WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Побут міського населення наддніпрянської України в 1950-80-х рр. ХХ століття - Курсова робота

Побут міського населення наддніпрянської України в 1950-80-х рр. ХХ століття - Курсова робота

Міські керівні органи, бажаючи поліпшити побутові умови своїх підопічних, намагались благоустроїти шляхи сполучення у населених пунктах, побудувавши тротуари, дороги з твердим покриттям, освітлюючи вулиці. Але через відсутність неохідної кількості будівельних матеріалів задуманого не вдалось виконати. Так, станом на 1 січня 1984 р. у містах Черкащини лише 58 % доріг мали тверде покриття, тротуари складали 28 % від решти узбіч, освітлено 66 % вулиць. План освітлення за попередній рік по області виконано лише на 74,6%, в тому числі по містах: в Катеринополі на 31,3 %, і відповідно у Драбові - 38,8 %, Жажкові - 45,8 %, Золотоноші - 38,2 5 %.22

Щоб жити, людина має харчуватись, адже лише таким шляхом вона отримує необхідні їй для життєдіяльності речовини. Цю незаперечну істину, здається, спростувати не можливо. Такої ж були думки і міські мешканці Наддніпрянщини у 2-й половині ХХ століття. А тому люди в міру своїх можливостей намагались забезпечити себе та своїх близьких продуктами харчування. Однак це не завжди вдавалось у повній мірі. Передусім через відсутність окремих видів харчової продукції чи їх не належної якості в торгівельній мережа міст. Наприклад, на хліборобній Черкащині деякий час проблематично було придбати хліб та хлібопродукти належної якості. Так, на початку 60-х рр. ХХ століття в області мали місце випадки, коли хліб продавали в малому асортименті і не якісний, а здобні булочки реалізовувались з перебоями (коли ж вони і надходили в продаж, то дорого коштували).23 Подібна ситуація з забезпеченням трудящих хлібними виробами спостерігалась в Київській, Полтавській та інших областях Наддніпрянщини.24 В подальшому ситуацію з постачання якісних хліба і хлібопродуктів вдалось поліпшити (проте, все ж мали місце перебої з хлібобулочними виробами).25

Не все гаразд було і у забезпеченні трудящих молоком та молочною продукцією, покупці не завжди були задоволенні їх якістю та асортиментом, мали місце також перебої.26

Торгові точки міст Наддніпрянської України занадто мало реалізовували свіжих овочів та ранньої зелені і були фактично безсилі задовольнити попит громадян щодо цих продуктів харчування.27 В недостатній кількості заклади торгівлі реалізовували населенню безалкогольні напої та пиво.28

Варто відзначити, що будучи не в змозі налагодити безперебійну реалізацію споживачам безалкогольних напоїв закладами держторгівлі, продаж алкогольних напоїв, з їх боку, був організований належним чином, щоправда він дещо гальмувався кампаніями боротьби з пияцтвом. В рамках цих кампаній уряд видавав масу постанов-заборон, що мали на меті зменшити потяг частини громадян до надмірного вживання спиртного. Так, постанова ЦК КП України і РМ УРСР 1961 р. дозволяла продаж горілки торговельними організаціями лише по 100 грам в одні руки, а пункт 6 Указу Президії ВР УРСР забороняв продаж цього напою в торгівельних закладах, які розташовані поблизу промислових, культурно-видовищних установ, санаторіїв, будинків відпочинку, лікарень, в місцях масового відпочинку трудящих. На щастя любителів споживати надмірно спиртне, не завжди ці постанови виконувались на місцях. Як видно з доповіді уповноваженого РВ міліції Чайки С. А. "Про хід боротьби з пияцтвом і самогоноварінням у м. Каневі" у торгівельних організаціях "замість 100 гр. горілки наливали 300, а продаж її здійснювався навіть у райлікарні." Існувала також заборона продавати горілку на розлив, однак "окремі магазини, порушуючи правила радянської торгівлі в гонитві за виручкою", здійснювали це. Сесія Канівської міськради у 1960 р. відмічала такий факт, що в магазині кулінарії "кулінарні вироби були відсутні, натомість продавалися в не обмеженій кількості спиртні напої".29 Наведенні вище факти характерні не лише для Канева, а і для багатьох інших міст Наддніпрянщини. Так, правоохоронні органи м.Умань з гіркотою нарікали на зростання кількості випадків порушень торгівлі спиртними напоями, а любителі оковитої в Драбові мали змогу взяти улюблений напій в кредит в магазині, що розташовувався поруч з рідним підприємством.30

Чимало громадян у відповідь на антиалкогольні кампанії споживали горілку домашнього приготування (самогон), а більш підприємливі підпільно торгували нею (завдяки її дешевизні клієнтів не бракувало). Міліція та добровільні народні дружини безуспішно намагались боротись з самогоноварінням, отримуючи при цьому перемоги, що носили фактично локальний характер, а викорінити його їм було не під силу.31

Українці - переважно м'ясоїдна нація, тому здавна господині дбали про те, щоб такий поживний продукт був в їхньому харчовому раціоні, бодай на свята. Придбати м'ясо та м'ясопродукти в широкому асортименті можна було в комісійних магазинах споживчої кооперації, однак, це не завжди вдавалось через високі ціни (особливо на консерви), що відлякували багатьох покупців. В магазинах державної роздрібної торгівлі ціни були більш помірні, але вони безперебійно здійснювали продаж лише окремих видів субпродуктів (свинні голови, вуха, ноги), а продаж м'яса і м'ясопродуктів здіснювася лише в певні години і в обмеженій кількості. Більшість населення споживало м'яса значно менше встановленої норми раціонального харчування. Торгові точки міст не завжди забезпечували попит громадян стосовно свинини, баранини, м'яса кролів і птахів, натомість яловичини продавали вдосталь. Стосовно ковбас тут спостерігається постійне зростання кількості варених, у порівняні з твердокопченими, кількість останніх на кінець 70-х рр. складала 76 %.32 Мали також місце перебої з продажем ковбасних виробів (головним чином копчених) у деяких містах Наддніпрянщини,33 а також випадки грубого порушення наказів держспецнагляду, прикладом чого є транспортування ковбас до торгових точок у мішках у м. Корсунь-Шевченківському (Черкаська область), а також "систематичний випуск" неякісної ковбасної продукції у м. Лубнах (Полтавська область).34

Варто відзначити, що окремих харчових продуктів споживач не мав змоги придбати не лише через те, що їх недостатньо завозили до закладів торгівлі, а й в зв'язку з тим, що чимало дефіцитних товарів (сода, борошно, різноманітні крупи тощо) приховували з різних причин (у так звані підсобки) працівники цих організацій. Кількість і об'єми прихованої продукції просто вражають. Під час рейду по підприємствах торгівлі, що його влаштував комітет народного контролю м. Канева 20 серпня 1979 р. було виявлено чимало харчових товарів, які були приховані в підсобних приміщеннях центрального гастроному, зокрема, 1330 кг. борошна, 300 банок зеленого горошку. В магазині №116 приховано - 70 кг. ячмінної крупи 240 кг. вівсяної, 40 кг. соди харчової. Подібна ситуація мала місце і в магазині №117 і №5, де також чимало харчових продуктів не реалізовувалось населенню.35 Деяку харчову продукцію, що її пропонували міські торгові точки, працівники ніколи не приховували, через те, що вона майже не користувалась попитом у споживачів (через низьку якість). Це соуси - індійський "Любительський" та місцевий "Московський," а також цукерки "Шкільні". Останні, зокрема, один небайдужий учасник загальних зборів населення м. Жажкова охарактеризував так: "такі, що візьмеш у рот, то задихаєшся, причому дуже тверді і в не культурних обгортках".36

Існували в містах Наддніпрянщини чисельні установи громадського харчування, покликанні зробити людину менш залежною від домашньої кухонної плити. Вивільнена завдяки цьому час людина могла б присвятити себе самовдосконаленню, або ж просто відпочити після роботи. В цих установах можна було відносно дешево перекусити, замовити додому напівфабрикати, відсвяткувати знаменну чи урочисту подію, сімейне свято.37 Особливо добре працювала центральна міська їдальня м. Корсунь-Шевченківського, на адресу якої надходило чимало подяк від вдячних клієнтів за смачні обіди та належне обслуговування, а також їдальня при сільгосптехніці. На належному рівні працювали їдальні на цегельних заводах міст Умані, Ватутіного, Чигирина тощо.38 В той же час багато закладів громадського харчування на не належному рівні обслуговували своїх відвідувачів. Проблеми, з якими зіштовхувались клієнти, відвідуючи ці заклади, були спільними для більшості міських їдалень Наддніпрянщини, це і грубість та не ввічливість працівників до клієнтів, обважування, обраховування, погане приготування страв. Дуже мало готувалось національних, фірмових, молочних, овочевих страв, салатів. Внаслідок чого мали місце скарги трудящих.39 Так, в 1967р. у м. Сміла, за свідченням депутата міськради Вербовського Ф. Д., відсоток страв, що їх готували місцеві заклади громадського харчування, складали із овочів 0,5 %, а молочних.40 На окремих підприємствах їдалень чи буфетів взагалі не існувало, а якщо вони і діяли, то часто перебували в тісних, непристосованих приміщеннях з малою кількістю посадочних місць. Так, на території Смілянського цукрового заводу тривалий час не було їдальні взагалі, а коли в кінці 60-х рр. було відкрито, то працівники не мали змоги належно обслужити всіх бажаючих. Причиною була нестача посадочних місць, яких нараховувалось лише 30 на більше ніж тисячу працюючих.41 Варто відзначити, що однією з причин неналежного обслуговування працівників того чи іншого підприємства з боку закладів громадського харчування, які розташовані на їх території, було те, що керівництво і профспілки підприємств "не вважали їдальню "своїм" цехом". В одній із заводських їдалень Корсуньщини поламався холодильник і вона не працювала декілька місяців, завод хоч і мав багато спеціалістів, але не надавав допомоги у його ремонті. Щоправда, так було не на всіх підприємствах, деякі з них, турбуючись за своїх працівників, брали на себе частину витрат на утримання їдалень.42

Loading...

 
 

Цікаве