WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Народи Азії та Північної Африки в першій половині ХХ ст. - Курсова робота

Народи Азії та Північної Африки в першій половині ХХ ст. - Курсова робота

Курсова робота

НАРОДИ АЗІЇ І ПІВНІЧНОЇ АФРИКИ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХХ СТОЛІТТЯ

План

  1. ХХ століття в житті народів і країн Азії і Африки: переоцінка цінностей

  2. Колоніальна система імперіалізму

  3. Аграрні структури в умовах колоніально-капіталістичної економіки

  4. Особливості становлення капіталізму в міській економіці

  5. Політичні та соціальні процеси на Сході

        1. ХХ століття в житті народів і країн Азії і Африки: переоцінка цінностей

Сучасність кидає яскраве світло на події минулого, висвітлюючи їх значення, історик краще розуміє період, який він вивчає, якщо він знає, як і чим справа закінчилася. Даний методичний посібник, який буде складатися з трьох частин, буде аналізувати і сучасну ситуацію, але основне його завдання інше: переоцінка минулого.

Дві події останніх років заставляють переглянути погляди на історію цього ХХ століття, які панували раніше і до цих пір побутують в нашому середовищі. Це розпад Радянського Союзу і терористичний акт 11 вересня 2001 р. в США.

Зникнення СРСР це не просто розпад зверхдержави, це крах ідеалів, це зникнення попередньої шкали цінностей, за якою оцінювався хід світової історії, визначалася прогресивність-реакційність діячів, рухів, концепцій. „Радянський марксизм", головною рисою якого була уява про те, що Радянський Союз ішов у авангарді людства, робив аналіз всіх подій з точки зору інтересів СРСР і світового комуністичного руху.

Що стосується вивчення колоніальних і залежних країн, а потім країн „третього світу", це виразилося у відкритому антиімперіалізмі, викритті колоніальної експлуатації, безумовній моральній підтримці національно-визвольного руху.

Мабуть не до кінця усвідомлено, що Радянський Союз не був авангардом людства, що боротьба за соціалізм і комунізм у ХХ ст. не була стовповою другою історії.

Що стосується трагедії в Нью-Йорку і Вашингтоні, то студенти виясняють, що не тільки Радянський Союз відстоював уявлі, утопічні цінності, але і Захід (США, „імперіалісти") не зуміли побачити свого дійсного ворога. Події 11 вересня важливі тим, що вони показали: світ давно не той, яким він уявлявся багатьом аналітикам і історикам. Вся „холодна війна" була результатом неадекватного сприйняття дійсності обома сторонами, які протистояли одна одній. Світова громадськість повинна знайти в собі сили, щоб перебороти попереднє невірне сприйняття дійсності, якщо ми хочемо щоб цей світ вижив. Хоча не всі це розділяють.

Хто і як би не відносився до прогресивного розвитку людства, слід визнати, що воно відбувається і в кінцевому рахунку пробиває собі дорогу і при цьому приносить майже завжди матеріальні страждання народним масам і душевні переживання консервативно налаштованій еліті. І на всіх його етапах ці дві сили, кожна окремо або об'єднавшись, проти нього борються використовуючи часто варварські методи. Достатньо згадати луддитів, які громили машини, російських селян, які спалювали маєтки наносячи непоправної шкоди російській культурі, сипаїв у Індії, іхетуанів у Китаї, ваххабітів у Індії та Нідерландській Індії (Індонезії) і т.д. До них слід віднести бойовиків „червоних бригад" в Німеччині, ОАСівців у Франції, рабо володільців і куклукскланівців у Америці, сучасних „марксистів" у Бірмі, Філіппінах, сепаратистів Пенджабу, Шрі Ланки, сучасних терористів-басків, ірландців, „Аль-Каїду" Бен Ладена, талібів, а також „антиглобалістів". Таким чином, саму постійну наявність анти системних потенційно руйнівних сил в любому суспільстві навряд чи хто поставить під сумнів. Історію можна описувати і розуміти тільки при наявності системи координат, теорії історичного процесу, уяви про те, який в кінці кінців напрямок прогресу. Теорія може бути виражена чітко, може існувати десь у підсвідомості, може бути більше або менше обґрунтована, може бути новою або застарілою, але вона обов'язково є.

Світ рухається до єдиного постіндустріального (або посткапіталістичного) суспільства. Це може дати критерій оцінки „прогресивності" або „реакційності" тих або інших подій, кроків, і т.п. до чого ми так звикли.

Очолюють цей процес західні суспільства. Про те, що вони руйнуються кризами „заплуталися в протиріччях", відчувають „кризу матеріалістичної культури" і т.п. говорять і пишуть на всіх континентах, в тому числі і на Заході, ось уже двісті років. Але „криза" все затягується, краху не видно. Вірогідно допустити, що прийде час, коли західна цивілізація дійсно вичерпає свій ресурс і ведуча роль у світовому процесі перейде до Сходу (наприклад, до Далекого Сходу). Але поки що, подобається це кому-небудь або ні, західні країни зберігають лідерство у всіх областях: в економіці, культурі і, як наслідок, у воєнній області. Ті, хто продовжує вважати, що майбутнє людства – це соціалізм, змушені визнати, що західні країни знаходяться ближче до нього, ніж попереднє суспільство СРСР. І за рівнем розвитку продуктивних сил і за рівнем життя людей і – головне з точки зору теорії соціалізму – за рівнем соціального забезпечення. Це і Швеція, Данія, Фінляндія і навіть США де слово „соціалізм" не вживається і там протиріччя, які властиві капіталізму, реально переборюються.

Це не значить, що США як держава або її керівники – це і є у всіх випадках носії прогресу. Це не значить, що вони не роблять помилок або злодіянь. Це не значить, що всі вони сповнені тільки одним бажанням – нести прогрес людству. Їх втручання у різні конфлікти у всьому світі, у більшості виправдані, бувають і деструктивні. Наприклад, їх політика щодо Косово це більш ніж злочин, це помилка. А це значить тільки те, що надії людства, в т.ч. і посткомуністичних країн, зв'язані з успіхами Західного світу.

Який же був основний зміст епохи після Жовтневої революції? Це найбільш кардинальне і найбільш спірне питання. Раніше ми розуміли це так: боротьба між капіталізмом (імперіалізмом) і соціалізмом і поступова об'єктивна перемога останнього. Але тепер стало ясно, що ця боротьба виражала лише одне порівняно незначне протиріччя епохи, або ж ця боротьба була одним із проявів більш широкого глобального протистояння прогресивних і несистемних руйнівних сил. Не дивлячись на те, що вона заставляла розвинуті країни витрачати величезні кошти на озброєння і на підтримку антикомуністичних рухів, ще не перешкодило їм іти своїм шляхом: від індустріального суспільства до постіндустріального, інформаційного.

І сьогодні є чимало людей, яким „за державу прикро", які дотримуються тези, що гуманізація капіталістичних відносин, покращення положення трудящих у країнах розвинутого капіталізму відбулися під впливом Жовтневої революції. Ніби капіталісти злякались привабливості ідей соціалізму і стали піднімати рівень життя робітників. Гуманізація капіталізму – як показує історія, об'єктивний процес, який витікає із законів його розвитку. Якщо ж шукати вирішальний поштовх до цього процесу, то це, мабуть, загострення класової боротьби в Америці в кінці ХІХ, а потім світова економічна криза 1929 – 1933 рр.

Уже із відмови від тези про „загальну кризу капіталізму", яка відбулася ще в радянські часи, логічно витікало, що Жовтень не відкрив нову епоху у світовій історії. Країни Заходу продовжували розвиватися за законами капіталізму (тобто переходу від однієї формації до іншої = по марксизму), і вони розвивалися б точно так же, якщо б „табору соціалізму" взагалі не було! Вони точно так же, як це і сталося, вичерпали б потенції розвитку індустріального суспільства і перейшли б до постіндустріального. Наявність „соціалістичного табору" і небезпека ядерної війни, можливо, уповільнили цей процес, а можливо, і прискорили його, тому що необхідність удосконалювати військову промисловість відтягувала ресурси але і спонукала до нових технічних винаходів.

Ще одна проблема, це діяльність Комінтерну, а потім Міжнародного відділу ЦК КПРС. На нашу думку їх слід розглядати як підривну, як прояв деструктивних, несистемних сил. Це і інтервенція радянських військ на Півночі Ірану в 1920 – 1921 рр. з метою проголошення Іранської Радянської Республіки, і народна революція в Монголії 1921 р., деструктивна роль Комінтерну в китайській революції 1925 – 1927 рр., у інспіруванні комуністичного повстання на Яві (1927 р.), радянсько-афганська воєнна експедиція (1929 р.), розпуск рішенням Комінтерну Компартії Кореї у 1928 р. за фракційну боротьбу, направлення агентів навіть у Південну Африку для агітації за соціалістичну революцію на Сході і Африці. Комінтерн був штабом світової соціалістичної революції. Ідея світової соціалістичної революції хоч і негласно, а перекочувала в програму і дії Міжнародного відділу ЦК КПРС, яскравим свідченням якого є спроба залучити Афганістан до „світу соціалізму" яка в кінцевому рахунку вилилась у 10-річну війну (1979 – 1989 рр.) і принесла горе в десятки тисяч сімей радянських людей.

Loading...

 
 

Цікаве