WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Велика Французька революція - Курсова робота

Велика Французька революція - Курсова робота

Народи Сполучених Штатів і Швейцарії знайшли в собі мужність надати підтримку революції. Щоб отруїти відносини з цими державами, Жені намагалися "направити американський уряд проти нас"; інші інсинуювали про нібито готуються захопленнях швейцарської території і т.п. Але для могутньої республіки "дипломатія полягає в щиросердості". Вороги Франції далеко не єдині і їх розділяють глибокі внутрішні протиріччя. Деякі з монархічних держав, як Данія і Швеція, захищаючи власні інтереси, дотримують мудрої політики нейтралітету. Пруссія, відвертаючи від політики, що відповідає інтересам Австрії, разом з Росією поділяє Польщу.

Ряд статей прийнятого декрету відносилися до Сполученим Штатам і Швейцарії, підтверджував вірність Французької республіки договорам, її повна повага до території всіх нейтральних і союзних націй, лояльність, повага до їхніх інтересів. Щоб остаточно покласти кінець ворожим інтригам, ареною яких стала Швейцарія, і перевірити діяльність французьких представників, у Швейцарію був посланий друг Робесп'єра Пєян, майбутній національний агент Паризької комуни. Місія Пєяна, що мала місце на початку грудня, сприяла випрямленню лінії поводження французьких агентів і зміцненню дружніх відносин між Швейцарією і Францією.

Кілька тижнів потому, протягом яких справа Ост-Індської компанії допомогло викрити велику змову іноземних і емігрантських агентів, зв'язаних із поруч депутатів Конвенту, Робесп'єр 5 грудня вдруге виступив з доповіддю про зовнішню політику республіки і запропонував прийняти відповідь на маніфести королів, що згуртувалися проти республіки. У цій відповіді, якою можна вважати синтезом зовнішньополітичних поглядів робеспьєристів, говорилися: "Народи, якщо У вас незмога внести вашу частку в загальне надбання, якщо вам не дано ще користатися тими правами, що ми вам повернули, остерігайтеся, принаймні, порушувати наші чи права обмовляти на нашу мужність. Французи зовсім не охоплені манією робити яку-небудь націю щасливої і вільний мимо її волі. Усі королі могли б по колишньому животіти або вмирати на своїх закривавлених тронах, якби вони вміли поважати самостійність французького народу". Розвиваючи положення якобінської Конституції, уряд республіки в період запеклої боротьби зовні й усередині країни декларували об свою послідовну політику захисту незалежності і волі й народу і підкреслювало, що йому далека як ідея насильницького звільнення інших народів, так і ідея підпорядкування їх своїй владі."1

24 грудня Барер повідомляв Конвенту про повернення республіці Тулона: "Французька нація, незважаючи на стільки злочинних зрад зробила останнє зусилля проти безчесних тулонців. Отже, англійці сіли на мілину в Дюнкерку, в Сен-Мало, в Гранвілі, в Шербурзі, в Бресті, в Бордо, в Марселі й в Тулоні. Середземне море відвойоване! Шлях для французької комерційної навігації вільний! Грім переможних гармат, виставлених проти англійців і іспанців, грізно віддається вже в Дарданеллах і по всій Італії".2 Наступного дня з великою доповіддю про принципи революційного уряду виступив Робесп'єр, що знову приділив значне місце проблемам зовнішньої політики. Різко виступаючи проти пропаганди всесвітньої республіки, говорячи, що республіка має потребу у твердженні революційних принципів усередині країни, Робесп'єр доводив, що проповідь звільнення всіх народів те саме що плани контрреволюціонерів, що мріють про ослаблення революції і нескінченної воїні. Основна думка Робесп'єра полягала в тому, що небезпека для революції криється у не припиненні війни на справедливі і гідні революції умовах,— небезпека полягає як у прагненні закінчити війну гнилим компромісом, так і в спробі перетворити її в боротьбу за світову республіку, до чого прагнуть космополіти типу Анахарсиса Клоотса.

2.3 Зовнішньо політичні колізії весною – літом 1794р.. Спроби мирних переговорів

Перемоги революції робили усе більш реальними перспективи закінчення війни, до чого виразно прагнув Робесп'єр. Реагуючи на виступи Робесп'єра, ще в більшому ступені з огляду на сили французького народу, усе гостріше відчуваючи їхні протиріччя, що розколювали, держави коаліції одна за інший сталі виявляти цікавість до умов прийнятного для Франції світу.

На початку грудня, своєрідно знаменуючи підсумок осінньої кампанії 1793 р., іспанський посол у Копенгагені Мускіс, під час таємного побачення з французьким повіреним Грувілем, підняв питання про підготовку мирних переговорів за посередництвом датського міністра Бернсторфа.

Австрійські представники також намагалися прощупати ґрунт для можливих переговорів. У середовищі керівних кіл Австрії усе більше співчуття викликали нові проекти Тугута: надати Францію і її супротивників власній долі, відмовитися від проекту обміну Баварії на Бельгію, надати права захисту Бельгії англійцям і голландцям, повернутися на Схід, викликати нову російсько-турецьку війну і захопленням Сербії і Боснії компенсувати невдачу на Заході.

Пруссія байдуже дивилася на розвиток подій за Рейном, цілком віддаючи боротьбі за Віслу подальшу участь у війні вона відверто зв'язувала з одержанням англійської субсидії. У січні 1794р. Грув був сповіщений Бернсторфом про готовність Пруссії припинити війну і про необхідність найшвидших переговорів, тому що робляться енергійні зусилля зміцнити зв'язок Пруссії з коаліцією. Грізні слова маніфесту герцога Брауншвейгського поступилися місцем відвертому фінансовому розрахунку, і сам герцог був замінений на посаді головнокомандуючого прусської армією супротивником продовження війни генералом Меллендорфом.

Намагаючись скріпити готову розповзтися по усіх швах коаліцію, англійський уряд спішно відправило в Берлін спеціальну місію на чолі з лордом Мальмсберг. Знаючи, як його війська необхідні Англії, прусський уряд намагався шантажувати й англійців і австрійців проектом нейтралізації північної частини імперії під егідою Пруссії і слухами про переговори, що просунулися далеко вперед, із Францією.

Втім, підготовка до переговорів дійсно велася протягом тривалого періоду. Вже в доповіді Конвенту 11 липня 1793 р. Камбон згадав зустрічі прусських представників із французькими; ці зустрічі значно участилися восени 1793 р., а в січні 1794 м у Париж був відправлений спеціальний прусський уповноважений.

У доповіді Конвенту 22 січня Барер, що керував дипломатичними справами після відсторонення Еро-де-Сешеля, заявив, що таємні переговори небезпечні, тому що вони, у першу чергу, спрямовані зі сторони держав коаліції не до дійсного міцного миру, а до тому щоб паралізувати військову силу республіканських армій. У мирі зацікавлені "Браушпвейг, Кобург, Яліць",- затверджував у своєї промові Барер. "Їм потрібно час, щоб відновити свої сили, висмоктати останні соки з народу, запасти продовольство, поповнити армію. Мир потрібний монархіям, республіці потрібна войовнича енергія... Так, говорив він, — ні світу, ні переговорів, ні перемир'я з тиранами, що об'єдналися".1 Промова Барера правильно відбивала те самоочевидне, що недовершена перемога не може бути гарантією міцного миру, плоди якого, у першу чергу, дістануться ворогам революції.

Тому, вимагаючи остаточного розгрому коаліції Англії, Барер повторював: "Карфаген буде зруйнований".2

Барер не випадково згадав Пітта в числі прихильників світу. Прагнучи будь-що-будь виграти війну і задушити республіку, глава англійського уряду і натхненник міжнародного походу реакції на революцію усвідомлював слабість коаліції непоправності зроблених помилок, недостатності контрреволюційних сил. Крім того, знаходячись перед обличчям не тільки значної парламентської опозиції, але і демократичного руху усередині Англії, Пітт теж став схилятися до нетривалого мирного перепочинку. Очевидно, відбиваючи ці настрої і розраховуючи світом прокласти собі дорогу до влади, 19 грудня дантоніст Бурдон (з департаменту Уаза) оголосив про готовність Англії до мирних переговорів. Незабаром Дантон одержав через французького повірника у Венеції Ноеля пропозиції офіційного агента англійського уряду про припинення ворожих дій. Дантоиісти, прагнучи стримати розмах соціальних заходів, необхідність яких була зв'язана з революційною війною, схопилися за проекти небезпечного і ризикованого миру, підказується підступно з Лондона. Сьомий номер "Старого кордельєра" призивав до проведення мирної політики і до відмовлення від війни.

Розуміючи як труднощі обстановки, що створилися, так і зроблену невизначеність мирних пропозицій, Барер 1 лютого доклав Конвенту про їхню неприйнятність, так само як і про неприйнятність дворічного перемир'я, запропонованого деякою країною. При схваленні Зборів, він заявив про необхідність продовжувати війну аж до повної і рішучої перемоги.

З'ясувавши, що французький уряд до придбання міцних гарантій миру не піде на світ, бачачи слабість дантоністів і слухами про відносини Відня і Берліна з Парижем, англійський уряд став особливо квапитися з підготовкою до весняної кампанії; 5 лютого 1794 р. воно повідомило зацікавленим урядам про готовність узяти на себе дві п'яті витрати з загальної суми в 2 млн. фунтів стерлінгів, необхідної для змісту 100-тисячної прусської армії, у тому випадку, якщо іншу частину суми в рівних частках по криють Австрія, Голландія і сама Пруссія. Але Австрія, розраховуючи, що Англія змушена буде погодитися на будь-які умови, категорично відмовилася брати участь у покупці прусських контингентів.

Loading...

 
 

Цікаве