WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Велика Французька революція - Курсова робота

Велика Французька революція - Курсова робота

В ньому продовжували свою роботу як англо-прусські найманці, так і прихильники ворожих якобінцям партій. Ціла група останніх була викрита і передана в Революційний трибунал восени 1793 р.. Нові співробітники міністерства закордонних справ були також далеко не всі віданні революції людьми. Так, главою третього відділення міністерства, що займалося питаннями зв'язаними з Росією, Туреччиною, Польщею й іншими країнами, 12 листопада 1793 р. був призначений Шарль Рейнгард, уродженець Вюртемберга, зв'язаний з жирондистами і Талейраном. Генеральним секретарем міністерства закордонних справ був Міо, після термідоріанського перевороту ставши керівником відомства. Коли ж у міністерство призначалися робеспьеристи, то інший персонал додавав всі зусилля для того, щоб вижити їх і всіляко утруднити їм роботу.

Нарешті, значні підозри викликав Еро-де-Сешель, що відав дипломатичними справами в Комітеті суспільного порятунку. Не тільки аристократичне походження і близькість у минулому до королівського двору служили підставою недовіри. Так, його коханкою була Адель де-бельгард, дружина офіцера, що боровся в армії інтервентів, його секретарем був Пролі, що вважався незаконним сином колишнього австрійського імперського канцлера, князя Кіуніца. Пролі, згодом викритий як австрійський шпигун і гільйотинований, був арештований ще в жовтні, але звільнений по клопотанню Еро-де-Сешеля і Колло-д'эрбуа.

Тоді у жовтні Сен-Жюсту був переданий формальний донос на шпигунську діяльність близьких до Еро Пролі, Перера, Дюбюіссона. У доносі вказувалося, що і сам Еро, можливо, має зв'язки з іноземною розвідувальною службою. І знову з трибун Конвенту пролунали обвинувальні промови проти кантоністів. 31 березня 1794 р. Сен-Жюст заявив, що Еро, який очолював дипломатію, використовував своє положення, щоб широко розголошувати проекти урядам. "Були за нього, — говорив Сен-Жюст, —найбільш секретні наради Комітету, по зовнішній політиці, ставали відомими ворожим урядам. Він змусив Дюбюнссона почати ряд поїздок у Швейцарію для змовницьких цілей... Ми перехопили листи Ласказаса, іспанського посла у Венеції, в яких він доповідає про дипломатичні наради Комітету в часи Еро".1

Не може бути сумнівів, що політика, зроблена Еро, була не тільки протилежна планам якобінців, але і небезпечна для республіки. У той час як якобінці позитивно оцінювали нейтралітет Швейцарії, вважаючи його навіть більш корисним, чим військовий союз з цієї в сутності слабкою країною, Еро під приводом революційна й об'єднання усього вільного людства викликав непорозуміння зі Швейцарією, підриваючи її політику нейтралітету і полегшуючи тим самим роботу ворогів французького народу, намагаючись створити герметичну блокаду Франції. Посилаючи своїх агентів у Швейцарію, Еро ставив їм в обов'язок агітувати на користь зміні образа правлінні і висновку союзу з Францією. Ті ж завдання, крім Дюбюіссона, були покладені на офіційного представники республіки в Женеві Сулаві, на Обріє і багатьох інших агентів. Тим часом Бартелемі, французький посол у Швейцарії, писав, що з будь-якого погляду швейцарський нейтралітет набагато вигідніше і зручніше для Франції, чим союз з цією країною, що викликало погіршення положення Франції. Бартелемі наполягав на дотриманні політики нейтралітету.

Одночасно діючи й іншими шляхами, Еро в серпні послав колишньому емігранта Катюсу в маленьку союзну з кантонами Мюльхаузенську республіку з дорученням підготувати анексію цього району, розрахунок тут міг бути тільки один: анексія Мюльхаузена викликає різке погіршення відносин зі Швейцарією і полегшить залучення її в число ворожих Франції держав.

Провокаційний характер діяльності уповноважених агентів був настільки очевидний, що Дефорг неодноразово попереджав Бартелемі про необхідність бути надзвичайно обережним з "приватними агентами" і особливо з Дюбюіссоном. У десятих числах жовтня Комітет суспільного порятунку змусив відкликати Катюса з Мюльгаузена.1

Еро намагався використовувати у своїх цілях ебертистів, що були прихильниками війни до повного повалення тиранії в усьому світі і до установлення всесвітньої республіки. Його спроби знайти серед них підтримку були небезуспішні, тим більше, що в середовище ебертистів проникнуло досить багато шпигунів. Ця чисто показна близькість Еро до ебертистів, звичайно, не дає рівно ніяких основ зараховувати Еро до них.

Тим часом Комітет суспільного порятунку одержав його зведення, що стривожили, про підривну діяльність офіційного французького представника м; іншій нейтральній країні — у Сполучених Штатах Америки.

Жені будучи жірондистською креатурою на посаді посла у Філадельфії, розгорнув там діяльність, що зовсім не відповідала інтересам французького уряду й погрожував дружнім взаєминам обох республік. Озброюючи корсарів, втручаючи у політичну боротьбу, інтригуючи із супротивниками Вашингтона, розробляючи фантастичні плани повстань у Канаді і Луізіані, засуджуючи американський уряд н надихаючи на боротьбу з ним федералістські елементи, Кене настільки порушував дипломатичні звичаї, що державний секретар Джефферсон був змушений у різкому листі повідомити Комітет суспільного порятунку про некоректне поводження французького посла. Лист Джефферсона прийшло в Париж 8 жовтня, і вже 9 жовтня Комітет суспільного порятунку вирішив дезавуювати політику Жені, а його самого відставити і заарештувати. Швидкість відповіді на американське представлення не може викликати подиву, тому що відомо, що Робесп'єр дуже цінував можливість використовувати зв'язку зі Сполученими Штатами в інтересах революції і прагнув до встановлення максимально дружніх з ними відносин, в той же час вважаючи, що військовий союз із заатлантичною республікою не принесе користі і тільки позбавить Францію деяких зручностей, наданих нейтралітетом.

Іншим було відношення Робесп'єра до можливості і доцільності союзу з Туреччиною Марна при нейтралітеті, вона могла б з'явитися прекрасним партнером у боротьбі проти Австрії, загрожуючи останньої з тилу і дроблячи її сили між двома фронтами. Тому Комітет суспільного порятунку вживав енергійних заходів до того, щоб спонукати Туреччину до війни, асигнував у розпорядження знаходилося в Константинополі Декорша велика сума грошей і вирішив відправити групу офіцерів для інструктування турецької армії і флоту. Австрія — "наш загальний ворог", говорив Робесп'єр, і нейтралітет Туреччини "більш пагубний для її власних інтересів, чим для інтересів Французької республіки".1 Розуміючи, що не менш істотним ворогом Туреччини є Росія Робесп'єр, у виді очевидної переваги сил останньої, пропонував турецькому уряду утриматись від боротьби з нею.

Однак, у силу тиску на Туреччину з боку Росії й у силу панування Англії на Середземному морі, спроби залучення Туреччини на сторону Франції зазнали невдачі. Більш того, Туреччина направила в Лондон надзвичайну місію, хоча і відмовилася від війни на стороні коаліції.

Увага Французької республіки поглинали, звичайно, у більшому ступені держави, що воювали проти її, чим держави нейтральні. Ні для кого не було таємницею, що об'єднані загальною ненавистю до французької революції союзники мали різко протилежні інтереси. Найбільшою мірою цей внутрішній антагонізм держав коаліції позначався у відносинах Австрії і Пруссії. "Як два розбійники, що б'ються через розділ видобутку, убитого ними мандрівника, забувають про свою гризню для спільної погоні за новою жертвою,—образно говорили Робесп'єр,—так монархи Відня і Берліна відклали зведення старих рахунків для того, щоб накинутися на Францію і поглинути республіку, що народжується".2 Невдача, що осягла їх у спробах грабежу Франції, відкривала можливості використовувати поділяючі ці держави протиріччя, поглибити їхній і, у перспективі, довести справу до угоди з однієї зі сторін і розвалу коаліції.

Успіхи армії прокладали дорогу дипломатії. Тому що основні принципові сторони зовнішньої політики республіки викристалізувалися з достатньою виразністю, і перемоги армії відкривали шлях до почесного і справедливого світу, те Робесп'єр рахував момент придатним для виступу по зовнішньополітичних питаннях. 17 листопада 1793 р. (27 брюмера II року) їм був зроблений у Конвенті велика доповідь про політичне положення республіки.

Робесп'єр заявив, що, відстоюючи розвиток прогресу, культури, цивілізації, "французький народ, єдиний у всесвіті, бореться в ім'я загальної справи". Тому інтереси всіх народів збігаються з інтересами французького народу, і лише інтригами і віроломством удається зберегти стан боротьби між ними. Революція дала поштовх розвитку усього світу, і вона органічно ворожа всім навколишнім монархіям, але від цієї ворожості ще далеко "до небезпечного рішення оголосити війну французькому народу, особливо до дивовижного союзу скількох держав, власне кажучи глибоко різних по своїх інтересах".1 Застрільником цього союзу, підкреслював Робесп'єр, виступила Англія, як спробувала виснажити і роздрібнити Францію, намагаючись опанувати Тулоном, Дюнкерком, французькими колоніями. Гідними партнерами її були Австрія, що бажає опанувати Лотарингією, Ельзасом, французькою Фландрією; Іспанія, що заміряється на Наварру і Руссільон, а також Голландія, Пруссія й інші.

Loading...

 
 

Цікаве