WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Велика Французька революція - Курсова робота

Велика Французька революція - Курсова робота

Тепер залишається тільки скликати муніципалітет, звільнити і заарештувати командира Анріо і, виконавши усі формальності, страчувати Робесп'єра й інших. Але командир Анріо, замість того щоб бути арештованим скачить по набережній і давить кількох людей. Анріо арештований у Тюільрі, але інший якобінець звільняє його. Робесп'єр і інші прибувають у союзну їм ратушу після того, як їх не встигли взяти у в'язницю.

Депутат Лежандр виганяє якобінців з їхнього клуба, набравши військо і кидає ключі на стіл Конвенту. Анріо набрав теж військо і дістав гармати. Обидві армії зустрілися біля трьох годин на Гревскій площі. Баррас також набрав військо й приходить туди ж. "Громадяни ,- кричить голос розсудливості досить голосно ,- Перш ніж почати кровопролиття і нескінченну громадянську війну, вислухайте постанову конвенту: "Робесп'єр і бунтівники оголошені поза законом!"1 "Поза законом?": у цих словах жах. Беззбройні громадяни поспішають розійтися по будинках. Муніципальні каноніри, охоплені панікою, з лементами переходять на сторону Конвенту. Анріо, що почув лементи спустився зі своєї кімнати на верхньому поверсі і знайшов площу порожньою. Жерла гармат спрямовані проти нього. Катастрофа наступила. Робесп'єр і інші, довідавшись про це, падають в паніку. Робесп'єр прострелив собі щелепу. Огюстен Робесп'єр і Анріо викидаються з вікна в помийну яму. Кутон заповз під стіл і невдало намагався себе вбити. Леба не захотів вбивати Сен-Жюста, що його просив.2

Наступного дня вожді якобінців були страчені. Переворот завершився.

Але мало хто припускав, що це був кінець не тільки Робесп'єра але і самої революційної системи. Менш усіх припускали це члени конвенту, що збунтувалися, повстали з однією метою: продовжувати національне відродження, зберігаючи власні голови на плечах. І це було на справді так. Незначний камінь, що вони вийняли, такий незначний у будь-якому іншому місці, виявився тут наріжним: весь звід будинку санкюлотизма став розхитуватися, осідати і давати тріщини й обвалюватися досить швидко, поки безодня не поглинула його усього і на поверхні землі не залишилося санкюлотизму.

У наступних п'ятнадцять місяців спостерігається його передсмертну агонія. В'язні виходять потоками, а тюремники, сподвижники Робесп'єра йдуть туди, куди звикли посилати інших! Нантські республіканці, що прибули в Париж, бачать себе не заступниками за своє життя, а обвинувачами, що грозять смертю іншим. Їхній процес обіцяє їм виправдання і навіть більше. Цей процес, подібно трубному звуку, дає широкий розголос жорстокостям царства терору.

Якобінська трибуна звучить як і раніше, але для слуху всіх вона стала жахливою і навіть нудної. Незабаром прийняття нових членів в якобінське суспільство забороняється. Революційні комітети, не маючи підозрілих, щоб полювати за ними, швидко гинуть від виснаження. (У Парижі замість колишніх 48 комітетів залишилося 12). Максимум на продукти скасований, а біднота може харчуватися чим хоче. Немає ніякого муніципалітету, ніякого центру в ратуші.

У Конвенті і поза Конвентом панують тепер термідоріанські Тальєни і страшенні вороги терору. Приборкана Гора!

Всіма опанувала спрага розкоші. Емігранти не відвезли із собою свої готелі і замки з обстановкою і при швидкій зміні власників завдяки карбуванню грошей на площі Революції (майно страчених конфісковували), військовим постачанням, продажу емігрантських, церковних і королівських земель, а також ажіотажу з паперовими грошима такі готелі знайшли нових мешканців. Старе вино з льохів аристократії вливається в нові кухлі. Париж підметений і освітлений, салони, вечері, не братерські, знову блискають належним чином, хоча й по особливому.

На вулицях нові люди не схожі на Робесп'єра. Це молоді люди одягнені у фраки. Фрерон і Тальєн їх називають – золота молодь.1 Вони носять кийки, налиті свинцем. Якщо з ними зустрінеться який-небудь осколок якобінства, йому доведеться погано. Вони вели війну з якобінством, війну без примирення.

Отже, установився лад, що виражав інтереси буржуазії, котрі розбагатіли під час революції, і зацікавлених у збереженні тільки тих її результатів, що були вигідні заможним власникам. Була знищена частина прогресивного, отриманого в спадщину від якобінців (загальне виборче право). Погіршилося положення народних мас.

Чи був термідоріанський переворот прогресивною чи регресивною подією? Швидше за все, що на зміну терору прийшла нова аристократія, що бажала отримати всу владу в своїх руках. З одного боку, прийшов кінець терору, але з іншої по Конституції 1795 року було скасовано загальне виборче право, одне із самих прогресивних нововведень Конституції 1793 року. З одного боку, був відмінний максимум цін (введена свобода торгівля), але з іншої сторони максимум заробітної плати не був відмінний. В результаті значно погіршилося положення народних мас. Термідоріанський переворот привів до влади спекулянтів і казнокрадів. Природно, це не могло не позначитися на стані справ.2

Термідоріанський переворот – одне з найважливіших подій у новій історії. Ця подія змінила хід Великої Французької революції і Європи загалом.

Розділ ІІ. Зовнішня політика

2.1 Міжнародна ситуація літом – зимою 1793р.

Становлення якобінської диктатури відбувалося в години найважчих іспитів для Франції. Внутрішні заколоти злились у єдине ціле з навалою армій монархічної Європи, що фінансувала Англія. Десятки департаментів були охоплені пожежею громадянської війни, суцільна лінія фронту обіймала майже всю територію Франції і існувала всередині країни. 12 липня 1793 р. союзники захопили Конде, 28 липня вони захопили Валансєвк, й нова небезпека, відсунута, головним чином, внутрішніми розборами в середовищі революціонерів, нависла над Парижем. Успіхи вандейців співпали в часі з здачею англійському і іспанському флотам 28 серпня найважливішого французького порту Тулона. Ліон, Марсель, Бордо, Канн були захоплений заколотниками, що відкрито приймали допомогу інтервентам. Тоді ж відбулась висадка англійського десанту у Бретань.

Комітет суспільного порятунку намагався налагодити дипломатичні стосунки з найголовнішими європейськими державами і забезпечити доброзичливий нейтралітет другорядних держав. Однак було неможливо розладнати плани коаліції дипломатичним шляхом. Тільки військова перемога Франції могла створити умови для переговорів революційного уряду з численними ворогами. У той період боротьби, по вираженню Барера, можлива була "тільки лише дипломатія гармат і перемог".

Основна програма і ціль зовнішньої політики революційного уряду полягали в тому, щоб, протиставивши великим державам сильну армію, залучити на свою сторону нейтральні країни, а головне — надихнути революційним ентузіазмом і вірою в майбутнє народні маси європейських держав.

"Весь світ зацікавлений у нашому існуванні, — говорив Робесп'єр. — Нехай уся Європа повстане проти нас — ми сильніше всієї Європи. Французька республіка непереможна, як розум, безсмертна, як істина".1

Однак Комітет суспільного порятунку не уникав зовсім дипломатичної діяльності. Конвент доручив йому зробити все для зміцнення дружби і зв'язку між республікою і її можливими союзниками, а саме швейцарськими кантонами і Сполученими Штатами. Комітет намагався, звичайно, мати справа з республіками, а не з монархіями. Барер заявив якось у Конвенті, що королів потрібно бити. Однак, щоб "бити одних королів, приходилося вдаватися до допомоги інших чи, принаймні, заручитися їхнім нейтралітетом.

Результати цієї дипломатичної діяльності були незначні. Великі монархи відкрито не приймали представника Французької республіки, а якщо деякі другорядні держави приймали їх, то як агентів уряду, а не рівноправних членів. Але Комітет суспільного порятунку був прекрасно обізнаний про все, що його цікавило у Європі. У нього було близько 20 таємних агентів у ворожих державах: Декель у Лондоні, Пробст у Нюрнбергу, Парандьє в Лейпцизі й ін. Головним інформаційним пунктом була Швейцарія, де знаходився самий коштовний французький агент — Бартелемі.

Комітет суспільної безпеки був організатором у перші дні роботи Конвенту і був органом, якому була доручена боротьба з внутрішньою контрреволюцією. У момент своєї організації він складався з 30 членів, надалі, зі збільшенням функцій і з ускладненням задач. Комітету, його склад був збільшений удвічі. Головна задача, з часом, стала – зовнішня політика і шпигунство, як основна міра досягнення мети.

Положення республіки в боротьбі з інтервентами були дуже важким, навіть патріотично налаштованим людям, здавалося критичним і безнадійним. І потрібна була відвага і рішучість якобінців для того, щоб, переборювавши зрадництва ворожих заколотників, розвал державного апарату, зради генералітету, паніку обивателя, різні капітулянтські і примиренські настрої у власному середовищі, — підняти народ на загальну боротьбу проти іноземних „миротворців"1 була справою нелегкою, але іншого виходу не існувало і не могло існувати.

Саме в боротьбі з супротивниками влада якобінців, яка ще зовсім недавно прийшла до керма революції і Франції, зміцнювалась, а не знищувалась. Все це зміцнення відбувалося разом з постійними чистками і розправами.. Тільки знаходився формально під арештом, але з постійним конвоєм жандармів, жірондистський міністр іноземних справ Лебрен продовжуючи виконувати свої обов'язки. У перші дні існування якобінського режиму було опубліковане повідомлення про призначеннях не дипломатичні посади, за яким призначалися голови дипломатичних консульств, разом з цим і голів розвідки, ними стали: Ноєль був призначений у Венецію, Маріполь, Шовелен — у Флоренцію, Грувжель повертався в Копенгаген, Кене в Сполучені Штати, а Семонвіль знаходився на шляху в Константинополь (Стамбул). Впадає в очі, що всі згадані дипломати були далекі від Робесп'єра, а деякі з них, як Шовелен чи Жені, були навіть ворожі якобінцям. Ноєль був випробуваним другом Дантона, не раз виконував його особисті доручення, особливо по дипломатичній частині, й мав значні зв'язки у Лондоні, куди їздив із пропозиціями врятувати короля за відповідну винагороду від його справедливої кари, що очікувала. Таким чином, події 31 травня — 2 червня безпосередньо не привели до зміни в складі керівного персоналу міністерства іноземних справ. Так це і зрозуміло, якщо взяти до уваги, що в складі Комітету суспільного порятунку питаннями зовнішньої політики відав Дантон, а після звільнення його з Комітету — Еро-де-Сешель.

Loading...

 
 

Цікаве