WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Народи Азії та Північної Африки у другій половині ХХ–на початку ХХІ століття - Курсова робота

Народи Азії та Північної Африки у другій половині ХХ–на початку ХХІ століття - Курсова робота

Як правило, феодали на Сході (за виключення деяких держав – Афганістан, Непал) зберегли соціальний вплив лише в складі більш широких спільнот – ФБК, феодальної бюрократії або духовенства. В соціально-господарському відношенні феодалів як і "чистого" феодалізму на Сході вже немає, хоча традиції, деяка архаїка ще збереглися.

Важливою рисою соціальних процесів другої половини ХХ ст. на Сході була прискорена урбанізація. Якщо в 1950р. серед 10 зверхкрупних міст світу були лише 3 східних (Токіо – 6,7 млн. чол., Шанхай – 5,3 млн., Калькутта – 4,4 млн.), то в 1990 р. їх було вже 5 (Токіо – 18,1 млн. чол., Шанхай – 13,3 млн., Калькутта – 11,8 млн., Бомбей – 11,2 млн., Сеул – 11 млн.). В 1950–1985 р. міське населення країн Азії і Африки росло щорічно на 3,6–4,2% (при 2–5% природного приросту). В містах Азії на 1990 р. проживало 975 млн. чол., тобто 1/3 населення континенту. На заході Азії (в 1990 р.) в містах проживало 63% населення, на півночі Африки – 45%.

За рахунок чого росло міське населення? Це мігранти із села, бідні, розорені селяни, їх наплив привів до розорення корінних жителів міст (ремісників, дрібних торгівців, безробітних), все це приводило до зростання міського "дна", тобто груп міських жителів-люмпенів, пауперів. Їм було майже неможливо повернутися до нового життя.

Економіка Сходу і до сьогоднішнього дня не може стати на ноги, росте заборгованість молодих держав як по лінії держави так і по приватній лінії, а це обмежує інвестиції в економіку. Лише окремим групам і елементам населення (в основному емігранти в Західну Європу і Північну Америку) могли вирватися із стану відсталості і включитися за участю іноземного капіталу або в рамках держсектора, до модернізації і навіть "вестернізації". Доля більшості жителів – безробіття, злидні, повна безперспективність. За різними даними, паупери і люмпени, а також інші соціальні низи (міські) складали в 60-80-х рр. від 20% до 40% населення Азії, Африки і Латинської Америки. Вони об'єднувалися із іншими злидарями – ремісниками, низькооплачуваними службовцями, малокваліфікованими робітниками. Всім їм були властиві відчай, злоба і схильність до крайніх форм соціального протесту.

Це мало дуже важливі наслідки для життя Сходу. По-перше, низи міста тиснули знизу на всю соціальну піраміду плутаючи нормальні відносини між її "етажами", тобто класами і групами, які розміщені на різних ступенях соціальної ієрархії. По-друге, міські низи склали основу всіх масових екстремістських рухів другої половини століття ("ісламська революція" 1978–79 рр. в Ірані, екстремістські групи типу "Брати мусульмани" в Єгипті).

У другій половині ХХ ст. маргінали були також основою лівого екстремізму, анархізму, троцькізму, комунізму, маоїзму. Їх вплив був значним у Китаї, серед палестинців, курдів, тамілів, у всій ПСА, серед деяких фракцій турецької і іранської опозиції. Але після розгрому в 1965 р. компартії Індонезії, відходу від лівих екстремістів основної частини хуацяо в Малайзії, Таїланді на Філіппінах і в країнах Індокитаю, після розколу комуністичного руху в Індії маргінали в основному змінили орієнтацію і перейшли від ліво- екстремізму до реакційного консерватизму, переважно релігійного характеру – ісламського фундаменталізму в арабських країнах, Туреччині, Бангладеш.

Крім вищеназваних процесів на Сході відмічався і ріст найманої праці. Уже в 70-90-і р. до 40–50% жителів Сходу працювали по найму. На поч.90-х р. тільки в Азії нараховувалось 190 млн. найманих робітників (до 30% самодільного населення), в тому числі близько 50 млн. робітників у промисловості, будівництві і на транспорті. Але 20–30% вони були зайняті на дрібних підприємствах неформального (тобто неорганізованого нецензового) сектора і фактично являли собою нефабричний, тобто малокваліфікований, низькооплачуваний пролетаріат, в соціальному відношенні більше близький до маргиналів ніж до своїх братів по класу. Лише 25–34% (в залежності від конкретної країни) промислових робітників були кваліфікованими професіоналами. Протистояння робітники "низи" і робітники "верхи", перші якщо і виступали то разом з маргіналами за загальнонаціональні, етнічні, кастові, релігійні інтереси. А "верхи" були за консенсус з роботодавцями будучи насправді на Сході третім станом.

Середні кола та їх особливості – це люди, які не володіють засобами виробництва, але мають освіту, знання, кваліфікацію, які необхідні для організації, орієнтації, задоволення потреб економічного і духовного життя сучасного суспільства. Це – інтелігенція, службовці, офіцери, студенти та інші жителі міст і сіл, які органічно зв'язані з містом, школою, університетом, ЗМІ і т.д. На відміну від них проміжкові групи – власники дрібних і найдрібніших підприємств в соціально-економічному відношенні категорія перехідна, яка розташована між найманою працею та бізнесом. В цю категорію входять насамперед селяни, які ведуть власне господарство, і міські дрібні власники. Вони складають свого роду соціальне підґрунтя національного капіталізму переслідуючи тенденцію "врости" в нього знизу. Разом з тим в конкретних умовах багатоукладного східного суспільства якраз проміжкові групи менше всього модернізовані, найбільше зв'язані з традицією, общинністю, патріархальщиною, з обмеженістю етнічного, конфесіонального і регіонального характеру.

Політичний і соціальний розвиток Сходу у період, який ми вивчаємо, постійно стимулював ріст середніх груп. Їх нестаток на перших порах компенсувався інонаціональними та приїжджими кадрами. Покращення якості освіти і потреби розвитку економіки визначили прискорений ріст чисельності спеціалістів різного профілю практично повсюдно в Азії: в Індії в 1971–1981 р. з 4834 тис. до 7094 тис. чоловік (на 47%), в Індонезії 1971–1980 р. з 884 тис. до 1917 тис. чоловік (на 72%), в Ірані 1966–1976 рр. з 203 тис. до 557 тис. чоловік (на 174%), в Малайзії 1970–1979 рр. з 129 тис. до 246 тис. чоловік (на 89%), на Філіппінах в 1970–1980 рр. – з 284 тис. до 559 тис. чоловік (на 97%).

Звичайно, не всі ці особи можуть вважатися представниками сучасних середніх кіл, наприклад ті, які живуть поза містом. Наприклад, чистих міських жителів серед них в 70-і роки в Індонезії було близько 700 тис., на Філіппінах – 300 тис., в Таїланді – до 150 тис., в Малайзії – до 90 тис. чоловік. Звичайно, сільський вчитель або лікар серед них, мабуть, був більш "сучасним", ніж представники духовенства, різних сімей знаті, феодальні ідеологи і віровчителі, люди, які очолювали секти, братства, таємні товариства, які жили в містах і яких традиційно причисляли до інтелігенції консервативного типу. Безумовно, до середніх кіл відноситься науково-технічна інтелігенція (2328 тис. чоловік в Індії на кінець 70-х р., 1218 тис. в Індонезії, 1084 тис. на Філіппінах, 708 тис. в Туреччині, 218 тис. в Ірані, 101 тис. в Пакистані, 20 тис. в Таїланді). Але слід пам'ятати, що в конкретних умовах Сходу інженери і фізики, лікарі і адвокати, вчителі і студенти не відділені китайською стіною від світу традицій, релігії, національної міфології, племінних звичаїв і кланових зв'язків. Тим більше, що майже у всіх країнах Сходу збереглися так звані традиційні соціальні спільноти, яким немає аналогів на Заході – касти в Індії, які традиційно єднають людей різних занять і професій. В 60-і р. в Індії і Пакистані нараховувалось до 14 торгово-лихварських каст, які дозволяли їх верхівці об'єднувати навколо себе, особливо через кредитні та житлові кооперативи, сітку фондів, шкіл і лікарень до 15 млн. чоловік, переважно торгівців і службовців. В той же час нищі касти і харіджани (недоторкані) складали від 2/3 до 3/4 жителів села, які постійно поповнювали міські низи. Релігія освячувала їх принизливе положення і це стримувало їх незадоволення з одного боку, а з іншого стимулювало вірність кастовій солідарності незалежно від положення людини в нетрадиційній, модернізованій структурі сучасних секторів суспільства.

Традиційними спільнотами на Сході є племена, дрібні етноси або етноконфесійні общини, станові групи, соціокультурні колективи. Печатка їх впливу, особливо на менталітет і психологію людей, які економічно і організаційно вже давно живуть поза традиційних відносин ще прослідковується повсюди на Сході – від Марокко і Сенегалу до Китаю і Філіппін. Етнонаціональне питання – одне із найважливіших на Сході: азербайджанці в Ірані. Туркмени, узбеки і таджики в Афганістані, патани (пуштуни) в Пакистані, багато чисельні меншини в Мьянмі (Бірмі), монголи, тюрки і тибетці в Китаї, хуацяо у ПСА, таміли в Шрі Ланці всі вони ще чекають вирішення свого етнічного існування в рамках нових держав на Сході, або борються за нього. Але вирішення етнічної проблеми ще більше ускладнюється наявністю проблеми конфесіальної яку яскраво ілюструє положення жителів півдня Судану, коптів у Єгипті, ісламістів в Афганістані і Таджикистані, мусульман і сикхів у Індії, мусульман в Китаї і на Філіппінах.

Loading...

 
 

Цікаве