WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Спецпереселення до Сибіру 1930-го року: чи було воно вигідним? - Курсова робота

Спецпереселення до Сибіру 1930-го року: чи було воно вигідним? - Курсова робота

Ув'язнення в табори, виселення, розстріли та вилучення майна проводилися у позасудовому порядку. Списки тих, хто підлягав розкуркулюванню та зарахування їх до тієї чи іншої категорії, готували місцеві органи влади, вони могли прийматися сільськими сходами та затверджуватися райвиконкомами. У списки включали і невинних людей. Щоб не відповідати за недокомлектування вагонів, для кількості в них саджали всіх, хто траплявся, найчастіше страждали мешканці сіл, які знаходилися поблизу транспортних артерій, не кажучи вже про з'ясування особистих стосунків.20

В органах НКВС йшло змагання в кількості відправлених, наприклад, у наказі одного з наркомів внутрішніх справ про соцзмагання 3 та 4 відділів УДБ НКВС, говориться, що 4-й відділ в півтора рази перевищив в порівнянні з 3-м відділом кількість арештів за місяць, викрив шпигунів та учасників контрреволюційних організацій на 13 чоловік більше, ніж 3-й відділ, але останній передав 20 справ на військколегію тощо. Далі йде довгий список цифр, які допомагають з'ясувати, хто ж відданіший. Проте, за кожною цифрою стоїть жива людина зі своєю поламаною долею. У тогочасних рапортах про виконання наказів щодо виселення навіть заповнювалося дві окремі графи – „передбачено планом" та „фактично вивезено", при цьому підкреслювалося перевищення запланованих показників. 21

Сама висилка розпочалася у лютому, проте тільки на початку квітня 1930р. була створена комісія „по влаштуванню висланих куркулів".22 Тоді ж, у квітні, нарешті було видано декілька постанов щодо самого розміщення спецпереселенців „ураховуючи досвід відправки перших груп". В цих документах наводилися вказівки щодо того, кого вивозити (в першу чергу працеспроможних членів родини), як мають працювати перевальні пункти, медично-санітарні частини, розміщення, забезпечення тощо. Окремо вказувалися розміри поселень, які не мали бути меншими 20 дворів або більшими за 100, мали знаходитися за межами районів суцільної колективізації, по можливості якнайдалі від залізничних, шосейних або водних шляхів, на землях гіршої якості.23

Цікавим є той факт, що ще 8 лютого того ж року Сибкрайвиконком розіслав місцевим окрвиконкомам телеграму, у якій закликав не забирати все майно у порядку відчуження в тих, хто підлягає переселенню на Північ. Пояснюючи це тим, що новоприбулим треба селитися у необжитих районах, для чого їм необхідний господарський реманент, продовольчі запаси, теплі речі тощо, а основні затрати лягають на місцевий бюджет...24 Тобто, як бачимо місцева влада була зобов'язана значну частину своїх ресурсів відвести на забезпечення поселенців продовольством, фуражем, підводами для транспортування до місць призначення, охороною. З округів, куди прибували ешелони з спецпереселенцями, надходили повідомлення про жалюгідний стан у прибулих засобів пересування, скарги на те, що у місцях висилки гарних коней та худобу замінювали на „кляч", не вистачало саней та підвід, ті, які привозилися з переселенцями, нерідко були недоукомплектовані. Не треба забувати, що транспортні засоби місцевої влади були задіяні у господарстві, яке теж мало „давати план" , тому нерідко під час перевезення засланців на станції залишали все привезене майно, бо транспорту вистачало тільки на перевезення людей, подекуди візники за час поїздки згодовували коням весь запас сіна та фуражу, призначений для годівлі робочої худоби на місці призначення, після чого в поселеннях відбувався її масовий падіж.25

Після прибуття на місце призначення співробітники НКВС сортували виселених куркулів. Деякі з них звільнялися, деякі направлялися до таборів ГУЛАГу, та більшість залишалася на спецпоселенні. На переселених дивилися винятково як на майбутню робочу силу у районах майбутнього господарського освоєння. Звідси відхилення розгляду прохань працеспроможних куркулів про те, щоб не виселяти їх до віддалених районів, та деяка ліберальність, якщо прохання надходило від непридатних до праці осіб. У 1931 р. Г. Г. Ягода дав наказ залишати дітей спецпереселенців до 10 років та літніх людей старших 65 років родичам або знайомим, які виявили бажання їх утримувати. Незважаючи на те, що і після 1931 року люди подовжували надходити до „куркульської виселки", чисельність наявних спецпереселенців була значно менша кількості відправлених туди. Ця різниця виникала через високу смертність під час транспортування та в перші роки життя на новому місці, а також через масові втечі. Частина засланих приєднувалася після втечі до різних угрупувань, чим завдавала клопоту як місцевому населенню, так і місцевому керівництву.26

Розкуркулювання було підкорене основному завданню – прискорити процес колективізації. Це не заперечувалося і в офіційних документах. Так у таємній інформації ДПУ від 15 квітня 1931 р. прямо сказано, що щойно проведена операція по ізоляції "контрреволюційного селянства" наочно довела, що, варто лише арештувати куркуля, як починається масовий наплив добровольців до колгоспів.27 Сам же механізм реалізації рішень, пов'язаних з спецпереселенням мав величезні негативні наслідки: соціальні, політичні, моральні. Так, за даними офіційної історіографії переселення, на господарче облаштування та обслуговування колишніх куркулів у 1930-1932 рр. держава відпустила біля 250 млн. крб., тобто біля 1 тис крб. на одне господарство, а кошти, вилучені за одне глитайське господарство, складали у середньому 564,2 крб. Те, що витрати на спецпереселенців перевищували вартість отриманого майна радянське керівництво кваліфікувало як прояв гуманності радянської держави.28

Отже, як ми можемо бачити, спеціальна програма колонізації районів куркульської висилки не була розроблена. Накази вищого керівництва механічно визначали: де, як і скільки треба ліквідовувати господарств та кого куди виселити. Для того, щоб перешкодити втечам спецпереселенців, для колонізації обирали найглухіші та віддалені від шляхів та поселень місцевості, що перешкоджало господарським зв'язкам цих земель. Не дивно, що колонізовані землі пустіли, як тільки розкуркулені отримували право виїзду з районів висилки.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Стецовский Ю.И. История советских репрессий. – М., 1997;

2. Сергійчук В. Українізація Росії. - К., 2000;

3.Земсков В.Н. „Кулацкая ссылка" в 30-е годы // Социологические исследования. – 1991. - №10. – С.3-21;

4.Ивницкий Н.А. Коллективизация и раскулачивание (начало 30-х годов). – М., 1996 ;

5. Спецпереселенцы в Западной Сибири. 1930 – весна1931г. – Новосибирск, 1992;

6. Земсков В.Н. „Кулацкая ссылка" в 30-е годы // Социологические исследования. – 1991. - №10 . – С. 3;

7.Державний архів Вінницької області (далі –ДАВО). – Ф.1301. – Оп.6. – Спр.27. – Арк.3;

8. Стецовский Ю.И. История советских репрессий. – М., 1997. – Т. 1. - С. 49;

9. Сергійчук В. Українізація Росії. - К., 2000. - С. 270;

10. Постановление ЦИК и СНК СССР „О мероприятиях социалистического переустройства сельского хозяйства в районах сплошной коллективизации и по борьбе с кулачеством" // Известия. – 1930. - 2 лютого;

11. Васильєв В., Виола Л. Коллективизация и крестьянское сопротивление на Украине (ноябрь 1929 – март 1930 гг.) – Винница, 1997. – С. 278;

12. Коммунизм. Терор. Человек. -Дискуссионные статьи на тему "Чёрной книги коммунизма". - К., 2001, - С. 20;

13. ДАВО. – Ф. Р-595. – Оп.11. – Спр.35. – Арк.15-16;

14. Коммунизм. Терор. Человек.- Дискуссионные статьи на тему "Чёрной книги коммунизма". - К., 2001, - С.22;

15. Спецпереселенцы в Западной Сибири. 1930 – весна1931г. – Новосибирск, 1992. – С. 8;

16. ДАВО. - Ф. П-33. - Оп.1. - Спр.1013 – С.29;

17. Там само. – С. 34;

18. Дугин А.Н., Малыгин А.Я. Солженицын, Рыбаков: технология лжи // Военно-исторический журнал. – 1991. - №17. – С. 72;

19. Політичні репресії на Поділлі (20-30-і роки ХХ ст.). – Вінниця, 1999. - С. 14;

20. Плахотний Н. „Святое дело"// Труд, - 1989. – 7 грудня;

21. Стецовский Ю.И. История советских репрессий. – М., 1997. – С. 65;

22. Спецпереселенцы в Западной Сибири. 1930 – весна1931г. – Новосибирск,1992. – С. 14;

23. Ивницкий Н.А. Коллективизация и раскулачивание (начало 30-х годов). – М., 1996. – С. 153;

24. Спецпереселенцы в Западной Сибири. 1930 – весна1931г. – Новосибирск, 1992. – С. 35;

25. Там само. – С. 13;

26. Земсков В.Н. „Кулацкая ссылка" в 30-е годы // Социологические исследования. – 1991. - №10. – С. 7;

27. Ивницкий Н.А. Коллективизация и раскулачивание (начало 30-х годов). – М., 1996. – С. 191;

28. Спецпереселенцы в Западной Сибири. 1930 – весна1931г. – Новосибирск, 1992. – С. 12.

Loading...

 
 

Цікаве