WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → " Соціальне забезпечення сімей червоноармійців, ""жертв контрреволюції"" та біженців в Україні (1919-1922 рр.): історичний аспект" - Курсова робота

" Соціальне забезпечення сімей червоноармійців, ""жертв контрреволюції"" та біженців в Україні (1919-1922 рр.): історичний аспект" - Курсова робота

Грошова допомога була мізерною, сума якої не задовольняла потреб навіть однієї губернії, а натуральна справді мала споживчий виразник, тому що мануфактура йшла на виготовлення одягу. Упродовж першої половини 1922 р. Одеський губсоцвідділ надав допомогу 589 родинам червоноармійців та 366 пропалим без вісти, виділивши 295 пудів хліба, 24 пуди макарон, 24 пуди олії, а Катеринославський губсоцвідділ зменшив обслуговування червоноармійських сімей на 65%, тому що бракувало харчів21. За 1921 р. Запорізький губсоцвідділ задовольнив 2545 заявок у місті та 8375 сімей в губернії22. На Поділлі грошовий пайок для сімей червоноармійців видали 782 родинам з 1395. А в Катеринославі органи собезу засіяли 22 дес. та 2233 дес. по губернії, тому що 800 пудів борошна, одержаного від Наркомпроду, дозволило протягом місяця видавати по фунту хліба на одну особу23. За "червоним пайком" в Мелітопольському повіті чекало 2475 родин, а в Миколаївському губсоцвідділі 9203 сім'ї, але вони не з'являлися за грошовим пайком, тому що він був мізерним24. В Одеській губернії, яка була уражена голодом, налічувалося 1 червня 1922 р. 7245 сімей, але їх забезпечували переважно у голодуючих районах – Одеса, Вознесенськ, Тирасполь25.

Притулки для інвалідів війни мали централізоване постачання, хоч і мізерне, але адресне. До них потрапляли колишні солдати першої світової війни та червоноармійці. 1 травня 1922 р. в УСРР діяло 342 притулки для інвалідів, у яких перебувало 19548 осіб, у тому числі 3872 інвалідів війни26. За даними НКСЗ, у 1921 р. було 369 установ для інвалідів, у яких налічувалося 36082 особи, з них у майстернях та підсобних господарствах працювали 987, а в УСРР тоді було понад 184 тис. інвалідів праці та війни27. Значна частина колишніх військовослужбовців, які повернулися додому, не подавали заяв на оформлення пенсій, тому що за ордени і заслуги не платили, а символічна допомога радянського собезу пригнічувала їхню гідність. З другого боку РНК УСРР ще у вересні 1920 р. заборонив жебракування28, тому десятки тисяч калік втратили шанс вижити. Будинки притулку для інвалідів не мали належного опалення, забезпечення білизною, одягом, санітарного обладнання. Наприклад, в Одеській губернії налічувалося "інвалідів Червоної армії – 663, старої армії – 273"29, які оформили пенсію, але не одержували її. В Харкові, де діяло 11 будинків для інвалідів, їхніми послугами користувалися 78 інвалідів Червоної армії та 135 "старої" армії30, тобто до них потрапляли покалічені на фронтах Першої світової та громадянської воєн.

Економічна скрута початку 20-х рр. та виснажливий голод, котрий вразив переважно південні губернії України31, негативно вплинули на функціонування всієї системи соціального забезпечення. Оптимістичні настрої і революційний пафос, притаманні для початку її становлення, набули виразних нігілістично-песимістичних ознак у висловлюваннях та позиції керівних місцевих органів державної влади. Система, яка звеличувана ідеями соціальної рівності і державної турботи про знедолених почала дискредитувати її саму. Упродовж першої половини 1922 р., коли в роботі собезів виявилися труднощі, почали з'являтися "ліквідаторські" тенденції, про що йшлося у періодичних виданнях32. 9 червня 1922 р. президія Полтавського губвиконкому проголосувала за ліквідацію собезів, тому що їх переводили на утримання місцевих органів влади33. За рік до запровадження непу, тобто весною 1920 р., член президії Київського губвиконкому Ліфшиць заявив: "Вважаю необхідним ліквідувати собез тепер, позаяк він не задовольняє самих мінімальних потреб і лише підриває авторитет радянської влади"34. Соціально-економічні наслідки війни та революції виявилися катастрофічними, відтак силами і засобами системи НКСЗ та його місцевих органів їх було не вирішити. Вона, крім інших категорій населення, допомагала голодним дітям, похилим, інвалідам, сім'ям червоноармійців у 1921–1922 рр.35.

До соціальної категорії населення, який органи НКСЗ надавали матеріальну допомогу, належали "жертви контрреволюції і бандитизму". Для координації організаційної роботи було засновано спеціальний підвідділ "помжеркор" (помощь жертвам контрреволюции – Авт.), а також при місцевих органах собезу. Його підопічними були службовці радянських установ та різні групи населення. У липні 1919 р. уповноважений НКСЗ склав доповідь для наркома М.Р.Зубкова про руйнівні наслідки перебування Червоної армії на Волині, де "військові радянські частини проходять через села і все буквально грабують"36. Відділ соціальної допомоги НКСЗ 9 серпня 1920 р. зробив запит до Південно-Західного фронту про надання інформації стосовно розграбованих міст і сіл Волині, Поділля, Київщини, Чернігівщини, Катеринославщини, Херсонщини з метою відправлення туди продовольчих і санітарних потягів37. Відділи соціального забезпечення не відшкодували матеріальних збитків, а надавали посильну екстрену допомогу жертвам "єврейських погромів", білогвардійського терору і контрреволюції, тобто мирному населенню. Вона видавалася у разі втрати працездатності, засобів існування, майна, житла, худоби. Існували два види допомоги: термінова і довготривала. Перша завершувалася наданням продуктів харчування, одягу, друга – влаштуванням до інвалідних будинків, оформлення пенсій, стаціонарним лікуванням38.

У серпні 1920 р. НКСЗ передбачив умови соціального забезпечення сімей – "мобілізованих, полеглих і переміщених партією комуністів", яким видавали продукти, промтовари з розподільників ЄСТ (єдиних споживчих товариств – Авт.), але за списками собезів засвідчених партійними комітетами39. Сільських комуністів, які мали власне господарство, не обслуговували, відтак вони боролися виключно "за ідею". Для загиблих на "партійній роботі в тилу" видавали матеріальну допомогу на похорони (від 10 до 20-разової місячної зарплати), а грошову допомогу за твердими цінами40.

16-22 червня 1921 р. відбулася перша Всеукраїнська нарада "помжекорів", яка розглянула організаційні та функціональні проблеми їхньої діяльності. Вона визнала доцільним створення організаційно-господарських форм для матеріального самозабезпечення цієї категорії постраждалих. Вперше було з'ясовано поняття "бандитизм" – "одноосібні випадки пограбування та вбивства і групові наскоки банд з метою пограбунку та вбивства", а також "поняття про контрреволюцію в вузькому значенні" - постраждалі від нашестя білогвардійської армії, місцеві збройні виступи з метою захоплення влади, виступи "місцеві на національному грунті"41. Для безпритульних дітей Наркомсобез влаштовував дитбудинки, надавав екстрену допомогу, але перекладав подальше піклування про них на установи Наркомохоронздоров'я та Наркомосу.

Loading...

 
 

Цікаве