WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Народи Азії та Північної Африки у другій половині ХХ–на початку ХХІ століття - Курсова робота

Народи Азії та Північної Африки у другій половині ХХ–на початку ХХІ століття - Курсова робота

Народи Азії та Північної Африки у другій половині ХХ – на початку ХХІ століття

План

  1. Ліквідація колоніальної системи. Політичний та ідеологічний розвиток країн і народів Сходу

  2. Розвиток політичної думки в країнах Сходу

  3. Політичні процеси на Сході

  4. Рух афро-азіатської солідарності

              1. Соціальні процеси на Сході

              2. Основні тенденції, фактори і протиріччя економічного росту країн, що розвиваються

              3. Світове співтовариство, ООН і народи Сходу

        1. Ліквідація колоніальної системи. Політичний та ідеологічний розвиток країн і народів Сходу

У другій половині ХХ ст. завершився процес ліквідації колоніальної системи. У 50-х роках завоювали незалежність Туніс і Марокко, 1960 рік – рік Африки, 1962 отримав незалежність Алжир, 70-і роки – емірати Перської затоки, 80–90-і продовжувався розпад колоніальної системи в Африці, в 1997 і 2000 рр. Китаю було повернено Гонконг і Макао, а в 2002 р. незалежним став східний Тімор. Віками створювана колоніальна система була ліквідована за 50 р. Почався процес становлення державності на Сході, пошуки шляхів розвитку політичної системи та економіки, налагодження міжнародних зв'язків.

Розвиток державності і становлення сучасних політичних структур у країнах Сходу мають принципові відмінності від західних моделей. Ці відмінності багато в чому були обумовлені різноманітним характером розвитку капіталістичних відносин у метрополіях (Захід) і залежних країнах (Схід). По-перше на Сході еволюція традиційного способу виробництва була перервана іноземним впливом (колонізатори), виникає синтез традиційного способу виробництва з іноземним капіталістичним укладом = колоніальний синтез і зв'язаний з ним розподіл праці в світовому масштабі. По-друге колоніальний синтез відрізнявся ще і тим. Що він почався зверху, тобто з надбудови (колоніальна адміністрація, місцева влада) самі були як прояв синтезу і головним знаряддям в реалізації процесів синтезу в інших компонентах суспільного життя: в економічному і соціальному житті, в області культури і ідеології.

По-третє, колоніальний синтез відрізнявся різноманітністю та багатоплановістю. Якщо в країнах Західної Європи перехід від феодал суспільства, роздрібленості та міжусобиць до абсолютистської централізації супроводжувався формуванням більш або менш однорідних за національно-етнічним складом і рівню суспільно-економічного розвитку держав, то у більшості країн Сходу в період колоніалізму картина була іншою. Вони наголошують на тому, що між країнами Сходу була значна різниця у рівні їх розвитку. З іншого боку, кордони конкретних колоніальних володінь також не охоплювали території з однаковим рівнем розвитку, а вони були різні (від первіснообщинного ладу до пізнього феодалізму) і з значними етнічними особливостями. До цього слід додати ту своєрідність, з якими відрізнялася політика колоніальних адміністрацій, а також форми іноземного підприємництва різних метрополій. Все це і обумовило багатогранність східних суспільств і шляхів формування державності в постколоніальний період.

По-четверте, генезис колоніального синтезу і його трансформація до незалежності визначалися в першу чергу метрополією в залежності від етапів колоніалізму (товарного – вивіз товарів і капіталістичного – вивіз капіталу), формування національного підприємництва – виникнення класів і формування сучасних форм суспільно-політичних рухів.

Всі ці особливості утворення і розвитку синтезу мали своїм кінцевим наслідком формування комбінованого і багатоукладного суспільства, яке складається із багатьох компонентів. У різних країнах Сходу співвідношення цих компонентів комбінованого суспільства напередодні незалежності було занадто неоднаковим, що також мало важливе значення для особливостей майбутнього державного і політичного становлення того або іншого східного суспільства.

Завоювання політичної незалежності – історична віха в житті народів Сходу. Але сама по собі не стала та і не могла стати панацеєю від вікової відсталості, лих, зв'язаних з колоніальним минулим. Це завдання цілої історичної епохи. Новодержавні утворення Сходу були обплутані економічними, політичними, релігійними, етнічними, соціальними і т. ін. проблемами. Об'єднання їх, надії на краще діють по інерції певний час, але не безкінечно. Відцентрові сили все рівно рано чи пізно дають про себе знати, уряди повинні розробляти стратегію і тактику національно-державної інтеграції метою якої стало б перетворення комбінованого суспільства у національно-цілісне, тобто в такий суспільний організм, де б всі його компоненти однорідні в суспільно-економічному і соціально-політичному плані, причому всі основні зв'язки між ними суттєві. Спроби керівників Сходу зробити це шляхом законодавчих актів та пропаганди ні до чого не привели. Слухачі підкреслюють, що сучасні країни Сходу з першого дня незалежності зіткнулися з феноменом неспіввідповідності реального багатоукладного суспільства рамкам офіційно проголошеної національно-державної спільності. В цьому і до сьогоднішнього дня полягає одна із основних проблем абсолютної більшості країн Сходу.

На Заходу процес формування буржуазних держав і громадянського суспільства ішли майже паралельно, основна маса реального суспільства усвідомлювала себе в перше чергу громадянами даної держави в той час як приналежність до більш вузьких, місцевих суспільств і груп відходила на другий план, а в деяких випадках і зникала зовсім. І як результат – між громадянським суспільством і його природним результатом – буржуазною державою – виникає спів відповідність, відносна функціональна гармонія, коли наявні протиріччя вирішуються в повсякденному житті на основі консенсусу.

Інша справа на Сході. Тут традиційно держава була всім, а громадянське суспільство знаходилося в аморфному стані. Сучасні буржуазні держави на Сході (незалежно від конкретних їх форм) не з неба впали і все таки зверху – або шляхом політичних національно-визвольних революцій, або домовленості з метрополіями верхівки даних суспільств. Ці держави виявились гібридом традиційності, сучасності де були тільки елементи сучасного буржуазного громадянського суспільства і в більшості випадків їх було недостатньо для забезпечення стабільності, ефективної діяльності дійсно сучасної держави. Буржуазна державність у країнах, що визволилися була законодавчо затверджена, але вона не могла бути нічим іншим, як запозиченим ззовні каркасом – формою без відповідного необхідного змісту.

Справа в тому, що в суспільній структурі сучасних країн Сходу є по суті два різних типи традиційного. Це – колоніальний синтез і архаїчне, тобто доколоніальне, типово традиційне. Тому офіційній незалежній державі потрібно було боротися на два фронти: а) проти традиційного, із якого вона безпосередньо виросла, тобто колоніального синтезу; б) проти архаїчного, традиційного, яке збереглося ще з часів доколоніальних і яке тільки під тиском обставин, які змінювалися, втягувалося в процеси модернізації.

Таким чином, кінцева мета одна – буржуазна модернізація і національно-державна інтеграція, але процеси синтезу за допомогою яких ця мета досягається, протікають у двох різних руслах. Все це і обумовлює особливо значну роль держави в сучасних країнах Сходу. Держава покликана грати активну формуючу і створюючи роль практично на всіх етапах суспільства в економічній базі (в тому числі і як безпосередній агент виробничих відносин), який виконує функції організації і управління виробництвом в національно-етнічній ситуації, в соціальній структурі, у всій системі політичної надбудови (в тому числі і в плані перебудови власне громадянського і воєнно-поліцейського апарату).

Вся ця активна і різнобічна діяльність необхідна для переборення сил багатоукладності і включення населення, яке живе в рамках архаїчних традиційних секторів і традиційного колоніального синтезу, в рамки сучасного громадянського суспільства. До того ж, відсутність загального міцного громадянського життя національні уряди і лідери пробували і пробують компенсувати зверху самим політичним життям.

В цілому процес становлення громадянського суспільства в державах Сходу сьогодні і його взаємозв'язок з офіційною державою після завоювання незалежності суттєво інші ніж були у відповідний період в Західній Європі. Там формування громадянського суспільства стало передумовою формування сучасної буржуазної держави. Процес його становлення почався ще в фазі абсолютизму, тому зразу же після політичних буржуазних революцій сучасна держава і послідуюча еволюція її історичних форм від традиційної авторитарності до сучасної буржуазної демократії в основі своїй визначала рівнем розвитку цього громадянського суспільства, процесами консолідації і т.д.

Таким чином, в Західній Європі процес розвитку ішов знизу – від економічного базису і соціальної структури до політичної надбудови. В абсолютній більшості країн Сходу національний капіталістичний уклад на момент досягнення незалежності був надзвичайно слабим, щоб зуміти самостійно виконати системоутворюючу функцію. Тому зразу же після досягнення незалежності ініціатива, стимулююча і направляюча роль в становленні громадянського суспільства належала елементам надбудови, насамперед елітарним колам держапарату (ядро сучасної держави). Іншими словами, процес формування громадянського суспільства тут почався в основному зверху. І лише в міру зміцнення і оформлення громадянського суспільства воно могло почати робити все зростаючий тиск на офіційну державу примушуючи її до подальшої еволюції (процес, який супроводжується частими кризами, революційними ситуаціями).

Loading...

 
 

Цікаве