WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Соціально-психологічні аспекти взаємостосунків кооперованих селян та керівників кооперативів на початку ХХ ст - Курсова робота

Соціально-психологічні аспекти взаємостосунків кооперованих селян та керівників кооперативів на початку ХХ ст - Курсова робота

Слід зазначити, що наслідки дій спровокованих такою логікою ніколи не давали позитивних результатів. Необґрунтовані зміни в складі керівництва, непевність членів правління в стабільності свого перебування на посаді, недовіра до них з боку членів кооперативів, як правило, спричиняли занепад роботи кооперативних товариств, а то і їх банкрутства. Зокрема, повчальною є історія вже згаданого споживчого товариства села Мордва на Київщині. Воно розпочало свою діяльність у 1906-му р. і швидко зміцніло: обороти з року в рік зростали, кооператив придбав власне приміщення, мав добру репутацію серед населення своєю торговельною роботою. Здавалося, що авторитету членів правління кооперативного товариства за таких умов ніщо не загрожувало. Однак, стабільний організаційно-господарський розвиток товариства привів селян до думки: керівництво „вже нажилося з лавки". У результаті перевиборів правління провід у кооперативі отримали ті, хто „справді думали, що з лавки нажитися можна". Заходами новобраних керівників споживче товариство села Мордва швидко збанкрутіло і в 1911 р. припинило своє існування 16.

Іншим наслідком вигаданого шахрайства кооперативних діячів було небажання призначати їм заробітну плату. Процес переконання українських хліборобів-гречкосіїв у тому, що керівники кооперативних товариств за свою роботу повинні отримувати грошову винагороду, часто наштовхувався на відверте небажання навіть замислюватися над цією проблемою. Журнал „Хлібороб" у 1915 р. вказував, що кооперовані селяни "думають, що керівники товариств ніякої праці не виконують і тому гроші отримують марно"17. Сучасний дослідник ментальності українського селянства Ю.П.Присяжнюк вказує на наявність „історично сформованої соціально-психологічної сліпоти селянського загалу щодо інтелектуальної праці", внаслідок чого хліборобам було дуже важко сприймати розумову та управлінську, організаційну діяльність як форму трудових зусиль, за які необхідно давати заробітну плату18. Думки про неабияке матеріальне збагачення кооперативного керівництва формували в селянському середовищі атмосферу, де ідея про їх матеріальне заохочення взагалі, з точки зору хлібороба, могла здаватись абсурдною або ж просто відверто зловмисною.

Не було нічого дивного в тому, що заробітна плата виборному керівництву та співробітників кооперативу, якщо і призначалась, то з врахуванням їх дій з привласнення громадських грошей. Зокрема, у споживчому товаристві села Мизинівка Звенигородського повіту Київської губернії заробітна плата члена правління становила всього 10 крб. на рік, однак більшість пайовиків за словами очевидця: "... не може собі уявити, що можна бути членом правлєнія та не наживатися за рахунок товариства". Сума розміром 10 крб. нікого в товаристві, звичайно, не спокушала, але бажаючих потрапити до складу правління, щоб збагатитися, було багато. У січні 1910 р. на загальних зборах селяни майже хором зарепетували: „Всіх змінить !" Щоправда, у процесі дискусії стосовно нового персонального складу керівного органу з'ясувалося, що „всіх змінить" не можливо, оскільки кандидатур здатних до управлінської роботи серед пайовиків не виявилося 19.

Практика кооперативного життя невблаганно вимагала від українських селян-гречкосіїв нових уявлень про значення і характер роботи кооператорів-керівників. Інтенсивний розвиток і поширення селянської кооперації досить швидко вносив корекцію в специфіку ставлення кооперованих хліборобів до своїх ватажків, які в очах селянського загалу все менше і менше асоціювалися то з сільським "начальством", то з представниками лихварсько-крамарського середовища чи просто „панами". З плином часу у свідомості хліборобів знайшло своє місце уявлення про нову, цілком самостійну категорію людей – кооперативних діячів, що характеризувалися цілком певними ознаками.

Поряд із байдужістю або підозрілим ставленням до кооперативного керівництва, зустрічалися випадки й доброзичливого відношення до його праці. На початку 1912 р. загальні збори Весело-Тернівського кредитного товариства на Катеринославщині висловили подяку голові ради кооперативу В.А.Чуриковичу, якій відмовився від заробітної плати і виконував свої обов'язки на громадських засадах 20. Наведений факт тим цінний, що свідчить про можливість такої оцінки селянами кооператора-керівника, з точки зору якої його робота, по-перше, заслуговує належної матеріальної винагороди, а по-друге, щирої вдячності на моральному рівні і не може бути предметом недовіри, хоч і виконується безоплатно.

Вироблення правильного розуміння діяльності керівних органів кооперативів відбувалося під впливом різних факторів. Зокрема, у споживчому товаристві села Тарасівки Ямпільського повіту на Поділлі ставлення до членів правління змінилося внаслідок роз'яснювальної роботи інструктора Вінницького кооперативного союзу П.Северинчука, після якої загальні збори прийняли рішення: „Назначити правленню 60 крб. жалування, а ревізійній комісії по рублю на члена за кожну ревізію ..." 21. Пайовики Юрченківського споживчого товариства Волчанського повіту Харківської губернії 26 квітня 1915 р. вперше запровадили оплату праці правлінню (у розмірі 50 крб. на рік на одного члена і 60 коп. добових у відрядженні) внаслідок самостійного висновку про те, що праця у кооперативі на постійній основі відриває керівника від роботи у власному господарстві і тому буде справедливим призначити йому хоч маленьку зарплату 22.

Не останню роль у формуванні ставлення селян до управлінської роботи в кооперативі, очевидно, відігравала й позиція самих кооперативних працівників. Діяльність на керівних посадах вимагала багато часу і енергії, її було важко поєднувати з роботою у власному господарстві чи в інших установах. Керівники-кооператори за певних умов інколи відверто ставили питання про належну грошову винагороду за працю. Так, у 1910 р. правління Дунаївського кредитного товариства Ушицького повіту на Поділлі відмовилося працювати за 75 коп. і стало вимагати за роботу на одному засіданні 1 крб. Загальні збори кооперативу були вимушені погодитися зі своїми керівниками 23.

Помилкове уявлення про матеріальне збагачення керівників кооперативних товариств, тенденції до безпідставних змін у складі правління та інших органів кооперативів, загальне нерозуміння характеру їх діяльності – ключові проблеми у взаємовідносинах селян зі своїм кооперативним проводом, які значною мірою визначали ефективність діяльності кооперації. Вони були викликані як відсутністю належного рівня кооперативної свідомості, досвіду і навичок роботи на кооперативних засадах, так і екстраполюванням на нову форму організації господарського життя давно випробуваних цінностей та норм поводження. Подолання проблем, пов'язаних із взаємодією кооперованих селян зі своїми керівниками, проходило досить стрімко, як власне й поширення самої селянської кооперації. Зафіксувати певні етапи розвитку уявлення хліборобів про характер діяльності кооперативних діячів, що протікали в межах одних часових просторів в усій масі кооперативного загалу, неможливо. Очевидно, процеси конструктивної співпраці та деструктивних взаємостосунків між селянами і кооперативним керівництвом йшли паралельно і у кожному окремому товаристві правильне уявлення про працю і значення керівників-кооператорів формувалося у різний час, хоча і в межах цілком певного періоду становлення селянської кооперації – на початку ХХ ст.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

  1. Стопневич Б. Споживча кооперація на Україні (Спроба історико-статистичного начерку). – Полтава, 1919

  2. Височанський П. Начерк розвитку української споживчої кооперації. У 2-х частинах. – Катеринослав, 1925

  3. Витанович І. Історія українського кооперативного руху. – Нью-Йорк, 1964

  4. Морозов А.Г. Село і гроші. Українська кредитна кооперація доби непу. – Черкаси, 1993

  5. Марочко В.І. Українська селянська кооперація. Історико-теоретичний аспект (1861-1929 рр. – К., 1995

  6. Половець В.М. Кооперативний рух в Лівобережній Україні (1861-1917 рр.). – Чернігів, 1996

  7. Коваль В.І. Історія споживчої кооперації. – Черкаси, 2001

  8. Ботушанський О.В. Сільська кооперація на Буковині (80-і роки ХІХ – початок ХХ ст.): Автореф. дис. ... канд. іст. наук. – Чернівці, 2001

  9. До читачів // Рілля. – 1911. – №14. – С.383

  10. Див.: До читачів // Там само. - С.382

  11. Див.: Дописи // Засів. – 1911. – №39. – С.614

  12. Письма з села // Світова зірниця. – 1911. – №37. – С.11

  13. Письма з села // Там само. – 1911. – №25. – С.9-10

  14. Корресонденция // Наше дело. – 1910. – №4. – С.14

  15. Письма з села // Світова зірниця. – 1911. – №14. – С.10

  16. Корреспонденция // Наше дело. – 1910. – №4. – С.15

  17. Хроніка // Рілля. – 1913. – №14-15. – С.390

  18. Коло кредитового товариства // Там само. – 1913. – №9. – С.246

  19. Там само. - С.245

  20. По Україні // Рілля. – 1912. –№10. – С.282-283

  21. Корреспонденции // Наше дело. – 1912. –№8. – С.15

  22. По Україні // Рілля. – 1912. – №10. – С.282-283

  23. Еще о кооперативных "недоразумениях" // Хлибороб. – 1915. – №4. – С.191-192

  24. Присяжнюк Ю.П. Українське селянство ХІХ – ХХ ст.: еволюція, ментальність, традиціоналізм.– Черкаси, 2002.– С.68-69

  25. Корреспонденция // Наше дело. – 1910. – №3. – С.11

  26. Весело-Терновское кредитное товарищество (Екатеринославской губ.) // Хлибороб. – 1912. – №8. – С.485

  27. Письма з села // Світова зірниця. – 1911. – №14. – С.10

  28. Юрченковское об-во потребителей Волчанского уезда // Южно-русский потребитель. – 1915. – №5. – С.22-23

  29. Письма з села // Світова зірниця. – 1910. – №13. – С.8-9.

Loading...

 
 

Цікаве