WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Народи Азії та Північної Африки у другій половині ХХ–на початку ХХІ століття - Курсова робота

Народи Азії та Північної Африки у другій половині ХХ–на початку ХХІ століття - Курсова робота

Завоювання політичної незалежності, здійснення деколонізації, проведення аграрних реформ, імпортозаміняючої експорторієнтованої індустріалізації, створення економічної і соціальної інфраструктури, налагодження і удосконалення систем макроекономічного регулювання мобілізації власних ресурсів, широке використання капіталу, досвіду і технологій розвинутих держав сприяли відносно швидкій модернізації соціально-економічних структур периферійних країн. До того ж, даний процес охопив не тільки маленьких і середніх "тигрів" (Сінгапур, Гонконг, Південна Корея, Малайзія, Таіланд), але і ряд крупних "драконів" (Бразилія, Мексика, КНР, Індія, Індонезія і ін.).

Все це викликало значне прискорення економічної динаміки слаборозвинутих країн: якщо в 1900 – 1938 рр. подушевний ВВП в периферійних країнах зростав в середньому на 0,4 – 0,6% та в 1950 – 1998 рр. середньорічний темп приросту цього показника досяг 2,6 – 2,8%. Звичайно, не у всіх країнах, що розвиваються економічна результативність була така вражаюча.

Якщо в передових країнах у післявоєнний період спостерігалися тенденції до конвергенції, зближенню рівнів розвитку, то на периферії і напівпериферії була інша закономірність – по багатьом характеристикам посилювалась дивергенція їх економічної еволюції в рамках типологічних груп. За підрахунками експертів ЮНКТАД в 1960 – 1990 рр. коефіцієнт варіації подушевного доходу в розвинутих країнах скоротився з 0,51 до 0,34 в той час як у країнах, що розвиваються, він виріс з 0,62 до 0,87, в тому числі в країнах Африки – з 0,49 до 0,68 і особливо різко в азіатських країнах – з 0,46 до 0,81.

Економічний ріст на душу населення для афроазіатських і латиноамериканських країн виявився в два рази вище ніж по країнах Заходу в період їх "промислового стрибка" кінця ХУІІІ – початку ХХ ст. і в цілому відповідав показникам по розвинутим державам у післявоєнний період. В той же час, судячи по даним, розрахованим за паритетами купівельної здатності валют, якщо в розвинутих країнах відмічалась тенденція до скорочення темпів приросту подушевного ВВП (з3,8 – 4,0% в рік в 60-і рр. до 2,4 – 2,6% в 70-і рр., 2,1 – 2,3% у 80-і рр., 1,4 – 1,5 у 1991 – 1998 рр.) то в країнах, що розвиваються, не дивлячись на кризові явища у багатьох країнах, темпи приросту ВВП в розрахунку на душу населення в цілому підвищувались: з 1,9 – 2,1% у 60-і рр. до 2,3 – 2,5% у 70-і рр., 2,7 – 2,9% у 80-і рр. і 3,4 – 3,8% у 1991 – 1998 рр.

Відмічений феномен зв'язаний не тільки з успіхами східно азіатських "тигрів" але і з швидким нарощуванням в останні два десятиліття економічного потенціалу супергігантів "третього світу" – Китаю і Індії. Зв'язок двох факторів – значних абсолютних розмірів ВВП (а паритетах купівельної спроможності – друге і четверте місця і світі), а також відносно високих темпів його росту – дозволило КНР і Індії зайняти в 1990 р. відповідно перше і третє місця по показнику абсолютного приросту ВВП серед п'ятірки найбільших країн світу (США, КНР, Японія, Індія, Німеччина).

Порівняно швидкі (хоча і знижуються) темпи росту населення, а також відносно високі показники збільшення подушевного ВВП країн, що розвиваються, сприяли підвищенню їх долі в сукупному продукті світу з 27 – 29% у 1950 р. до 34 – 35% у 1990 р. і 40 – 42% у 1998 – 1999 рр. Якщо в 1950 р. по долі в світовому ВВП розвинуті капіталістичні держави більш ніж в два рази перевищували країни що розвиваються, то сьогодні розрив не перевищує 10 – 12%. Таким чином, факт стабільності господарського розвитку країн що розвиваються в найбільш густонаселених країнах де є ще чимало соціально-економічних та демографічних проблем, не дозволяє вважати, що в кінці ХХ ст. країни що розвиваються в цілому залишаються зоною підвищеної економічної нестабільності.

Суттєве зростання темпів економічного росту країн, що розвиваються за останні 50 р. було багато в чому зв'язано з процесом прискореної індустріалізації, з поширенням демонстраційного ефекту, із значним зрушенням в структурах зайнятості населення, основного капіталу, валового продукту, а також сукупного попиту. Разом із тим, вчені підкреслюють значну диспропорцію господарського розвитку цих країн, вибірковий характер передових форм виробництва. Дані характеристики, звичайно, не слід абсолютизувати і тим більше розглядати як признаки і фактори стійкої, довгострокової специфіки притаманної тільки афроазіатським і латиноамериканським державам.

Перехід країн що розвиваються до сучасного економічного росту привів до зниження удільної ваги населення, зайнятого в агро сфері. Світ Азії і Африки в цілому на кінець ХХ ст. втратив один із найважливіших своїх атрибутів. По галузевій структурі зайнятості він перестав бути переважно аграрною периферією. Разом з тим, не дивлячись на певне прискорення динаміки сільськогосподарського виробництва, ще більше зросли темпи росту продукції в промисловості, будівництві, сфері послуг і як результат – розрив у відносній продуктивності праці суттєво збільшився.

Звертаючись до статистичних даних за досить довгий період розвитку країн світу, слід звернути увагу і на той факт, що охоплення населення сучасними формами зайнятості не був повним не тільки в країнах Сходу але і в ряді країн Європи (Греція, Португалія, Іспанія і ін.) Тут зберігались довгий час напівтрадиційні форми виробництва.

Таким чином, нерівномірність, неузгодженість, а також прогалузевий характер сучасного економічного росту властиві як для країн що розвиваються, так і для сьогодні розвинутих країн на етапі їх промислового "стрибка". Більше того, багато країн що розвиваються значно швидше перетворюють свої відсталі традиційні структури виробництва і зайнятості ніж держави Заходу і Японія в ХІХ початку ХХ ст. і навіть випереджають останніх за темпами відмічених перетворень у післявоєнний період.

Слід підкреслити особливо зростаючу роль ще і каталізуючу зовнішньоорієнтованого розвитку і власне експорту у господарському піднесенні відсталих країн, значні зрушення, які відбулися в його структурі (в цілому по країнам, що розвиваються доля готових промислових виробів зросла з 1/10 на початку 50-х р. до 1/6 в середині 60-х р. і більше 2/3 у другій половині 90-х р.), стимулюючу дію в цьому процесі філіалів ТНК, які забезпечують надходження нових (нехай не завжди найновіших) технологій і передового досвіду.

Найбільш інтенсивно відбувалося нарощування чистого притоку прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в країни що розвиваються в 90-і роки – він виріс у 8 раз. В результаті доля цих країн в загальносвітовому обсязі ПІІ збільшилася з 12–14% у 1988 – 1990 рр. до 36–38% на початку ХХІ ст. Але розподіл ПІІ залишається дуже нерівномірним – 80% їх обсягу припадає на 20 країн, в тому числі майже половина – всього на 5 країн (в 1998 р. в КНР обсяг нагромаджених ПІІ перевищив 260 млрд. долл., що майже в 6 раз більше, ніж для Тропічної Африки). Так і їх філіали контролюють значну частину експорту країн що розвиваються. В азіатських нових індустріальних країнах (НІК) цей показник складає в середньому близько 1/3, а в КНР – 44–46%.

Відмічаючи суттєву роль зовнішнього попиту розвитку країн Сходу і Півдня, слід враховувати, що в цілому по афроазіатській і латиноамериканській напівпериферії і прискорення темпів росту ВВП у другій половині ХХ ст. лише частково може бути зв'язане з ефектом експорт-розширення. В загальному ж доля країн що розвиваються у світовому експорті зросла менше ніж у світовому ВВП – з 23–24% на початку 60-х р. до 28–29 % в кінці століття, що говорить про порівняно невисокий рівень інтеграції більшості із них у світове господарство.

Важливе значення мало розширення внутрішнього попиту. За рахунок цього фактору в 1960 – 1996 рр. було забезпечено в Таїланді 84–86%, в Індонезії 90–91%, в Індії і КНР – 94–96% приросту ВВП. Успішний розвиток внутрішнього ринку (мова при цьому іде не тільки про імпортозаміщающих, а і імпорттопередуючих виробництва) багато в чому залежав від створення нормальних умов для функціонування багатьох дрібних і середніх підприємств на конкурентній основі, що передбачало величезні зусилля держави і суспільства по формуванню надійних правових та економічних інститутів.

Досить високих і стійких результатів в економічному розвитку добилися країни, які проводили політику дозованого лібералізму, стимулювали як експорторієнтовані так і імпортзаміняючі, імпортопопереджувані виробництва. Таке поєднання дозволило їм не тільки не підірвати місцеве виробництво, але і забезпечити підвищення його міжнародної конкурентноздатності у відповідності з принципами динамічних (а не стратегічних) порівняльних переваг.

Адже, більшість країн Заходу і Японія в період свого розвитку до рівня розвинутих держав, тобто в епоху промислового "стрибка" в ХІХ – початку ХХ ст. нарощували свою економічну міць і експорт, проводячи політику достатньо жорсткою, але вибірковою протекціонізму, завданням якого було всестороннє зміцнення внутрішніх і зовнішніх позицій національної індустрії і інших секторів економіки. Хоча Захід, Всесвітній банк, Всесвітня торгова організація (ВТО) і виступають сьогодні за економічну відкритість Сходу, самі ставлять бар'єри на історичні товари з країн цього регіону.

Наперекір песимістичним прогнозам радянської історіографії, експертам ліворадикального ґатунку, які накреслили "кола" економічної бідності країн, що розвиваються, ще в 50-60-і рр. деякі з них, особливо країни Східної і ПСА досягли значних успіхів в нарощуванні фізичного і людського капіталу. Норма валових капіталовкладень, яка ледве перевищувала в колоніях і залежних країнах в 1900 – 1938 рр. 6–8% їх ВВП, зросла в середньому по країнах, що розвиваються з 10–12% на початку 50-х р. до 25–26% у 80-90-х рр. Група країн що розвиваються за цими показниками перегнала розвинуті держави. Доля інвестицій в ВВП досягла в 1996 р. в Індонезії 32%, в Південній Кореї 38%, в Малайзії, Таїланді, КНР 41–42%. Ефективність капіталовкладень в цих країнах в даний період була вищою ніж у розвинутих державах.

Loading...

 
 

Цікаве