WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Велика Французька революція - Курсова робота

Велика Французька революція - Курсова робота

Як би підготовляючи суспільну думку, імператор Франц, що прибув навесні в Бельгію, наприкінці травня привселюдно прийняв деякої Долі, авантюриста, що видавав себе за представника Комітету суспільного порятунку

Коли 13 червня імператор Франц залишив Бельгію, усі зрозуміли, що відступ уже почався. Триваючі бої повинні були як прикривати цей відступ, так і служити заставою більш вигідних умов миру.

Сила англійського золота виявилася не в змозі перебороти опір французького народу і зберегти контрреволюційну коаліцію. Як і раніш, Англія хотіла продовжувати боротьбу, але, як і раніше воліла вести її чужими руками. Адже при подібному своєрідному положенні речей саме Англія зробила великі придбання: діючи самотужки на другорядних, не вирішальних ділянках боротьби, вона захопила в 1793 р. в Індії Чандернагор, Пондишері, а також Сен-Пьєр, Мікелон, Табаго, до яких у 1794 р. додалися Корсика, Мартініка, французька частина Сан-Домінго. Придбання окупали витрати. Англійська буржуазія, що багатіє, процвітаючі англійські поміщики не хотіли світу.

Але європейський світ став неминучим, коли 17 червня французька північна армія опанувала Іпром, а 26 червня армія Самбру і Маасу, зайнявши напередодні Шарлеруа, розгромила перед Флерюсом основні сили австрійців. Шляху в Бельгію, як із заходу по узбережжю, так і зі сходу в долинах Самбру і Маасу, були відкриті. Австрійська, голландська, англійська, гановерська й інші армії в паніці відступали. Рейнські позиції союзників були під ударом.

Розгромлені вороги Франції готові були йти на мир. Іспанський уряд в результаті поразок та народних рухів в країні, схилявся до миру; в Голландії з кожною миттю наростала можливість вторгнення французьких військ, росло бажання не тільки скінчити війну, але й у союзі з Францією звернутися проти фактичного сюзерена — Англії, що витісняла голландців з важливих пунктів колоніальної і морської торгівлі; правителі італійських держав металися між союзом з Англією й орієнтацією на Францію; Австрія і Пруссія усе більше заплутувалися у східних справах і, потерпівши поразку в спробах нав'язати свою волю французькому народу, шукали шляхів примирення з ним. Росія, тимчасово відмовивши від своїх планів, безпосередньо спрямованих проти Туреччини, цілком була зайнята польськими справами. Тільки Англія непохитно прагнула продовжити і підсилити хрестовий похід європейської реакції проти буржуазної революції.

Прийшов час для французького уряду остаточно висловитися по польському питанню. Що тісняться з усіх сторін сили Костюшка прийняли на себе всю міць удару східноєвропейських держав. Польські емісари в Парижеві, Барс і інші, квапили Комітет суспільного порятунку з обговоренням мір допомоги повстанцям. Було відоме, що Костюшко намагався встановити дружні стосунки з Австрією, а усередині країни, стримуваний магнатством, проводив політику надзвичайно помірних соціальних реформ. Не бажаючи вплутуватися в нові ускладнення, досягши порога перемоги і миру, робеспьєристи вирішили відмовитися від втручання в польські справи. Своє відмовлення вони мотивували тим, що їх не задовольняє загальний характер політики Костюшко.1 Тому 13 липня Барс був запрошений у Комітет суспільного порятунку. Тут Сен-Жюст коротко і різко повідомив йому, що "Франція не дасть ні найменшої крупиці золота, не ризикне життям ні єдиної людини для зміцнення революції в Польщі..."2 "Інтернаціоналізм" революціонерів повинний був відступити перед розуміннями практичної політики: і до кожної події міжнародного життя вони не могли не підходити насамперед з погляду інтересів салон" Франції. Зараз ці інтереси полягали в припиненні війни і у встановленні мирного співжиття республіки з її сусідами. Допомога полякам могла стати нездоланною перешкодою до світу з Австрією і Пруссією, — тому революційні поляки були принесені в жертву миру.

Але тому що засобу республіки надзвичайно зросли, а її національні армії і застосована ними нова тактика, ялиновому військова й економічна міць країни, на ряді із соціальною перевагою над іншими державами, представляли виняткові переваги, те нова, зміцніла французька буржуазія (спекулянти, постачальники, оптові торговці, великі промисловці, ділки, що наживалися па грабежі окупованих територій, зв'язана з ними верхівка генералітету) вже не бажала припинення переможної війни і штовхала на шлях перетворення її з визвольної, революційної, в агресивну, загарбницьку, грабіжницьку. Дарма Робесп'єр попереджав 9 липня якобінців: "Про благоденство держави судять не стільки по зовнішніх успіхах, скільки по щасливому внутрішньому стані".1 Основна маса буржуазії слухати не хотіла про світ у той час, коли відкривалася дорога до завоювань. Безсумнівно, у внутрішній політичній боротьбі, що розбушувалася влітку 1794 р., коли національні задачі буржуазної революції виявилися дозволеними, питання зовнішньої політики грали значну, хоча, можливо, і підлеглу роль. II недарма Робесп'єр у своєму останньому виступі, у промові в Конвенті 26 липня (8 термідора), багато говорив про небезпеки, викликаних перемогою, і про необхідність закріплення її плодів: "Вам говорять про ваші перемоги з академічною легкістю, що змушує вірити, що вони не коштують нашим героям ні крові, ні праць: вони здавалися б більш великими. Що зроблено, щоб використовувати наші успіхи для зміцнення наших принципів, щоб попередити чи небезпеки забезпечити плоди перемоги? Стежите за перемогою... Наші вороги відступають і надають нас внутрішнім звадам. Подумайте про кінець кампанії; бійтеся внутрішніх фракцій; бійтеся інтриг, яким допомагає впровадження в іноземні території... Військова аристократія знаходиться під заступництвом, відданих [республіці] генералів переслідують..."2

Контрреволюційний переворот 9 термідора привів Францію в нову безодню воєн і іспитів, продиктованих прагненням французької нації до завоювань і до гегемонії над Європою.

Висновки

28 липня 1794 року Якобінська диктатура пала, тим самим засвідчивши кінець апогею Великої Французької Революції.

Цей період в історії Франції та Європи є неоднозначним, тому що і по сьогодні не вщухають пристрасті навколо цієї проблеми. Що ж це було – Якобінська диктатура? Можливо, це період керування зграї ненажерних кровопивць тиранів; можливо, це період правління справжніх французьких патріотів, яким не судилось стати переможцями; а можливо, це бенефіс класової боротьбі, в якій жорстокі контрреволюціонери розчавили представників народних мас. І таких „можливо" існує безліч. Але питання залишається.

Незважаючи на велику кількість ймовірних варіацій відповідей на це питання, все-таки це була диктатура, з всіма витікаючими наслідками: терор, розправа над конкурентами, військовий характер влади, агресивна зовнішня політика... Проблема полягає в тому, що саме призвело до цього? Напевне, це було закономірним явищем і в цій ситуації по іншому могли діяти лише самогубці. Хоча засуджувати дії якобінців не можна, так-як і обожнювати.

Але схилити голову перед ними потрібно, томущо ці люди зробили титанічні зусилля для досягнення своєї мети. Не кожний політик зможе протриматись рік при владі, враховуючі всі обставини: громадянська війна, економічна і соціальна кризи, навала інтервентів, постійна політична боротьба... При цьому їм вдавалось виплутуватись і не безуспішно.

Отже, події червня 1793р. – липня 1794р. є прикладом людської сили і неспроможності, прагненню миру і агресії, хитрощам і тупості... Хоча смерть в образі гільйотини переслідувала всіх і багато кого наздогнала, але їхні імена залишились на сторінках історії.

Питання про якобінську диктатуру існуватиме доти – доки пам'ятатимуть про це і намагатимуться не допустити подібного, з його наслідками.

Сподіваюсь я дав вичерпну відповідь у своїй роботі на дане питання і зміг викласти факти без політичного забарвлення, але зі своїм особистим нейтральним поглядом.

1"Французская Буржуазная Революция 1789-1794." гл. ред. Волгин В.П., Тарле Е.В. ,- М.: НАУ СССР, 1941.

2 Кропоткин П.А. "Великая Французская Революция 1789-1793." ,- М.: Наука, 1979.

1 Рекуненко В.Г. "Очерки по истории Великой Французской Революции. Якобинская республика и ее крушение" ,- Ленинград: 1983.

2 Рекуненко В.Г. "Парижская Коммуна 1792-1794." ,- Ленинград: 1976.

2 Кожкин Е.М. "Государство и народ: от Фронды до Великой Французской Революции" ,- М.: Наука, 1989.

4 Фомичев В.М. "Документы и материалы по истории Западной Европии XVIII-XIX" ,- М.: 1992., №3.

5 Борисов Ю.В. "Дипломатия Франции" ,- Минск: 1989.

3 Марат Ж.П. "Избрание произведения" ,- М.: 1956.

Loading...

 
 

Цікаве