WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Велика Французька революція - Курсова робота

Велика Французька революція - Курсова робота

Висновок у справі вдови Людовика XVI був зроблений 16 жовтня 1793 р. – вона була страчена. А 24 жовтня розпочалися судові процеси проти жирондистів. Обвинувальним актом проти Жиронди були проблеми, що переживала Франція.

Якобінська диктатура після вересневих днів все більше спиралася на дрібнобуржуазні і плебейські маси.

Улітку 1793 р. надзвичайно підвищилася активна участь секцій Парижа і їхній вплив під час обговорення питань революції: 20—22 вересня в окремих секціях Парижа почали функціонувати благодійні комітети, відгалуження центральної благодійної комісії. Шомет висунув проект організації суспільних робіт, на яких повинні були одержувати шматок хліба незаможні. Комітети відали роздачею благодійних посібників старим, інвалідам, вагітним і жінкам, що годують грудьми, людям, обтяженим родиною.

Ще в серпні 1793 р. спеціальною постановою Конвенту було узаконено, що секції залучають незаможних громадян до праці по постачанню армії одягом; шість суспільних майстерень, організованих з цією метою в Парижі.

5 вересня 1793 р. Конвентом була проведена постанова про скорочення числа секційних зборів до двох разів на тиждень, з оплатою їхніх відвідувань у 40 су. Практично ця міра трохи скувала політичну активність секцій і ебертистів, тому проти цього протестували, але в них залишався спосіб паралізувати негативні наслідки постанови: організація секційних клубів, що засідали в дні вільні від секційних засідань, у приміщеннях секцій і підготовки справ для рішень секційних зборів.

Регламент секційного суспільства, що дійшов до нас, Пуассоньєр від грудня 1793 р. дає представлення про організацію подібних організацій, про ту обстановку, у якій вони функціонували. Суспільство обирало терміном на місяць голову, переобрання якого допускалося лише після двомісячної перерви, віце-голову, двох секретарів, двох інспекторів, що контролювали впуск у зал членів організації, двох цензорів, що підтримували порядок у залі засідань, скарбника й архіваріуса. Особлива комісія "представлення і розгляду", у складі семи виборних членів, відала безпосередньо прийомом до організацію нових облич на основі рекомендації одного члена суспільства, підтриманої двома іншими; "адміністративна" комісія з п'яти облич розпоряджалася коштами організації; кожні три місяці вироблялося очищення складу організації від політично сумнівних елементів. Приміщення суспільства було прикрашено погруддями мучеників волі — Марата і Лепелетьє, декількома національними прапорами, фригійським ковпаком і патріотичними написами, дуже в той час розповсюдженими: „Республіка чи смерть", „Єдність, неподільність республіки" і „Воля, рівність, братерство чи смерть", З раннього ранку відкривалося засідання, і так з дня на день у цих дрібних, але часто перейнятих бойовим революційним духом первинних організаціях не переривалося політичне життя, кипуча і жагуча.1

Революційні комітети, що складалися з представників міської бідноти і, незважаючи на всю їхню енергію, ледь справлялися зі своєю задачею, така велика була кількість осіб, що робила злочини. 18 жовтня 1793 р. Конвент видав постанову, якою він покладав обов'язки на революційні комітети приводити арештованим точні причини їхнього арешту. Усі списки арештованих протягом трьох днів повинні були представлятися Комітету суспільної безпеки. Постанова про необхідність пояснення в кожнім випадку мотиву арешту було запропоновано Робесп'єром і його соратниками. Воно показує, що вони трималися більш помірних поглядів на терор, ніж ебертисти. Однак надалі Робесп'єру довелося зажадати скасування цієї постанови, у виді опротестування його революційними комітетами. "Моральне переконання часто визначає ті міри, які направляються проти цих людний, — говорилося в петиції, що надійшла в Комітет суспільної безпеки, — а тому було б важко викласти в протоколі мотиви їхнього арешту. Крім того, революційні комітети, існуючих із санкюлотів, стали б часто робити в редакції протоколів мимовільні помилки, якими користалися би контрреволюціонери для того, щоб звільнятися від арешту".1 Робесп'єр після протесту став на сторону революційних комітетів. "Вимога вказувати мотиви арешту, — говорить він, —позбавило б рішучості... громадян, що мають мужність боротись проти злості аристократії. ...Не час послабляти народну енергію".2 Декрет був відмінний 24 жовтня 1793 р.

Звірства і розправи над людьми за антиреволюційну думку чи приналежності до колишньої еліти – зробили з Франції кладовище, з обезголовленими трупами, що стало звичним явищем для людей. Людська смерть стала лише етапом до рівності, свободи і братерства. А „кривава" диктатура продовжувала укріплюватись і чинити суд над людьми без суду.

1.2 Революційні події осінню 1793р. – зимою 1793-1794рр. Реорганізація армії

Комісари періодично звітували перед Конвентом, листуючись з ним по всім поточним справам і одержуючи від нього інструкції твердження своїх розпоряджень. Комісарам ставилося в обов'язок спостерігати за політичним настроєм командного складу і цивільних посадових осіб у районі їх (комісарів) діяльності. Комітет суспільного порятунку намагався обмежити компетенцію комісарів в області чисто військових, стратегічних, розпоряджень вищого командного складу. Але комісари неминуче виходили за межі політичного спостереження. Тому що Конвент усе ще не довіряв цілком багатьом представникам вищого командного складу.

У літні й осінні місяці 1793 р. відбувалося інтенсивне очищення штабів від всіх осіб, що вселяли підозру у своїй вірності чи не виявляли достатньої енергії і кмітливості. Комісари Конвенту, таким чином, відсторонили від посад цілий ряд офіцерів з вищого командного складу.

Комітети видають ряд наказів і розпоряджень щодо війська. Один з яких приказ Сен-Жюста по Страсбургові. Суворий до багатіїв, він зажадав від них у найкоротший термін покрити позику в 9 млн. ліврів на нестатки армії і найбіднішого населення. Звертаючись до муніципалітету Страсбурга, Сен-Жюст заявив: "Десять тисяч солдатів ходять босоніж; роззуйте всіх аристократів Страсбурга і завтра о 10 годині ранку, десять тисяч пар чобіт повинні бути відправлені в головний штаб". Сен-Жюст зажадав також реквізиції в багатіїв міста 2000 ліжок для поранених солдатів.1

Журдан, який командував північною армією, підготував операцію по звільненню Мобежа і брав участь у боях 17 жовтня 1793 р.. Робесп'єр сприяв звільненню Тулона, захопленого роялістами й англійцями. Сен-Жюст і Леба командували переходом армії через Самбру під вогнем ворога. Прієр і Жанбон-Сент-Андре були направлені в Брест і працювали над створенням і організацією морських сил Франції. Жанбон знаходився на адміральському кораблі під час морського бою з англійцями 28 травня —2 червня 1794 р. Один з комісарів — Фабр, — комісар у південній армії, був убитий у бою з іспанцями. Комісарам приходилося в бойовій обстановці обговорювати з командуючими арміями плани майбутніх боїв, оглядати укріплення і вживати заходів до їхнього зміцнення, безпосередньо керувати пересуванням окремих частин військ.

Національний Конвент створив додаткові ополчення, в результаті набору було створено 300 тис. армію. Для прискорення набору в департаменти були послані 82 депутата.

Небезпека, що загрожувала Франції, змусила Конвент створити загальне ополчення. 10 серпня в Париж з'їхалися делегати, щоб урочисто повідомити про результати народного голосування, що прийняло якобінську Конституцію 1793 р.

12 серпня 1793 р. Барер від імені Комітету суспільного порятунку запропонував Конвенту прийняти звертання до всього народу, що починалося закликом: "До зброї, французи! До зброї! Встанемо всі, як один. Воля кличе на захист усіх, хто дав їй клятву у вірності".1 Конвент, заслухавши Пропозицію Комітету суспільного порятунку, поклав її в основу декрету від 23 серпня 1793 р. „Про всенародне ополчення". Суть цього декрету полягала в наступному: доти, поки ворог не будуть вигнані з території республіки, усі французи будуть знаходитися в стані постійної мобілізації, ніхто з покликаних на військову службу не має права замінити себе іншим обличчям, а ті що не мають родини чи молоді люди перші підуть боротися, одружені будуть покликані робити зброю, жінки — шити одяг і доглядати за пораненими. Практичне здійснення загального ополчення вимагало визначених організаційних форм, неможливо було призвати відразу всіх придатних до військової служби чоловіків. Мобілізованих потрібно було навчити й озброїти. Тому декретом від 23 серпня 1793 р. на військову службу призивалися в першу чергу молоді люди від 18 до 25 років, неодружені і бездітні вдівці, а інші повинні були призиватися поступово, у міру необхідності. Таким чином, система періодичних поповнень регулювала принцип всенародного ополчення. Перша реквізиція дала 450 тис. чоловік. До кінця 1793 р. система реквізицій довела чисельність армії до 542 тис. чоловік.2

Якобінський уряд видав наказ „про злиття добровольчих батальйонів з лінійної армією". Але операція ця була надзвичайно складна, і завершення її затяглося до 1794 р. В час фактичного здійснення наказу армія складалася з трьох частин: лінійні війська, добровольчі батальйони 1792-1793 років і особи мобілізовані з кінця серпня 1793 р. Злиття відбувалося в такий спосіб: один батальйон лінійних військ зливався з двома батальйонами волонтерів чи мобілізованих. Наступними одиницями були дивізії, кожна складалася з артилерії, кавалерії і піхоти. До червня 1794 р. операція по злиттю була закінчена і чисельний склад дивізій був встановлений у кількості від восьми до дев'яти тисяч чоловік в кожній.

Loading...

 
 

Цікаве