WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Спецпереселення до Сибіру 1930-го року: чи було воно вигідним? - Курсова робота

Спецпереселення до Сибіру 1930-го року: чи було воно вигідним? - Курсова робота

СПЕЦПЕРЕСЕЛЕННЯ ДО СИБІРУ 1930-ГО РОКУ: ЧИ БУЛО ВОНО ВИГІДНИМ ?

На сучасному етапі державно-політичного та соціального розвитку Україна постає на теренах колишнього Радянського Союзу однією з незалежних європейських держав. Але ми маємо величезний історичний досвід, значну частину якого складає період тієї чи іншої взаємодії нашої держави з Росією. Суперечливий розвиток українсько-російських взаємин у минулому сторіччі зумовлено багатьма чинниками, зокрема, деякими „експериментами" у процесі розвитку СРСР та бажанням його керівництва якнайшвидше освоїти віддалені місцевості країни, до яких належала і територія Сибіру.

Проблеми соціально-економічного та національного розвитку України вже давно набули актуального науково-практичного значення. Нині особливо зріс інтерес до наших земляків, які тим чи іншим чином опинилися за межами України, особливо до тих, хто виїхав не зі своєї волі. Сучасні оцінки минулих подій, а саме 30-х років ХХ століття, яких торкається дана стаття, мають важливе значення у об'єктивному відтворенні історичних реальностей та мають застерегти від повторювань помилок минулого, а також від упередженого ставлення до людей, які постраждали від нижче змальованих процесів.

Історіографія репресій на Україні в загальному досить значна, однак у вивченні питань спецпереселення українців до Сибіру у 1930 році занадто малочисельна. Частково відомості з даного питання можна знайти у працях Стецовського Ю.1, Сергійчука В.2, Земскова В.Н.3, Івницького Н.А.4, у збірці документів „Спецпереселенцы в Западной Сибири. 1930 – весна1931г." 5. Деяку інформацію можна знайти у періодичних виданнях того часу, хоча там ці відомості потрібно шукати „між рядків".

Отже, хто ж такі спецпереселенці і коли з'явилася ця назва. Розкуркулені селяни які виселялися у віддалені райони держави на спецпоселення, або трудпоселення (куркульське заслання), у довідках ОДПУ 1930 - 1934 рр. називалися спецпереселенцями, а у 1934 -1944 рр. – трудпоселенцями.6 Спецпереселенці 30-х не схожі на переселенців до і післяреволюційного десятиліття, які мали інший статус. Ще у 1928-29 рр. селяни створювали товариства по переселенню до Сибіру, які мали підтримку від держави (можливість відправити „ходаків" на місце майбутнього поселення для обирання ділянок для всього товариства - держава надавала їм пільговий проїзд), цими людьми захоплювалися, їм навіть заздрили...7 Спецпереселенці, навпаки, більше походили на адміністративних засланців, їх вирок оговорювався на засіданні сільради рідного села. Це переселення насправді було засланням, економічною колонізацією та прискоренням процесу колективізації. Влада вирішувала найближчі завдання – експропріації та виселення репресованих, господарське освоєння окраїн держави, зростання темпів промисловості у малообжитих районах, не переймаючись подальшою долею людей. Вважалося, що на місцях їм будуть створені необхідні умови для господарської діяльності, яка невдовзі отримала назву „трудового перевиховання куркулів". Насправді „турбота" керівництва обмежилася механічною рознарядкою кількості потребуючих ліквідації господарств по регіонам та заходами по запобіганню втеч спецпереселених. Одночасно з „перевихованням", засланців намагалися використати на „диких" землях для їх освоєння. Пізніше більшість проектів виявилися нежиттєспроможними, особливо коли йшлося про непридатні для життя райони. Ще однією помилкою влади було те, що місцеві комендатури та їх персонал, були байдужими щодо доцільності освоєння своєї зони. Тож там засланці або загинули, або пізніше були переселені з невдалих місцин.8

На 1930 рік у Сибіру було 164 пункти, населені винятково українцями, які за питомою вагою займали основне місце серед національних меншин цього регіону. Саме на початку 30-х років минулого століття північні та східні райони СРСР перетворилися в місця спецпоселення, де масово використовувалася практично безкоштовна робоча сила. Відповідно з новою силою розпочалися репресії, у тому числі і на Україні.9

1 лютого 1930 року ЦВК і РНК СРСР з „метою забезпечення найбільш сприятливих умов для соціалістичної перебудови сільського господарства" прийняли постанову, якою було відкинуто дію закону, що дозволяв оренду землі та використання найманої праці у одноосібних селянських господарствах. Цим самим актом крайовим виконкомам було надано право вживати всіх необхідних заходів щодо боротьби з куркульством, аж до повної конфіскації майна та виселення за межі краю. При цьому вищезазначена власність мала надходити до фондів колгоспів, в якості внеску бідняцтва, яке хоче увійти до колгоспу. 10 В першу чергу це майно (зерно та худоба) йшло на покриття завдання по хлібозаготівлі поточного року, а те, що лишалося вже йшло на „постачання колгоспів та бідноти", з сумами за реалізацію іншого майна чинили так само.11

Ще 5 січня того ж року заможних селян (куркулів) було розподілено на три категорії: 1-а – контрреволюційний актив – ті, що активно протидіяли організації колгоспів, підлягали депортації до концентраційних таборів, а їх майно підлягало повній конфіскації; 2-а категорія – найбагатші селяни, власність яких відчужувалась, але їм дозволяли залишати собі речі першої необхідності, запас харчів на дорогу до місця депортації (ці направлялися до віддалених північних країв, зокрема до Сибіру); 3-тя – решта, яких виселяли на гірші земельні ділянки, найчастіше у тому ж районі.12

4 лютого 1930 р. місцеві органи влади отримали таємну інструкцію ЦВК і РНК СРСР, яка роз'яснювала і доповнювала вищезазначену постанову, у ній давалися конкретні постанови, щодо „заходів з виселення та розкуркулення куркулів та конфіскації їх майна", повідомлялися контрольні цифри ліквідації господарств: 3-5% по кожному району (для того, щоб сконцентрувати основний удар по „глитайським господарствам", не зачіпаючи всіх інших). Тобто, у центрі заздалегідь знали, яка кількість „глитаїв" є на місцях. Також інструкція передбачала конфіскацію засобів виробництва, худоби, господарчих та жилих будівель, харчових і насіннєвих запасів, грошей і цінностей тощо. З приводу родин спецпереселенців взагалі керівництво у тому ж документі обмежилося дуже обережною ремаркою – члени родин виселенців можуть залишатися у своєму окрузі... за умови згоди районних виконавчих комітетів – дуже скидається на давній вислів про вмивання рук.13 На важких роботах потрібні були мільйони міцних рук. Тому у інструкціях підкреслювалося, що виселенню підлягають ті родини, у яких є працеспроможні чоловіки, інші родини не рекомендувалося включати до списків (за винятком тих, яких висилали до раніше депортованого голови родини). У архівах ОДПУ та НКВС згадується про понад два мільйони спецпереселених у віддалені райони країни.14

До речі, щодо 3-5 % господарств, які було заплановано розкуркулити: на основі статистико-економічних досліджень, проведених у 1926-1929 рр., до куркульських було прирівняно 3,9 % селянських господарств у 1927 р. та 2,5-3 % у 1929р. Різке скорочення кількості та питомої ваги куркульських господарств обумовлювалося надзвичайними методами хлібозаготівель, введенням індивідуального сільгоспподатку та іншими сталінськими заходами щодо „наступу на куркуля". 15 Як бачимо, закон навіть не намагався скористатися соціологічними дослідженнями класової структури села, отже, сама „ліквідація куркульства як класу" не була єдиною та основною метою керівництва.

Одразу після опублікування постанови від 1 лютого почалися наради, збори щодо її обговорення. Звичайно, на місцях почалася паніка серед заможних селян, перелякані люди читали газети з постановами, під час описів їхнього майна (для затвердження списків висланців на зборах колгоспників), допитувалися, які речі їм дозволять узяти з собою, розпродували дрібне майно, яке не ввійшло до опису, намагалися „відкупитися" – самі приводили худобу до колгоспів, віддавали будівлі та реманент, тільки б не виселяли.16 Деяка частина селян вважала, що такий засіб як виселення є занадто жорстоким , що дуже непокоїло керівництво. Для збереження спокою покараних відправляли достроково, а населення повідомляли про відправку лише за деякий час (наприклад наступного дня).17

З України було заплановано вивезти 20 000 родин, або 100 000 чоловік, на Північ. Операцію було заплановано закінчити до 15-го квітня того ж року, тобто „встигнути" за два місяці.18 Перша широкомасштабна операція з депортації українського селянства, здійснена згідно постанови ЦК ВКП(б) від 30 січня 1930 р. почалася у лютому і тривала до березня. За цей час було „розкуркулено" більш як 60 тисяч господарств, з яких до травня 1930р. з території України було виселено 20 761 селянську родину в складі 98 743 осіб, а також 32 родини і 14 894 осіб-одинаків „особливого призначення" („контрреволюційний елемент" та „шпигуни"), з них на Північ – 19 658 родин, до Сибіру – 1 103 родини (5 282 особи) та вищезазначені 14 894 „осіб-одинаків".19 Як бачимо, навіть видимість диференційованого підходу до господарств, які підлягали розкуркуленню, обезцінювалися встановленням для регіонів контрольних цифр по розкулюванню господарств та повідомленням кількості куркулів першої та другої категорії. Не було враховане головне – на місцях не було такої кількості „куркульського елементу".

Loading...

 
 

Цікаве