WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Побут міського населення наддніпрянської України в 1950-80-х рр. ХХ століття - Курсова робота

Побут міського населення наддніпрянської України в 1950-80-х рр. ХХ століття - Курсова робота

ПОБУТ МІСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ НАДДНІПРЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ В 1950-80-Х РР. ХХ СТ.

В основі нашого дослідження є спроба аналізу основних аспектів побуту міського населення Наддніпрянщини в 1950-80-ті рр. ХХ ст., простежити умови їх життя, особливості задоволення потреб в харчуванні, житлі, одязі тощо. Слід зазначити, що побутова історія мало цікавила істориків радянського періоду і хоч в умовах незалежної України склалися сприятливі умови для її розвитку, ситуація мало змінилась, дослідники вкрай недостатньо звертаються до питань, пов'язаних з щоденним життям простих людей. Тому відсутні монографії, наукові статті, які б розглядали цю проблему. Окремі факти, що стосуються побуту населення міст Наддніпрянщини можна відшукати в праці Л. Вітрук, зокрема, автор подає відомості про соціальну політику уряду Радянської України в 60-80-х рр. ХХ ст., а також комплексно аналізуються доходи трудящих та їх житлово-побутові умови. На жаль, в монографії домінують факти, що ілюструють життя мешканців мегаполісів, а трудящим невеликих міст майже не присвячено уваги, що, на наш погляд, не дає змоги об'єктивно висвітлити побутові умови жителів тогочасного міста, оскільки добробут проживаючих у невеликих містах був менш задовільним.1.

В книзі Г. Олейниченка подано матеріал, що дає різко негативну характеристику побутових умов мешканців "хрущовок," порівнюючи їх з більш комфортними будинками пізніших часів. Як вважає автор, причина зменшення темпів житлового будівництва базується на тому, що поліпшилась якість квартир і їх планування, внаслідок чого " кожен метр квадратний став дорожчим, що й призвело до зменшення об'ємів будівництва." Варто відзначити, враховуючи час написання книжки, наявність цензурних обмежень щодо наведених в ній фактів слід відноситись критично. Це передусім стосується порівняння рівня задоволення матеріальних і духовних потреб населення США і Радянської України. З розповідей дослідника випливає, що в США і її сателітів багато бездомних, безробітних, які жили в жебрацький спосіб, не мають змоги читати багато книжок через засилля цензури тощо. Водночас радянські українці щасливо живуть завдяки турботі комуністичної партії та уряду. Автор оповідає лише про досягнення і перемоги, майже нічого не говорячи про недоліки в організації побутових умов громадян, в забезпеченні їх водою, їжею, одягом, а також замовчуючи той факт, що і в УРСР багато книг теж "зникали з прилавків," бо були "неугодними" для радянської правлячої еліти.2.

З відновленням незалежності України значно послабилась цензура і науковці стали писати дещо вільніше. На особливу увагу заслуговує праця В. Барана і В. Даниленка, що містить відомості стосовно рівня забезпечення трудящих житлом та змін в побуті українців у зв'язку з реформами М. Хрущова3.

Відновити реальну картину щоденного побуту простого міського українця, вільну від політизованих схем і штампів можна лише на основі об'єктивності, завдяки вивченню архівних джерел. Відомості про побут жителів міст Наддніпрянщини містяться в протоколах міськрад, їх постановах, доповідях, скаргах та зверненнях мешканців міст.

Відомо, що наявні житлові умови є найбільш визначальними в характеристиці побуту як окремої людини, так і суспільства загалом. Житлова проблема в містах Наддніпрянської України в означені роки, як і в інших регіонах України, завжди стояла гостро. Владні органи намагались її пом'якшити, споруджуючи нові будинки та ремонтуючи ті, що вже експлуатувались. У кінці 50-х – 60-х рр. держава масово споруджувала 5-ти поверхові будинки, так званні "хрущовки." Економлячи кошти (що були необхідні для збільшення розмірів комунального житлофонду), їх будували за типовими проектами без ліфтів та сміттєпроводів, з "смежными комнатами, небольшими коридорчиками, тесными кухоньками, с одним балконом." Держбуд надавав перевагу кількості квартир над їх якістю.4 Завдяки такій позиції уряду "площа введених у дію житлових будинків різко зросла, і тисячі людей залишили бараки й комуналки, переселившись у нові квартири сімейного типу". 5 Пізніше, згідно постанови ЦК КПРС і РМ СРСР "Про заходи щодо поліпшення якості житлово-цивільного будівництва"(травень 1969р) комунальні будинки почали будувати з "поліпшеним плануванням". Зокрема, зріс середній розмір квартир з 46,8 (1965р.) до 54,2 (1983р.) метрів квадратних, зменшується кількість прохідних кімнат, збільшується висота стелі, вдосконалено шумову та теплову ізоляцію осель6. Поява більш благоустроєних будинків співпала з поступовим спадом державного житлового будівництва, а тому ідея радянського керівництва надати до 2000-го року кожній сім'ї окрему квартиру так і залишилась принадним гаслом.7

Державні органи надавали кредити для спорудження власного житла трудящим та допомагали покращити житлові умови ветеранам Другої світової війни, надаючи їм і членам їх сімей квартири (10 % від державного житлофонду), а також через відділ соцзабезпечення (тим що мали індивідуальне житло) постачав будівельні матеріали для ремонту (шифер, цемент, руберойд тощо).8 Як свідчать архівні документи, відповідальні за ремонт і будівництво жител будівельні організації не завжди сумлінно виконували свої обов'язки. Особливо тяжке становище склалось в царині капітального ремонту державного житлофонду. Так комісія міськради м. Канева в 1961р. відмічала, що місцева ремонтно-будівельна дільниця зволікала щодо робіт по ремонту житлофонду та благоустрою міста. Вона допускала "через недостатній контроль з боку техперсоналу неякісне виконання робіт, внаслідок чого окремі роботи по декілька разів перероблялись". Комісія також відмітила і наявність "штурмівщини до якоїсь дати, коли роботи йдуть і вдень і вночі" що, відповідно, не покращувало якість ремонту.9 Дуже повільно здійснювали ремонтні роботи в Смілі. Так за п'ять місяців 1967 р. ремонтно-будівельна дільниця мала здати в експлуатацію чотири житлові будинки та змогла ввести в дію лише один. На інших трьох об'єктах роботи тривали. Якість яких була незадовільною.10 А в Жажкові, "багато комунальних квартир було доведено до руйнування" в очікуванні довгожданого ремонту (1969р.).11 В м.Умань незадовільно відносились до ремонту дахів та покрівель. Щорічно в план включались 5 – 6 аварійних дахів, а ремонтувались 1 – 2.12 Як наслідок, мали місце чисельні справедливі скарги жителів міст на діяльність ремонтно-будівельних дільниць, на які не завжди їх керівництво відповідним чином або ж взагалі не реагувало.13

Крім проблем з ремонтом власних осель, міське населення Наддніпрянщини зіштовхувалось і із недоліками газо- та водопостачання. Стосовно води, то ситуацію найкраще ілюструють події в містах Городище (Черкаської області) та Переяслав-Хмельницький (Київської області), в кожному з яких мешкало більше 20 тис. громадян. Щоб забезпечити мешканців Городища і підприємства міста водою слід було подавати не менше 2600-300 метрів кубічних води, а її подавали 320-340 метрів кубічних (чого було недостатньо, для забезпечення потреб місцевої громади)14. Подібною була ситуація і в Переяславі, міське населення якого також неодноразово потерпало від нестачі води, особливо у вихідні дні.15 Не краще було організовано водопостачання і в інших містах, про що свідчить, наприклад, аналіз редакційної пошти журналу "Перець" за 1957-58 рр., колектив якого отримував "надзвичайно багато листів" з скаргами на погане водозабезпечення міст і селищ.16 Владні органи, слід віддати їм належне, докладали певних зусиль щоб поліпшити становище у забезпеченні громадян водою, однак, отримували лише епізодичні "перемоги" і змінити загальну картину, на нашу думку не змогли. Скраплений газ споживачам відповідні служби часто завозили не своєчасно, мали місце порушення черговості, що викликало значну кількість скарг. Так, жителі м. Корсунь-Шевченківського скаржились, що "газ розвозять не за списками, а кому хочуть".17 В багатьох населених пунктах мали місце грубощі та випадки нетактовної поведінки працівників газового господарства під час завозу балонів зі скрапленим газом громадянам.18

Чимало нарікань з боку міського населення припадало на роботу служб, що відповідали за санітарний стан міст. Останні не завжди систематично вивозили сміття та нечистоти з вулиць, парків, вигрібних ям, а також з подвір'їв приватних садиб і багатоповерхових житлових будинків. Як наслідок, в період дощів в м. Сміла можна було спостерігати неприємну картину розлиття нечистот (з вигрібних ям ) по подвір'ях багатоповерхівок і поруч розташованим вулицям. Не належним чином проводилось очищення комунальних будинків (від нечистот і сміття) і в містах Драбів, Канів, Золотоноша. В останній, наприклад, багатоповерхові будинки плановим очищенням нечистот були охопленні лише на 30 %. Подібна ситуація складалась і в приватному секторі.19 Громадяни часто самотужки вивозили різноманітний непотріб і нечистоти з своїх садиб, що призводило до появи стихійних звалищ "по всьому місту".20 Будучи безсилою організувати належний санітарний стан у містах, міська влада намагалась залучити до цієї справи громадськість. Проводились так званні загальні збори населення того чи іншого населеного пункту, що ухвалювали шляхом проведення суботників чи недільників очистити від відходів чи озеленити ту чи іншу ділянку міста. Також влаштовувались змагання для мешканців будинків за кращий двір, сад, квітник. Переможці отримували в якості премій штахети, цеглу, будівельні матеріали. Така практика приносила певні успіхи. Проте заходи міської влади не завжди приносили бажаний результат, оскільки частина населення не брала в них участь. Особливо мало дбали про санітарний стан та благоустрій поблизу своїх будинків мешканці багатоповерхівок, які "не наводять порядок та ламають бо не їхнє".21

Loading...

 
 

Цікаве