з усіма областями Російської держави й із широкими масами населення, Пожарський запропонував всім містам надіслати в "Раду всієї землі" своїх представників, вибраних зі всіх чинів людей, по двоє чоловік з відповідними наказами.

Всі принципові й важливі питання обговорювались на цій Раді.

Так відновлювалася єдина Російська держава, штучно розірвана на частини польсько-литовськими і шведськими інтервентами й зрадниками-боярами.

З'явилася думка вже тоді підібрати нового царя. Але здійснити її було неможливо, тому що значна частина території перебувала в руках загарбників і населення цих районів не могло подати свого голосу.

Фактично в Ярославлі було створено загальноросійський уряд в особі "Ради всієї землі".

Утворившись з виборних представників, ця Рада була незвичайного складу й не схожою на відомі земські собори. У ній не було патріарха, майже не було бояр, зате багато представників служивого й тяглого стану. Таким чином, Рада була майже позбавлена вищої феодальної знаті, але широко представляла інші верстви населення. Посадські становили ядро цього ярославльського уряду. "Рада всієї землі" мала широкі повноваження. Вона виносила "вироки", обов'язкові для всієї держави, вирішувала всі важливі питання.

Пожарський не був властолюбним і не прагнув виділяти себе із суспільного руху. Всі дії його погоджувались з іншим вождем ополчення - Мініним.

Побудова державного порядку вимагала самої напруженої роботи. У Ярославлі були заново створені найважливіші урядові заклади - "прикази". Повсякденна невидима діяльність побудови держави мала виняткове значення. Вона перетворила ополчення справді в загальнодержавне, призвала на активні дії раніше не охоплені рухом області й міста, вселила довіру до своїх сил і тим самим переконала населення всієї держави в необхідності й доцільності підтримки ополчення, що рятує батьківщину.

Значення цієї моральної підготовки до вирішальних боїв проти іноземців було дуже велике. У той час, після багатьох невдач, деякі кола суспільства були охоплені пасивністю, вони не вірили в сили народу. Так, значна частина духівництва призивала не до активних дій, а лише до молитов і до посту. Пожарський же й Земський уряд призивали до активних дій проти ворогів батьківщини. Мінін і Пожарський на ділі виявили велику державну мудрість і організаторські здібності.

Першим результатом цієї діяльності ополчення в Ярославлі було поліпшення господарського життя населення у звільнених від поляків областях. Яскравим показником успіху адміністративної політики Мініна й Пожарського став ріст торгівлі: з 1 вересня 1612р. по 1 вересня 1613р. обороти нижньогородської митниці майже вдвічі перевищили обороти попереднього року.

Але потрібно сказати, що всі ці успіхи далися Мініну й Пожарському не легко. В ополченні багато хто, особливо дворяни й впливові козаки, претендували на керівництво ополченням і на маєтки й землі у звільнених від інтервентів районах. Вони не дотримувались дисципліни. Треба було виявити багато терпіння й такту, щоб, не даючи цим елементам волі, не розриваючи ополчення, разом з тим не відштовхнути їх, перебороти анархічні й індивідуалістичні тенденції, включити цих людей у спільну справу.

Умиротворенню, що досягалося такими зусиллями, загрожували не тільки польські шляхтичі й зрадники типу Заруцького, але й шведи в Новгороді. Захопивши Новгород, шведи просунулися ще на схід у район Тихвіна. Вести війну одночасно із двома інтервентами було не під силу ополченню. Треба було всіма силами домагатися залишення Новгорода в складі Московської держави й збереження миру зі Швецією. Переговори з утвореною шведами Новгородською державою тяглися довго й вимагали великого дипломатичного мистецтва. Митрополит Ісидор і боярин Одоєвський, що стояли в цей час на чолі Новгорода погодилися прийняти "на Новгородську державу" одного зі шведських королевичів. Проте вони не хотіли відділятися від Москви, через те запропонували визнати цього шведського королевича царем всієї Росії.

Прибулі в липні у Ярославль посли Новгорода наполягали на визнанні шведського королевича Карла-Філіппа Московським государем. У своїй відповіді Пожарський нагадував про сумний досвід обрання іноземців на російський престол.

Бажаючи виграти час, Пожарський, не відмовляючи, поставив неодмінною умовою визнання Карла-Філіппа особистий приїзд королевича в Новгород і перехід його в православ'я. Пожарський хотів домогтися того щоб шведи не перешкоджали діям ополчення, спрямованим проти поляків.

При цьому він наполягав на негайному припиненні шведами воєнних дій. Таким чином, були збережені мирні відносини зі Швецією й з Новгородом, ополчення було забезпечено від нападу із цієї сторони. Зумівши відтягти вирішення питання щодо шведських домагання цим самим запобігли можливому наступу шведів, вожді ополчення проявили свій розум й спритність тис самим одержали безсумнівну дипломатичну перемогу. У той же час Пожарський виявив дипломатичні здібності й у зносинах з Австрією. Австрія суперничала з Польщею; знаючи це, Пожарський направив австрійському імператорові грамоту, у якій нагадував про стару дружбу Австрії з Російською державою й просив імператора вплинути на польського короля, щоб той відрікся від своїх планів щодо Московської держави. В усній бесіді з австрійським підданим Юсуфом Грегоровичем, через якого була відправлена грамота австрійському імператорові, Пожарський навіть натякнув, що на російський престол можна буде висунути кандидатуру брата імператора. Спокушений цим, австрійський імператор відправив Сигізмундові посла, який відмовляв його від завойовницьких планів щодо Російської держави.

Такими дипломатичними методами Пожарський запобіг небезпеці з боку Швеції й Австрії.

Одночасно обережний Пожарський наполегливо зміцнював Білозеро, Каргополь, а відправляючись у похід на Москву, послав великий загін у район Тихвіна як заслін від можливого нападу шведів. Надаючи виняткового значення зміцненню Білозера, Пожарський наказав кинути у в'язницю на місяць тих з місцевих жителів, хто відмовився брати участь у цих роботах, і попереджав, що надалі повісить, жителів, які ухиляються від будівництва укріплень.

Пожарський направив загін також в Архангельськ, щоб ніякі іноземці не могли навіть через віддалений порт вступити на російську землю. Справа в тому, що Англія готувалася скористатися скрутним становищем Російської держави, ополчення повинне було запобігти спробі англійської інтервенції.

Уже виступивши з Ярославля, Пожарський одержав від німця Якова Шоу й англійця Артура Астона пропозиції найняти воїнів з різних країн до себе на службу. Князь відмовив. Пожарський порадив іноземцям-найманцям у Російську державу не приїжджати й собі гірше не робити.

Мінін і Пожарський своїми патріотичними діями завоювали довіру й любов народної армії. Ці почуття виявилися, зокрема, при замаху на життя Пожарського. Заруцький підіслав двох козаків у Ярославль щоб організувати вбивство вождя ополчення. Пожарський, готуючись відправити передовий загін до Москви, оглядав військове спорядження. Довкола нього тіснилися воїни. Скориставшись тіснявою, один з підісланих убивць хотів ударити Пожарського кинджалом, але відданий Пожарському козак Роман заслонив вождя й був поранений зловмисником. Одразу всі хто перебував поруч стали кільцем на захист Пожарського. Зловмисників схопили, військо вимагало їхньої смерті, але на вимогу Пожарського їх відправили в заслання.

Loading...

 
 

Цікаве