WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Народи Азії та Північної Африки у другій половині ХХ–на початку ХХІ століття - Курсова робота

Народи Азії та Північної Африки у другій половині ХХ–на початку ХХІ століття - Курсова робота

Звичайно, такий індикатор, як середнє число років навчання дорослого населення навіть взятий разом в початковій, середній і вищій школі, не враховує ще чимало інших важливих характеристик, а саме якість навчальних програм і підготовка викладачів у розвинутих країнах суттєво вище, ніж у більшості країн, що розвиваються. До того ж в останніх втрата навчального часу, зв'язана з пропусками занять, другорічництвом і відсівом учнів у 3–7 разів більше, аніж в центрах світового господарства.

За оцінками фахівців, в середині 90-х рр. подушовий індикатор людського капіталу, який матеріалізований в знаннях, навичках і фізичному здоров'ї населення, в передових країнах в 25 разів перевищував (не враховуючи якість) відповідний показник по крупним країнам, що розвиваються, а по рівню інвестицій в науково-дослідні і конструкторські роботи (НДІКР) в розрахунку на душу населення розрив досяг 35-кратної величини. Приведені цифри, можливо, дещо занижені. Не враховано значне поширення в розвинутих країнах неформальної освіти, а також інших видів інвестицій в людський фактор, які реалізуються в неробочий час. До того ж не взята до уваги диференціація в якості навчання. Наприклад, в Індії в 80-90-х рр. школярі і студенти засвоювали не більше 20–50% загальноосвітньої і наукової інформації, яку і отримували учні та студенти розвинутих країн.

По-друге, у 80-90-і рр. ХХ ст. кількість країн Сходу, які швидко розвиваються різко скоротилася. Особливо в плачевному стані виявився (крім Півдня) регіон Тропічної Африки. Голод, злидні, хвороби, етнічні і міждержавні конфлікти, прояви геноциду – такий далеко не повний список людських трагедій, жертвами якого стали десятки, а може і сотні мільйонів людей. За оцінками фахівців 36 і 41% населення Тропічної Африки, проживає в країнах, в яких в 1995 р. ще не був відновлений рівень доходів на душу населення, який був там відповідно в 1960 і 1980 рр. Відтік капіталу у відсотках від загальної вартості приватного національного капіталу, який складав у першій половині 90-х рр. в країнах Південної Азії 2–4%, в Тропічній Африці досяг 37–39%. Стосовно багатьох мільйонів злидарів в Тропічній Африці саме поняття економічного росту нарощування людського капіталу втрачає в'язкий сенс. Світовому співтовариству рано чи пізно прийдеться вирішувати гострі проблеми життєзабезпечення в цих країнах. Це і є одне із реальних протиріч сучасного світу. В результаті фінансово-економічної кризи 1997–1998 рр. були відкинуті (на декілька років) назад ряд азіатських НІК, знизилися темпи росту ВВП в КНР, на Тайвані і Індії.

По-третє, не дивлячись на певні досягнення, залишились невирішеними гострі економічні і соціальні проблеми. Багато країн що розвиваються, відчувають значні економічні і соціальні проблеми, зв'язані з величезними розмірами зовнішньої заборгованості (2,2 трлн. долл.) Нестабільність руху іноземного капітал, коливанням експортних цін, погіршенням екологічної ситуації. Крім того, якщо звернутися до абсолютних показників, то слід відмітити, що в країнах, що розвиваються, в 1997–1998 рр. нараховувалося 1,3 млрд. чоловік, які живуть нижче порогу бідності, близько 900 млн. неписьменних; 1,5 млрд. чоловік позбавлені елементарної медичної допомоги, кожна третя дитина до 5 років голодує.

Зберігаються значні соціальні контрасти, а диференціація доходів, виміряна індикатором Джини, в ряді периферійних країн в кінці 80-першій половині 90-х рр. виявилася вище, ніж у розвинутих країнах: у Східній і ПСА і середньому 0,40–0,50, в Тропічній Африці 0,45–0,55, в Південній Азії 0,35–0,40.

Із сказаного вище можна зробити висновок, що не дивлячись на коливання, рухи назад, в 1950–1990-і рр. декілька десятків країн, що розвиваються зуміли стати на рейки сучасного економічного росту. Але світ в останні два десятиліття став швидко змінюватися і ставить при цьому значно жорсткіші критерії країнам догоняючого світу. Досягнутих успіхів вже недостатньо щоб почувати себе впевнено у світі.

Зараз, в обстановці різкого посилення глобалізації економічних зв'язків, що об'єктивно само по собі не стільки полегшує, скільки ускладнює положення периферійних, кризових економік, проходить швидкий перерозподіл світових сил із індустріальних в науково-технічні або інформаційно-інноваційні. В цих умовах подальший економічний прогрес країн, що розвиваються багато в чому залежить від ряду обставин. Насамперед від того, наскільки міжнародні фінансові і торгові організації (МВФ, МБРР, ВТО і ін.) здатні забезпечити стабільність і передбачуваність економічної кон'юнктури. Одночасно посилюється необхідність більшої відповідальності національних держав за забезпечення економічної безпеки, підтримання здорової фінансової системи, дотримання збалансованості бюджетів і платіжних балансів, мінімальної інфляції і реалістичного обмінного курсу національної валюти. Роль ринкового саморегулювання народного господарства не варто ні применшувати, ні тим більше фетишизувати. В країнах що розвиваються і у відсталих державах Сходу необхідні дійові державні закони для рішучої підтримки кредитами, субсидіями, пільговим оподаткуванням пріоритетних сфер сільського господарства, дрібного і середнього бізнесу, експортних галузей, а також економічної і соціальної інфраструктури. Залучення ТНК, і як наслідок, використання передового досвіду, технологій і комерційних зв'язків повинно органічно переплітатися з максимальною мобілізацією внутрішніх резервів, скороченням престижних, малоефективних проектів, скорочення воєнних витрат, боротьба з корупцією і хабарництвом (які рівні в ряді країн, що розвиваються з розмірами їх зовнішньої заборгованості), посиленням контролю за якістю продукції і раціональним використанням ресурсів, а також значним нарощуванням інвестицій в людський фактор і НДІКР.

Хоча, мабуть, найважчим, але одночасно і найбільш перспективним напрямком з точки зору збереження догоняючого (і взагалі прискореного) розвитку – це формування і удосконалення економічних, соціальних, політичних і правових інститутів, які направлені на створення конкурентно-контрактної соціально-економічної системи (адекватної традиціям тієї або іншої країни, а також сучасним міжнародним умовам), які стимулюють кваліфіковану, високопродуктивну працю.

  1. Світове співтовариство, ООН і народи Сходу

Розпад колоніальної системи і виникнення на карті світу більше 100 незалежних держав кардинально змінили ситуацію у світі. Навіть у період "холодної війни" світове співтовариство змушене було реагувати на проблеми молодих держав Сходу: тут і етнічні та міждержавні конфлікти, проблеми росту економіки, продовольчі проблеми. Першим конфліктом, який проходив під прапором ООН була корейська війна 1950–1953 рр. яка завершилася поділом півострова на дві держави. ООН доклала чимало зусиль для врегулювання в'єтнамського питання під час французької агресії 1946–1954 рр. (Женевські протоколи) і американської агресії 1965–1973 рр. (Паризькі угоди). Камбоджа і проблема війни і миру у 70-90-х рр. теж вирішувалась в стінах ООН. Радянське вторгнення в Афганістан в грудні 1979 р. було одностайно засуджене учасниками ООН, питання радянсько-афганської війни розглядалося не раз в ООН і на засіданні Ради Безпеки ООН. Анти терористична коаліція після 11 вересня 2001 року теж діє в Афганістані з мандатом ООН. Світове співтовариство подає гуманітарну допомогу бідним країнам (Афганістан), роз'єднання ворогуючих сторін і т.д. Звичайно, не всі проблеми вирішені (Індія–Пакистан, Китай–Тайвань), дві корейські держави, ракети і атомна зброя в КНДР і т.д. Але світ сьогодні кардинально змінився і вирішувати проблеми слід спільними зусиллями враховуючи інтереси народів і держав світу.

Література

  1. Белокреницкий В. Восток на рубеже веков – некоторые итоги и перспективы развития //Восток. – 2001. – № 5.

  2. Федоров В. Сценарии разные, цель – одна. (Успехи и неудачи противоповстанческой борьбы в старнах ЮВА) //АиАс. – 2001. – № 9.

  3. Мелянцев В. Экономический рост в развивающихся странах: достижения, контрасты, парадоксы. //Восток. – 2001. – № 1 – 3.

  4. Максименко В. Россия и Азия или Анти-Бжезинский (очерк геополитики 2000 г.) //Восток. – 2000. – № 2, 1, 3.

  5. Широков Г. Глобализация и национальное государство //АиАс. – 1998. – № 12.

  6. АСЕАН – 30 лет //АиАс. – 1997. – № 9.

  7. Юрлов Ф. Конец истории или поиск нового пути? //АиАс. – 1997. – № 1,2.

  8. Гушер А. Острые грани каспийских проблем //АиАс. – 2002. – № 11, 12.

  9. Сикоев Р. Несостоявшийся всемирный халифат //АиАс. – 2002. – № 11.

  10. Новейшая история стран Азии и Африки. ХХ век 1945–2000. Под ред. А.М. Родригеса., М., 2001.

Loading...

 
 

Цікаве