WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Польський соціалістичний рух на Правобережній Україні (ІІ пол. ХІХ-поч. ХХ ст.) - Курсова робота

Польський соціалістичний рух на Правобережній Україні (ІІ пол. ХІХ-поч. ХХ ст.) - Курсова робота

Після приїзду Родзевич передав листа студенту Бернацькому і Лісневичу. Наступного дня відбулися збори, на яких обговорювалося святкування річниці повстання і вирішено було надати Варшавській гміні одноразову допомогу в 50 крб., а також щомісячно відправляти 15 крб. Через декілька днів Родзевич отримав в квартирі Бернацього від Алоїзія Длуського потрібну суму в 65 крб. решта грошей мала пересилатися поштою у Варшаву на ім'я Ядвіги Голензовської. Гроші були взяті із існуючого в Києві так званого загального польського фонду, який складався із добровільних пожертвувань.

Генріх Лісовський передав Родзевичем лист до його сестри Вінцентини Лісовської, яка проживала в Києві і організувала жіночий гурток, який збирався в неї на квартирі і був частиною Польського патріотичного товариства. Такі гуртки існували у всіх гмінах і називались підготовчими. Вони мали подвійне призначення: 1) для поповнення членами цих гуртків членів гмін, які вибувають і 2) для занять по розробці і підготовці матеріалу для пропаганди. Родзевич зустрів у Вінцентини її сестру Антоніну Лісовську, яка знаходилась у розшуку по процесу Квятковського, Преснякова, Ширяєва та ін., які звинувачувались у державних злочинах.

За доповіддю Міністра юстиції за обставинами цієї справи імператор 28 квітня 1882 року вирішив притягнути винних в адміністративному порядку, з тим, щоб: 1) вислати Вінцентину Лісовську в розпорядження генерал-губернатора Західного Сибіру під нагляд поліції на 3 роки в найбільш віддалені місця довіреного йому краю; 2) позбавити волі строком на 6 місяців – Алоїзія Длуського, Конрада Лісневича, Мечислава Бернацького з встановленням потім за ними негласного нагляду поліції на 2 роки; 3) позбавити волі строком на 2 місяці Генріха Сосновського з встановленням за ним потім негласного нагляду поліції терміном 1 рік.8.

Після утворення "Пролетаріату", в 1882 році в Києві виникло кілька його філій. На з'їзді представників гуртків і груп соціалістів – революціонерів у Вільно в 1883 році Софія Пласковська-Дзяновська представляла Київ. На чолі київського гуртка "пролетаріатців" стояв Станіслав Нарутович.9.

В 60-х р. ХІХ ст. в Києві існувала організація "Товариство польської молоді" ("Stowarzyszenie mіodzierzy polskiej") , до якого належали студенти, учні гімназій і молодь, що не навчалася в школі. Між членами цього товариства в 1882 - 1883 рр. точилася ідейна боротьба. Спочатку в ньому переважав радикальний напрямок і частина членів брала участь в революційних російських організаціях, або симпатизувала їм. Потім для посилення консервативних позицій було вирішено виключити з організації всіх, хто не був студентами і жінок, надавши їй характер замкнутої студентської корпорації.

В 1884 році наступив остаточний розкол. Радикальна меншість покинула товариство і з цього часу утворилася "Корпорація студентів-поляків". Зрозумівши, що створити нову організацію дуже важко, радикали на початку 1885 року знову вступили до "Корпорації", щоб відстоювати там свої погляди і утворили власний гурток ("koіo") на чолі з С. Нарутовичем.

Кількість прихильників радикалів постійно зростала і в 1886 році вже було 3 кола, які складалися з 10 членів і які очолювали С. Нарутович, О. Ростовський і Я. Хмелевський. Консерваторів або "правих" було 10 кіл. Загальна кількість членів Корпорації становила 140-150 чоловік. Більшість студентів-поляків належала до Корпорації.

Група "радикальних" мала контакти з варшавськими соціалістами, головним чином з революційною організацією "Proletariat" через С. Нарутовича, який знав Л. Варинського і був гімназійним товаришем Тадеуша Рехнєвського, арештованого в лютому 1884 року в Києві. Група отримувала від них польську соціалістичну пресу "Przedњwit", "Walkк klas" і різні брошури. Однак діючої групи "Пролетаріату" утворити не вдалося, оскільки не визріли відповідні настрої і умови. У цій справі нелегально приїздив до Києва Людвіг Янович, який був заарештований і покараний на 16 років каторги разом з Варинським в грудні 1885 року.10.

У другій пол. 80-х рр. польська радикальна молодь міста Києва брала участь в діяльності 3 законспірованих груп: польської, литовської і загальноросійської. Польську групу очолював С. Нарутович, литовську – А. Домашевич та Сонгайло, російську – Фокін. Товариства були законспіровані і, незважаючи на відсутність практичної роботи, яка б могла виявити їх існування жандармерією, були організовані за трьохступеневою структурою своїх концентрично розташованих за ступенем довіри гуртків. В центрі стояли "брати" – революційне ядро, яке вело політичну роботу, пов'язану з іншими містами і керувало вербуванням прихильників серед учнівської молоді та інтелігенції. В другому ряду були гуртки 2-го ступеня, члени яких мали назву "товариші" і проходили політичну підготовку. В третьому ряду – гуртки самоосвіти вищого типу, члени яких називались "колеги".

У всіх цих гуртках велась серйозна освітня робота, але в основному з питань суспільствознавства, історії і теорії соціалістичного і робітничого рухів на заході. В польську організацію входили Вікентій Мошинський, Л. Левкович, А. Маньковська, О. Боярковська, студенти медики С. Бахніцький, Г. Сарцевич, В. Богуцький, Л. Наркевич, Ю. Ходорський, Я. Самохоцька і багато інших. Улюбленим місцем збору і вечірок був будинок родини Маньковських, де у старшої дочки Анни Григорівни було щось на зразок політичного салону, в якому майже кожну суботу можна було зустріти всіх найбільш передових і цікавих людей міста. Сюди приходили і представники інших політичних течій і рухів, зокрема, народоволець росіянин Н. Новиков, українці Н. Ковалевський з дочкою М. Н. Ковалевською-Деген, В. Крижановська та ін.

Зібрання польської групи мали характер дискусійного клубу, на якому обговорювались різні суспільно-громадські питання. Поляки як і "фокінці" не займалися практичною роботою в масах, не вирішували політичних питань партійної організації, справ революційного підпілля. Вони були зайняті виключно теорією і розробкою своєї політичної програми. Однак, взимку 1889-1990 року група Нарутовича-Домашевича, яка займалася мирним теоретизуванням була заарештована жандармерією під керівництвом генерала Новіцького. Австрійська поліція надала йому адреси, виявлені при арешті Б. Кістяківського. Арешти були проведені як серед українців-драгоманівців (К. Арабажин, Синявський та ін.), так і серед поляків та литовців, які збиралися у родини Маньковських. Діяльність цієї групи на деякий час припиняється.11.

У 1890-1891 роках польська радикальна група набрала виразно соціалістичного характеру і працювала переважно поза корпорацією. До неї належали по вибуттю С. Нарутовича, Ростовського і Я. Хмелевського – Едмунд Сонгайло, Йордан Пересвіт-Солтан, Антоній Заремба, Ян Андрій Домашевич і ін. В 1891 р. у Київ приїхав Ян Харусевич, пізніше відомий діяч Народової Демократії для організаційної революційної діяльності. Швидше всього тоді ж за його сприянням було утворено перші кола "Зету" (ZET – Zwizek Mіodzieїy Polskiej, "Союз польської молоді"). Загальна кількість членів не перебільшувала 20. Тільки кілька належало до категорії "брати". Через декілька років частина законспірованих відійшла, одні - до ППС, інші утворили несоціалістичний "ЗЕТ", інші зайнялись приватними справами. Група Сарцевича і Левковича називалась "Koіem Ludowym" ("Народний гурток"). Це були люди різних поглядів: соціал-патріоти і радикали, соціал-демократи. З часом група набрала виразно соціалістичний характер. В ній було 3-4 законспірованих "Зетівці", які формували загальний ідейний напрямок.12.1897 р. група трансформувалася в "Гурток народної освіти" ("Koіo oњwiaty ludowey" ).13

На початку 90-х рр. в м. Києві діяльність польського соціалістичного гуртка відновлюється під назвою "Союз соціалістичної молоді" ("Zwizek mіodzieїy socjalistycznej"). Члени цієї організації, які замінили київську групу "пролетаріатців", як і попередники, займалися розробкою своєї програми. Вони мали розгалужені зв'язки з Вільно і Варшавою і завдяки цьому одержували від них багату нелегальну літературу, що вигідно відрізняло їх від інших таємних гуртків. На підставі цього їх програма була більш наближена до марксизму.

Всю зиму і осінь 1893-1894 рр. в Польщі і на "кресах" відбувались бурхливі дискусії щодо визначення належності до новоутворених напрямків соціалістичного руху – соціал-демократичного та соціал-патріотичного. Київський гурток "Звьонзек млодзежи польської соціалістичної" розпався. Остаточно розкол стався на початку 1894 р. З цього часу в Києві існувало два польських соціалістичних угрупування. Перше, на чолі з Й. Солтаном і медиками Л. Левковичем і Генріхом Сарцевичем, орієнтувалося на ППС. Друге, очолюване С. Бахніцьким і В. Богуцьким, стало називатись "Польською соціал-демократичною групою" і прийняло програму, редаговану Р. Люксембург.14.

Loading...

 
 

Цікаве