WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Торговельна політика більшовиків в першій половині 20-х років ХХ ст. - Курсова робота

Торговельна політика більшовиків в першій половині 20-х років ХХ ст. - Курсова робота

Водночас із заходами щодо розширення кооперативної торгівлі і встановлення певного контролю за її розвитком формувалася система державної торгівлі. Промислові підприємства державного сектора, шукаючи організаційні форми збуту своєї продукції, створювали спеціальні відділи при трестах, які, з одного боку, торгували продукцією власного виробництва, а з іншого, забезпечували свої підприємства сировиною. Проте брак спеціальних знань, комерційного досвіду породжував збитковість торгівлі трестів. Останні почали шукати більш досконалих форм організації збуту товарів. Такою формою стали синдикати, утворені на основі об'єднання відділів збуту трестів. Синдикати займалися лише торговельною діяльністю. З їх організацією трести могли сконцентрувати увагу на проблемах виробництва. Синдикати утворювались на засадах добровільності. Для координації їх діяльності було утворено Всеукраїнське бюро синдикатів. Поступово майже вся державна промисловість збувала свою продукцію через синдикати.

Допускаючи певною мірою ринкові відносини, більшовики змушені були визнати деякі елементи інфраструктури ринку. Зокрема, на початку 20-х років було поновлено роботу бірж, чисельність яких з кожним роком зростала. Якщо у 1923 р. в Україні було зареєстровано 70 бірж, 1924 р. – 100, то у 1926 р. – 114.9 У 1922 р. було затверджено примірний статут товарної біржі, а в 1924-1925 рр. було розроблено єдину номенклатуру товарів для котування на товарних біржах. Вони підпорядковувалися комісії по внутрішній торгівлі та обласним і губернським економічним нарадам. Біржі здійснювали контроль за станом товарообігу в республіці. Найбільшими біржами вважалися Харківська та Київська. Їхній обіг дорівнював майже половині обігу всіх бірж України. Контрагентами українських бірж були представники державного кооперативного та приватного секторів економіки. 2/3 біржового обігу у 1922-1923 рр. давали державна промисловість і торгівля. Вони виступали здебільшого продавцями, а представники кооперативної і приватної торгівлі –покупцями.

В умовах лібералізації економічної політики в 20-ті роки було поновлено функціонування ярмарків. При цьому були збережені традиційні терміни їх функціонування. На Херсонщині, наприклад, з 1 січня по 15 жовтня 1923 р. працювало сім ярмарків. На Поділлі найбільш значущим був Петропавлівський ярмарок у м. Ярмолинці Проскурівського повіту. Тут збереглися чотири кам'яні корпуси, де раніше розташовувалися понад 380 лавок. На Житомирщині у 1923 р. відбулося 64 ярмарки. На Харківщині поновили ярмарки в Ольшанах, Пересічні, Золочеві, Козачій Лопані, Липцях. На них торгували виробами зі шкіри і металу, зерном, борошном, мануфактурою, великою рогатою худобою, кіньми, кустарними виробами.10 Ярмарки, як і біржі, не лише сприяли розвитку товарообороту, але й полегшували контроль держави за станом внутрішнього ринку.

Підбадьорене економічними успіхами, радянське керівництво здійснило ще декілька кроків в напрямку ринкових відносин. Були зменшені податкові ставки з метою стимулювання виробництва та дрібної торгівлі, розширені можливості оренди і найму робочої сили. Однак ці заходи не дали суттєвого ефекту. Навпаки, починаючи з 1926 р. в торгівлі почали наростати труднощі і протиріччя, причини яких варто шукати не лише в економіці, але й в інших сферах: соціальній, політичній, ідеологічній.

Блага від непу в торгівлі, як і в усій економіці, отримали далеко не всі. Ринковими новаціями в торгівлі була незадоволена значна частина партійного та радянського керівництва, вихована в дусі "революційного штурму" і воєнно-комуністичної ідеології, а також службовці апарату держторгівлі, поставлені перед загрозою скорочення. В період непу збільшувалось число безробітних, викликаючи невдоволення тих, хто ризикував поповнити їх лави. Серед непманів теж не було єдності, ремствували ті, хто не особливо був налаштований діяти в умовах жорсткої конкуренції і попав у складні життєві обставини. Особливо важко сприймалося збільшення капіталістичних елементів в торгівлі, посилення майнової диференціації, неприйнятні для райдужних настроїв перших післяреволюційних років. Невдоволеними були ті, хто розраховував на швидке втілення в життя обіцянок, які щедро роздавалися в період революції і перших років непу.

За таких умов партійно-державне керівництво України вбачало єдиний вихід у встановленні повного контролю в торгівлі і утвердженні системи державної торгівлі. З 1924р. розпочався генеральний наступ держави на приватний торговельний капітал. Теоретичною базою цього тиску стали рішення ХІІІ з'їзду РКП(б). В резолюції про торгівлю містився заклик зміцнювати економічні позиції державної та кооперативної торгівлі. Високі податки, а також погіршення умов кредитування призвели приватника до банкрутства. До того ж у 1923 році виникла криза збуту, основною причиною якої стали фінансові ускладнення промисловості і торгівлі. Кошти держави пішли на хлібозаготівлю, і кредитування промисловості скоротилося. Разом із тим, торгівля теж не мала достатньо фінансів для розвитку: власні кошти були вкладені в товар, державне кредитування було обмежене. Купівельна спроможність населення знизилася. Скоротилися обіги торгівлі. Зменшилася кількість торговельних підприємств.

Таким чином, на середину 20-х років партійне керівництво фактично відмовилось від підтримки приватної торгівлі, зосередивши всю свою увагу на насильницькому впровадженні лише державної і кооперативної торгівлі. Функціонування ж останньої відбувалося в наступні роки під жорстким контролем держави аби не допустити виникнення на її базі приватного торговельного капіталу.

І все ж, незважаючи на шалений тиск з боку держави, багатоукладна торгівля першої половини 20-х років відіграла важливу роль в економічному житті республіки. Вона пов'язала в один вузол окремі господарські об'єкти України –господарства селян разом із промисловими підприємствами різних регіонів, збільшила надходження грошей до бюджету республіки, забезпечила зв'язок господарства УСРР з економікою інших республік та європейським ринком.

Взагалі, розвиток торговельних відносин в Україні в початковий період нової економічної політики є досить складною і багатогранною проблемою. В даному дослідженні лише окреслені основні аспекти цього складного соціально-економічного процесу, які вимагають в подальшому більш ретельного аналізу та систематизації. Зокрема, поглибленого вивчення заслуговують такі питання, як функціонування приватної торгівлі, зовнішня торгівля, формування непманської торговельної буржуазії, регіональні аспекти функціонування торгівлі тощо.

Джерела та література

  1. Історія народного господарства Української РСР. У трьох томах, чотирьох книгах.- К.,1983.-том.І.- С.418-419;

  2. Горелик С.М., Малкис А.И. Советская торговля.-Л.1933; Советская торговля за 30 лет.- М.,1937;

  3. Ленинское учение о НЕПе и его международное значение.- М., 1973;

  4. Поляков Ю.А., Дмитренко В.П., Щербань Н.В. Новая экономическая политика:Разработка и осуществление.- М., 1982;

  5. Дмитренко В.П. Торговая политика Советского государства после перехода к НЭПу. 1921-1924 гг.-М., 1971;

  6. Архипов В.А., Морозов Л.Ф. Борьба против капиталистических елементов промышленности и торговли. 20-е – начало 30-ых гг.-М.,1978; Трифонов И.Я. Ликвидация експлуататорских классов в СССР.-М., 1975;

  7. Споживча кооперація України.- К.,1965; Радянська торгівля в Українській РСР.- К.,1971;

  8. Хілько В.О., Калачник А.Я. Споживча кооперація та її місце в народному господарстві - К.,1973; 3.

  9. Кульчицький С.В. УРСР в добу нової економічної політики (1921-1928 рр.).- К.,1995;

  10. Кульчицький С.В. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928). – К., 1996;

  11. Кульчицький С.В. Україна між двома війнами (1921-1933). – К., 1999;

  12. Диланян А.А. Проблемы регулирования рыночных отношений в условиях НЭПа. 1921-1927. – К., 1992;

  13. Пиріг О.А. НЕП: більшовицька політика імпровізації. – К., 2001;

  14. Лантух В.В. Становление и развитие торговли на Украине в 1921-1932 гг. – Х., 1992;

  15. Марочко В.І. Українська селянська кооперація. Історико-теоретичний аспект (1861-1929 рр.). – К., 1995;

  16. Деревянкин Т.И., Толстов Р.Д. НЭП и рыночные отношения (На материалах Украины).- К., 1991;

  17. Собрание узаконений и распоряжений Рабоче-Крестьянского Правительства Украины – 1922. - №11. – Ст.187;.

  18. Радянська торгівля УРСР: Стат. довідник. – К., 1936. – С.204-205; 6. Там само. – С.101;

  19. Споживча кооперація Української РСР. 1917-1967. – К., 1967. – С.38; 8. Історія народного господарства Української РСР. У 3 томах, 4 книгах. – К., 1984. – Т.2.-С.202;

  20. Пиріг О.А. НЕП: більшовицька політика імпровізації. – К., 2001. – С.211; 10. Там само. – С.217.

Loading...

 
 

Цікаве