WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Україно-польські суперечності та їх вплив на етнологичну ситуацію Правобережної України (перша третина ХІХ ст.) - Курсова робота

Україно-польські суперечності та їх вплив на етнологичну ситуацію Правобережної України (перша третина ХІХ ст.) - Курсова робота

Значні втрати та припинення існування польської держави в результаті її поділів змусило польських магнатів розпочати колонізацію цього регіону, який у результаті другого поділу Польщі перейшов до Російської імперії. Уряд Росії намагався скасувати основні права і привілеї польських землевласників. Але водночас він змушений був іти на компроміс, визнаючи соціальне і культурне домінування польського дворянства. Адміністративний і військовий контроль російські можновладці залишили за собою. Аж до польського повстання 1830-1831 років ці території перебували під польським політичним і культурним впливом. Польський елемент домінував на території Правобережжя, перебуваючи у виразній меншості (5%) серед місцевого населення. Наплив же росіян на територію Правобережжя став масовим після придушення польського повстання. Він мав сприяти закріпленню сильної російської присутності у цьому стратегічно важливому регіоні12.

Отже, воєнно-політичне протистояння кінця ХVІІІ століття (поділи Польщі), що його здійснили Австрія, Прусія, Росія створило нову геополітичну реальність, яка впливала на регіон Правобережної України як на такий, що був стратегічно важливим для Російської імперії та політично і культурно важливим для польського дворянства. Останнє не полишало надій стосовно відродження польської державності.

Таким чином, геополітичне розташування Правобережжя було до певної міри специфічним, оскільки призводило до поширення на його теренах російських, українських, польських політичних, культурних та ідеологічних впливів.

Тепер спробуємо розглянути економічні передумови конфлікту, вдаючись до схеми "центр – периферія".

Відвівши Правобережжю роль колонії і розмістивши в ньому численні війська, росіяни здійснювали апробовану в Лівобережній Україні інкорпораційну політику13. Посилювалася експлуатація селян, яка в умовах занепаду феодально-кріпосницької системи наражалася на протидію пригнічених народних мас, для яких не існувало різниці між російськими поміщиками і польською шляхтою. Нобілітація шляхетського стану Правобережної України до стану російського дворянства мало негативні соціально-матеріальні наслідки для українського простолюду14.

Поміщики Правобережної України категорично виступали проти найменших обмежень феодальних привілеїв, і це призводило до антипольських виступів селян, що переросли в антиповстанські рухи 1830-1831 років. Це трапилось саме тоді, коли зазнало поразки польське повстання15. Польське шляхетство розцінювалося українськими селянами як союзник російських поміщиків.

Наступним чинником ризику ймовірної появи конфлікту була релігійна відмінність. Сутність її зводилася до особливостей релігійного культу та віровчення, здатність до віротерпимості одного етносу стосовно іншого на певній території.

Історія Правобережної України ХVІІІ століття – це історія тривалого, інколи дуже жорстокого протистояння української православних традицій наростаючій польсько-католицькій експансії. Посилення польського впливу на Правобережжі у ХVІІІ столітті означало створення такого ідеологічно-духовного режиму, який би сприяв більшій полонізації та унізації православної спільноти. В 1717 році на польському сеймі було розглянуто проект знищення православ`я шляхом запровадження обмежень прав його віруючих у галузі освіти та позбавлення доступу останніх до державних посад.

У цей же час польський уряд взяв курс на покращення стосунків між уніатською і католицькою церквами в Україні. Після Замостського собору (1720 року) уніатська церква зазнавала дедалі більшого впливу латинського обряду. Наступ греко-католиків на традиційну православну віру українців призвів до активної протидії, що знайшла свій вияв, зокрема, у повстанні 1768-1769 років. Воно охопило всю Правобережну Україну. Ідеологією повстанців було православ`я16.

Зрозуміло, що релігійний конфлікт на теренах досліджуваного регіону мав історичні передумови своєї появи.

У першій третині ХІХ століття під впливом просвітительських ідеалів починають поширюватися ідеї стосовно рівності віросповідань та терпимості до православних.

Релігійне суперництво в цей час набувало латентного характеру. Воно досягалося шляхом пропагування рівності віросповідання та терпимості поляків до православної віри, до якої належала більшість мешканців Правобережжя. Тертя на релігійному ґрунті поступалося за ступенем активності суперечкам на соціально-побутовому ґрунті з елементами конфронтаційної поведінки, що виливалося в масовий селянський спротив.

Польську шляхту не цікавили думки українського населення щодо вирішення їхньої долі. Взагалі прагнення вітчизняної інтелігенції відродити культуру та літературну мову польська шляхта вважала "непотрібними забаганками", а питання про політичну самостійність вона розглядала як "дику фантазію" гарячих голів17.

Саме це і вказувало на реальне існування конфлікту, який в межах даного чинника мав трагічне історичне підґрунтя. Просвітительські ідеали польської інтелігенції, які виношувала польська шляхта, мали вибірковий характер і не стосувалися українського, білоруського та литовського народів. Така ідеологія, базована на подвійних стандартах, мала різне застосування стосовно того чи іншого народу.

Наступним чинником ризику конфлікту варто вважати рівень політичної активності пригніченого етносу на певній території. Він себе виявляє через наявність у пригніченого етносу громадських організацій та різних форм політичного самовираження, що є складовою частиною визвольного руху цього етносу.

У нашому випадку на території Правобережжя у першій третині ХІХ століття одночасно існували і боролися за різну мету польський і український рухи. Останній був менш організований, або точніше такий, який щойно започаткувався і набував форми мовно-культурного відродження, боротьби за ствердження українського народу як окремішнього, самобутнього, історично спроможного.

На цьому ґрунті виникало протистояння між більш сформованим польським рухом та менш організованим українським. Польський народ, незважаючи на припинення державності, мав високий рівень розвитку самосвідомості. Втрата державності не змогла пригальмувати поступального історичного самоствердження, яке виявилося в формуванні модерної нації. Український же народ, попри відносну сформованість етносоціальної свідомості, не міг поки що вийти за межі мовно-культурного відродження. І саме таке "випередження" етнополітичного розвитку польським народом вступало в суперечку з народом українським, який наразі не міг виявити свій цілісний ідеал нації.

Отже, усі вище означені чинники ризику конфлікту ствердно вказують на теоретичну ймовірність виникнення будь-яких конфліктів взагалі та на сам факт наявності суперечностей між польським та українським народами в умовах існування складної історичної спадщини.

Нагадаємо, що стосунки між польським та українським народами здавна характеризувалися наявністю конфліктогенного потенціалу. Детонуючі події, які спровокували подальшу ескалацію конфлікту, слід шукати тоді, коли розпочалося польське проникнення на територію України. Ствердно проконстатуємо і той факт, що конфлікти були різновекторними, точніше такими, що мали широкий спектр свого вияву (територіальні утиски, соціальне та етнорелігійне гноблення тощо). Все це призвело до рішучого спротиву з українського боку в окремі періоди історії. І це розцінювалося поляками як вияв непокори "гарячих голів", які своїми гаслами, промовами, діями наражалися на конфлікт. І таке протистояння, як ми вже з`ясували, справляло неоднозначний вплив на етнополітичну ситуацію в першій третині ХІХ століття. Але воно вже не виявлялося у тих крайніх формах, якими позначалися часи Національно-визвольної революції чи Коліївщини. Конфлікт відбувався в умовах появи паростків модерної нації у польського та, з певним запізненням, в українського народів.

Таким чином, етнополітична ситуація в першій третині ХІХ століття на території Правобережної України визначалася тяжкою історичною спадщиною, яка часто-густо унеможливлювала порозуміння. Польська шляхта, в умовах тимчасової відсутності державності, намагалася використати українців у боротьбі із спільним ворогом – Російською імперією. Остання послідовно здійснювала політику колонізації територій, що колись належали Речі Посполитій.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Смолій В. Степанков В. Правобережна Україна у другій половині ХVІІ – ХVІІІ ст.: Проблеми державотворення. – К., 1993. – С. 56;

2. Смолій В. Як і коли почала формуватися українська нація. – К., 1994. – С. 5;

3. Кривошея І. Кривошея В. Близнюк І. Уманщина в етнополітичній історії України (кінця ХVІІІ –першої половини ХІХ ст.). – К., 1998 – С. 6-8;

4. Іванова Л. Україна в польському національно-визвольному русі в 30-50-х р.р. ХІХ ст. – К., 1998 – С. 5;

5. Філінюк А. Суспільно-політичне становище селян Правобережної України межі ХVІІІ – ХІХ ст. // Етнічна історія народів Европи.- 2001.– № 10.– С. 51-55;

6. Гордуновський О. Поміщицьке землеволодіння на Правобережній Україні у правовому полі Російської імперії (кінця ХVІІІ –початку ХІХ ст.) // Історія України. – 1999 - № 35 – С. 5;

7. Кривицька О. Вектори етноконфліктного потенціалу України // Нова політика. – 2001 - № 1 – С. 56-59; Мітряєв С. Міжнаціональні аспекти консолідації українського суспільства – К., 2001. – С. 10;

8. Бойко О. Історія України. – К., 2002. – С.108;

9. Панашенко В. Кримське ханство у ХV – ХVІІІ ст. // Український історичний журнал. – 1980. - № 9. – С. 59-67;

10. Чабан А. Середнє Подніпров`я. В 2-х кн. – Черкаси, 1999. – Кн. 2 – С. 39-40;

11. Шепелєв М. Геополітична революція кінця ХV – середини ХVІІ ст.: природа, закономірності та світове значення // Нова політика. – 1997 - № 6 – С. 23-27;

12. Мітряєв С. І. Вказана праця. – С.10;

13. Грицак Я. Нариси історії України: формування модерної україниської нації ХІХ – ХХ ст. – К., 1996. – С. 19;

14. Гордуновський О. Вказана праця. – С. 5;

15. Кривошея І. Кривошея В. Близнюк І. І. Вказана праця. – С. 45; 15. Іванова Л. Г. Вказана праця. – С. 6;

16. Кривошея І. Кривошея В. Близнюк І. Вказана праця. – С. 6-7;

17. Іванова Л. Вказана праця – С. 4-5.

Loading...

 
 

Цікаве