WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Велика Французька революція - Курсова робота

Велика Французька революція - Курсова робота

22 червня Комітет фінансів представив шість проектів проведення позик – з них п'ять мали на увазі обкладення доходів і лише один передбачав обкладення капіталу. В результаті вирішили, що сума позики буде формуватися в результаті доходів з землі, з рухомого та промислового майна. Декрет звільняв від обов'язкових позик сімейних людей з доходом не більше 10 тис. ліврів в рік та холостяків з доходом не більше 6 тис. ліврів. Тільки в подальшому, під натиском, відбулися зміни тексту цього декрету. 7 вересня 1793 року був прийнятий останній і кінцевий варіант закону. Він передбачав зниження ставки для сімейних до 1,5 тис. ліврів, а для холостяків та бездітних осіб ставка становила 1 тис..3

В червні – липні 1793 року уряд намагався перш за все заспокоїти буржуазію і заручитися підтримкою мас. В цей же час постала проблема іншого характеру – що робити з жирондистами та іншими політичними суперниками? Членів колишнього уряду було взято під домашній арешт. Один з радикально настроєних якобінців, Леклерк, 4 червня на засіданні ради Паризької Комуни заявляв: „Чому ви зволікаєте з розправою над нашими ворогами? Чому ви боїтесь пролити декілька крапель крові?" Той самий Леклерк не оминув звинуваченнями і Дантона з Лежандроном: „Це він (Лежандрон) с Дантоном підло заставили нас до модернатизму 31 травня – 2 червня". 1

В свою чергу Конвент не збирався проливати „декілька крапель крові" заради власного спокою. Лише після втечі Петіна і Ланжуйні Конвент поставив питання про суворіший контроль за арештованими.

Марат схилявся до агресивних заходів, щодо жирондистів і висловлював недовіру до Комітету Національного Порятунку очолюваного Дантоном.

А Робесп'єр у боротьбі з жирондистами зайняв більш помірковану позицію. В своїх виступах 24-25 червня він звинувачував колишніх лідерів Франції в контрреволюційних діях, але відокремлював лідерів від „обманутих мас".

Але незважаючи на критику ворогів і прибічників уряд Дантона тримався. В свою чергу комісари з департаментів закликали, щоб негайно прийняли Конституцію для створення нової дієвої законодавчої бази.

Вже через тиждень, після погодження плану нової Конституції, на розгляд Конвенту передали проект вищого законодавчого акту держави, авторами якого були Еро-де-Сешель та Сен-Жюст. Колізії тривали десять днів, при цьому відбувалися великі суперечки. Основний конфлікт був по питанню приватної власності, податків та правом проголошувати війну і мир народом. Великі дискусії спричинили і ті питання, які зачіпали соціально-економічні відносини. Остаточний зміст Конституції суттєво різнився з тими проектами, що пропонували монтаньяри. Текст був, по суті, компромісним варіантом між різними представниками політичних і економічних угруповань. Але ця конституція мала велике значення для Франції та її історії.

Конституція 1793 року надавала величезну свободу демократичним принципам. Вона „обіцяла" перетворити Францію у саму вільну буржуазно-демократичну країну в світі на той час. На чолі республіки повинен знаходитись законодавчий орган, вибраний на основі загального голосування. Зібрання громадян мало право застосовувати санкції, а також припиняти дію законів, що були прийняті парламентом. Перші зібрання повинні були переглядати текст конституції з метою покрашення та удосконалення. В такому випадку парламент повинен був скликати всі перші зібрання республіки, для того, щоб вияснити питання про необхідність скликання Національного конвенту.

Конституція обіцяла всім громадянам Франції рівність, свободу віросповідання, загальну обов'язкову освіту, право на петиції, право об'єднування в народні організації. Якобінці вважали, що демократична республіка, котра дає народу максимальну політичну владу і свободу, дасть змогу отримати народу всі блага, які йому потрібні.

Але, як буває на практиці, „мало сказати – треба зробити". Хоча обіцялось багато свобод та прав, але на практиці все залишилось лише на папері.

Прямі вибори були встановлені лише для депутатів зібрання. При виборі ж муніципальних і департаментських органів вони були двохступеневими, а при виборах Виконавчої ради – триступеневими. Але в виборах могли брати участь лише 12 дорослого населення. Було закріплене право на особисту власність. Надавалися великі прерогативи буржуазії. Пріоритети робітників були враховані, але неповною мірою. В конституції зазначалось, що Франціє є світською державою. Це привело до дуже агресивного настрою до неї церкви і радикально-віруючих елементів суспільства. Права національних меншин і мешканців колонії серйозно нівелювалися. Жінки і діти й далі лишалися найменш захищеною верствою суспільства. Хоча необхідно зазначити, що на той час, конституція Франції від 1793 року була найдемократичнішою у світі, з нею може посперечатися лише конституція США.

Але ситуація у країні не покращувалась, що призвело до політичних баталій. Нерішуча політика якобінців до мільярдної позики і деяких прогресивних пунктів конституції зіштовхнула колишніх союзників: „скажені", радикально настроєна політична фракція з лівими лозунгами, почала політичну конфронтацію з якобінцями.

Декрет від 4 травня „Про максимум" був, по суті, лише поверхневим вирішенням питання про регламентацію торгівлі. Одначе навіть те, що зазначалось в цьому нормативно-правовому акті, на практиці не виконувалось: в деяких департаментах він навіть не був введений в дію, в інших регіонах адміністрація дивилась скрізь пальці на суворі порушення декрету.

1 червня Конвент видав черговий декрет, дозволяючи адміністративним органам, а згодом і агентам Конвенту по постачанню армії, проводити скупку хліба у фізичних і цивільних осіб. Криза в продовольчій сфері все більше давалась взнаки. Уряд не зміг утримати асигнації на плаву, а їхня нерішуча політика в соціальній сфері викликала величезне незадоволення в народних масах.

В цій ситуації „скажені" почали гру на людській психології: критикуючи владу і заявляли про спроможність врятувати ситуацію, при цьому розпалюючи антагонізм проти „ворогів революції". Вони вимагали введення твердих, фіксованих цін на всі предмети першої необхідності, боротьби з процвітаючою корупцією та спекуляцією, заборони торгівлі монетами з цінних металів, арешти та репресії проти всіх підозрілих, створення революційної регулярної армії з числа санкюлотів в Парижі для втілення в життя всіх цих революційних проектів, оновлення Комітету Національного Порятунку. В червні 1793 року ці всі вимоги повинні були бути включенні в конституцію – за бажанням „скажених". Вплив цього радикального угруповання проявлявся в Кордельєрському клубі, в Паризькій Комуні та в різних секціях суттєво збільшився.

23 червня Жак Ру, один з лідерів „скажених", вимагав смертну кару для всіх спекулянтів та скупників. В цей же час Жак Ру, Варле, Леклерк – лідери радикалів – створили спеціальну комісію для розгляду своїх ідей в Конвенті, але позиція поміркованих була негативною по відношенні до них, навіть ліве крило якобінців намагалась відсторонити їх від влади.

Жак Ру в своїй доповіді вимагав виключення з армії дворян, арешт родичів дворян-емігрантів, виключення з Конвенту захисників жирондистів і противників радикальної боротьби зі спекулянтами. Постійні нагнітаючі виступи „скажених" викликали серйозну протидію на чолі з Робесп'єром. 25 червня всі представники Якобінського клубу та секцій обурились на Ру і зажадали умиротворення. Робесп'єр, Марат, Бурдон, Ебер та Шомет намагалися дискредитувати Ру разом з його програмою і петицією. На думку Марата, „найжорстокіший біч, який ми повинні знищити за свободу, це не аристократія, роялісти та контрреволюціонери, а екзальтировані лжепатріоти", тобто „скажені".1

Боротьба проти нових „ворогів" республіки відбувалася не тільки на засіданнях Конвенту, а й в Якобінському та Кордильєрському клубах.

26-28 червня по Парижу прокотилось незадоволення, викликане недостатньою кількістю мила, що ще більше загострило боротьбу якобінців з „скаженими".

28 червня якобінці вирішили покінчити з противниками і на засіданні в Конвенті критикували і звинувачували Ру у тому, що він виступає проти існуючої конституції. Робесп'єр говорив, що „єдині вороги народу являються ті, хто виступає з проповідями проти Гори Конвенту", він неодноразово закликав направити всі існуючі сили на зміцнення республіки.2

В кінці червня боротьба в Конвенті завершилася перемогою якобінців. Майже всі революційні організації відрікалися від „скажених". Жак Ру і Леклерк були виключені з Кордельєрського клубу, а Варле було заборонено відвідувати засідання клубу. Як заявляв сучасник цих подій Жан-Батіст Піку ,- „...скажені стали більше походити на прокажених...".3

В спекотні липневі дні Марат, який був ослаблений хворобами та проводив більшість часу в теплій ванні, став жертвою Шарлотти Кордє, яка 13 липня в місті Кані, коли він лежав у ванні та проглядав карикатури його видавництва „Публіцист", холоднокровно вбила його ножем, який потрапив в серце. В результаті цього поранення Марат помер миттєво. Цю постать мало не канонізували, як мученика Французької Революції, йому присвячені картини та вірші, але в більшості всі величні відгуки є лишень перебільшенням ролі Марата, який зробив достатньо, щоб померти героєм, а не зрадником.

Loading...

 
 

Цікаве