WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Роль похідних груп в еволюції ідейно-політичних засад ОУН в роки німецько-радянської війни - Курсова робота

Роль похідних груп в еволюції ідейно-політичних засад ОУН в роки німецько-радянської війни - Курсова робота

Члени похідних груп, зазначає М.Прокоп, зустрілися на східноукраїнських землях із "застереженнями до світоглядового уніформізму ОУН та її монопольного становища в суспільстві". Ті люди, з якими націоналісти встановлювали зв'язки, не все розуміли у програмі ОУН, їх насторожувала теза, прийнята на Першому Конгресі українських націоналістів (Відень, 1929 p.), про те, що ОУН "побудована на принципах всеукраїнства, надпартійності і монократизму". В цьому вони вбачали побудову в майбутньому Української держави з єдиною партією, очолювану вождем. "Звичайно програма у нас була тоталітарна. ОУН стояла на засаді провідницької монопартійної системи" – погоджується у своїх спогадах Є.Стахів.15 Американський дослідник Дж. Армстронг стверджує, що більшість населення Східної України не сприйняла націоналістичних ідей. Серед причин цього він вказує на недостатню інформованість про цілі та завдання націоналістів. Це, на наш погляд, можна пояснити і слабкою агітаційно-пропагандистською діяльністю самих похідних груп. Крім того, на окупованій Україні повсюди діяли німецькі репресивні органи. Люди боялися відкрито виявляти свої симпатії та зацікавленість націоналістичними ідеями ще й через широку мережу радянської агентури, особливо в комуністичному підпіллі. До того ж, наголошує Дж. Армстронг, скрутне матеріальне становище населення відсувало національне питання на задній план. Він підтверджує думку, висловлену деякими авторами, про негативну реакцію населення Східної України на націоналістичну доктрину, в якій недостатньо уваги приділялося громадянським правам, економічному прогресові і соціальним реформам.1 Прибуваючи на територію Східної України, члени похідних груп ОУН не мали досвіду спілкування з місцевим населенням, вихованим за радянських часів. Отже, перед керівництвом ОУН поставали проблеми з уточнення програми, чіткого формулювання ідеологічних, економічних, соціальних завдань. Відомий публіцист А.Камінський зазначав, що члени похідних груп дуже швидко переконалися, "що з дотеперішньою програмою інтегрального націоналізму далеко там не зайдеш. Були випадки, коли навіть провідні люди з похідних груп починали сумніватись у можливості знайти будь-який позитивний відгук на програмові положення націоналізму. На порядку дня стало питання перегляду і ревізії дотеперішньої програми".3

Слід мати на увазі, що значні верстви населення України, виховані в радянську добу, мали сформовані політичні переконання, соціальні орієнтири та економічні інтереси. Тому часто в політичному спілкуванні з ними агітаторам ОУН було важко доводити сутність націоналістичних ідей, проводити агітацію в націоналістичному дусі. Стало зрозуміло, що далеко не всі мешканці східноукраїнських земель сприймають ідеологію ОУН.9

Суттєве полягало в тому, що в багатьох випадках не сприймалися ідеї внутрішнього устрою держави. Створення Самостійної Соборної України організацією, яка побудована за тоталітарним принципом, не лише не приваблювала східняків, а й ототожнювалося з більшовизмом і нацизмом.16 Багатьох насторожували пропоновані в документах ОУН методи запровадження державності на українських землях, в яких відкидався демократичний принцип організації владних структур як абсолютно непридатний та пропагувалася сильна влада із необмеженими повноваженнями: "Наша влада мусить бути страшною для її противників".19 Такою цю владу повинні зробити насамперед так звані "Народні суди" (що могли б нагадувати більшовицькі "трійки"), які будуть "безоглядно карати національних й суспільних шкідників". Діяльність таких судів має спиратись на "власне сумління" суддів, як людей "великого характеру і особисто кришталево чистих".20 Такі погляди і пропозиції відштовхували населення від ОУН, яке було свідками і жертвами сталінських репресій.

Пропоновані ОУН шляхи розв'язання національного питання також відлякувало частину населення багатонаціонального Сходу. Вирішення цього питання зводилася до винищування, асиміляції або ж насильної депортації чужонаціонального елементу: "Винищувати в боротьбі зокрема тих, що боронитимуть режим, переселяти в їх землі, винищувати головно інтелігенцію, якої не вільно допускати до ніяких урядів, і взагалі унеможливляємо продукування інтелігенції, себто доступ до шкіл і т. д. ... польських селян асимілювати... Жидів ізолювати... Асиміляція жидів виключається".21 Представникам інших національностей відмовлялося у ряді соціальних і громадянських прав: права власності, заборона деяких родів праці і інше .22 В процесі агітаційно-пропагандистської роботи з місцевим населенням визріла впевненість в необхідності відректися від гасла " Україна - для українців" як шкідливого.17 Не викликало симпатій в програмі оунівців заперечення свободи слова: "Свободу слова допускається остільки, оскільки це доцільно з погляду добра народу".23

Населення Сходу у своїй більшості вважало нацистів окупантами. Тому не сприймалися і початкові зовнішньо - політичні орієнтири ОУН на Німеччину як союзницю. Вже в червні 1941 року в листівці ОУН(Б) зазначалося "На українські землі ввійшла німецька армія ... Ввійшла як наша союзниця в боротьбі з Москвою і за таку її треба вважати"..24 Подібний зміст присутній і у листівках ОУН(М): "У німецьких вояках бачимо ми тих, що під проводом Адольфа Гітлера прогнали більшовиків з України, їм ми зобов'язані свідомо і організовано допомагати в хрестоносному поході проти Москви, незважаючи ні на які труднощі".25 І хоч стосовно цього вибору існувало безліч застережень (від гітлерівської ідеології фашизму до подій першого періоду Другої світової війни), у той час хибне бачення звільнення від більшовизму за допомогою німецької армії вважалося єдино можливим, оскільки не існувало іншої сили, яка б "могла в існуючих умовах, в так короткому часі захитати так основне більшовицьке панування на Сході" .26 Сподівання і розрахунки ОУН на сприяння з боку гітлерівської Німеччини у створенні української держави не виправдилися.27 Нацисти, окрилені першими успіхами у війні проти СРСР, не потребували союзників в особі ОУН і розглядали територію України виключно як колонію Третього Рейху. Орієнтація ОУН на співробітництво з Німеччиною, підсилена грабіжницькими діями німецької армії, розстрілами цивільного населення відштовхували значну частину населення Великої України від боротьби під націоналістичними гаслами.

Проголошення Акту відновлення Української держави 30 червня 1941 року в містах і селах Західної України відбувалось без згоди німецьких властей і було виявом самостійницьких дій похідних груп та політики ОУН, яка мислила себе рівноправним партнером Німеччини. Таку позицію продемонстрували члени похідної групи ОУН(М) (Олег Кандиба, Олег Штуль, Орест Чемеринський, Іван Рогач, Олена Теліга), які запровадили державотворчу діяльність у Києві, що власне і спричинило їх трагічну загибель від рук фашистів.

Виходячи з тогочасних реалій, коли німецька влада від адміністративних утисків вдалася до масових арештів і терору проти членів похідних груп і створених ними осередків, ОУН опинилася перед вибором: "або зберігати свій ідейний характер і тим самим ставати продовженням того явища, на базі якого вона виросла, цебто ставати в Україні чужою агентурою, або, залишивши свій центральний постулат - боротьбу за національне визволення, зближатися до народу, до рідних традицій і найважніше — до конкретних умовин, в яких живе той народ".7 Кожна з фракцій ОУН обрала свій шлях подальших дій.

Про кардинальні зміни в ідеології і політиці ОУН(М) можна говорити з застереженням. Керівництво Проводу Українських Націоналістів (ПУН), взявши до уваги несприятливі умови для вирішення проблеми української державності, відмовилося від активної боротьби. Група членів похідної групи ОУН(М) на чолі з Олегом Кандибою (Ольжич), які безпосередньо перебували в Україні і могли реально оцінити ситуацію, остаточно зайняли антинімецьку позицію. На нараді, яка відбулась на східноукраїнських землях (СУЗ) у квітні 1942 p., цією групою було висловлено згоду з міжнародною концепцією ОУН(Б) щодо національних революцій у радянській імперії, які "проведуть у життя принцип самовизначення народів".27 Можна передбачати, що діяльність цієї похідної групи ОУН(М) в подальшому відповідала б реаліям становища в східній Україні. Арешти членів похідної групи 1941-1942 рр. та вказівки ПУН про виведення членів організації з території України зупинили цей процес.

ОУН(Б) обрала нову тактику в боротьбі за реалізацію своїх цілей. На Першій Конференції ОУН(Б) (вересень 1941 р.) було прийнято рішення про перехід організації у підпілля, оголошено "вишкільний" період вироблення нових ідейно-політичних орієнтирів, які мали враховувати територіальні і політичні зміни, відповідати сучасному стану організації. Цей період для ОУН(Б) виявився значно складнішим, продовжувався весь 1942 і першу половину 1943 pоку. В організації тривали дискусії і суперечки різних груп активного членства, які відстоювали свої ідейно-світоглядні позиції та концепцію боротьби.

Loading...

 
 

Цікаве