WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Підготовка культурно-освітніх працівників в Україні в 60-70-і роки ХХ століття - Курсова робота

Підготовка культурно-освітніх працівників в Україні в 60-70-і роки ХХ століття - Курсова робота

Однак, не зважаючи на певні здобутки, питання забезпечення культосвітніх закладів України кадрами кваліфікованих фахівців так і не було вирішене. Хоча навчальні заклади та чисельні курси випускали достатню їх кількість. Справа в тому, що багато з випускників не йшли працювати за спеціальністю. Причинами цього були низька зарплата порівняно з працівниками інших сфер народного господарства, неналежні умови тощо. Сумнозвісний "залишковий" принцип фінансування культури насамперед позначався на скрутному матеріальному становищі працюючих в цій галузі. Все ще низьким залишався професійний рівень культпрацівників. В 1975 р. лише 4,9% культосвітніх працівників мали вищу освіту, в тому числі - 1,9% - спеціальну 16. В окремих регіонах становище було ще гіршим . В 1974 р. лише 20% завідуючих сільськими клубними закладами Запорізької та Київської областей мали спеціальну підготовку 17. В 3-х районах Одещини серед клубних працівників жоден не мав спеціальної освіти 18. Деколи на роботу в заклади культури брали зовсім випадкових людей. Наприклад, в 1969 р. в Василівському районі на Запоріжжі бригадними клубами завідували поштальйони та електрики, які за це отримували до основної зарплати по 10 руб. в місяць19. не важко уявити якість роботи подібних "фахівців". Дуже великою була плинність кадрів . У 1971-1975 рр. в клубні заклади України було направлено 7,8 тис. фахівців, а вибуло з них 7 тисяч 20. В Синельниківському районі Дніпропетровської області за 1972-1975 рр. змінились майже на 100% завідуючих клубами та бібліотеками 21.

Таким чином, в умовах недостатнього фінансування сфери культури вирішити кадрову проблему навіть волюнтаристськими методами, властивими тоталітарному режимові, об'єктивно було неможливо. Влада це зрозуміла і шукали шляхи поліпшення становища. Зважаючи на "куций" бюджет, держава знову ж таки зверталась по допомогу до підприємств та організацій. Широкого поширення набули так звані культфонди колгоспів та радгоспів. За їх рахунок встановлювалась доплата до основного заробітку кращим працівникам, фахівцям з спеціальною освітою. Ця доплата, як правило, складала 20-30 руб. на місяць тобто на 20-40% від зарплати. Однак більшого поширення набула практика нематеріального, а морального стимулювання культосвітніх працівників. Немало їх обирались депутатами місцевих Рад. Наприклад, в1969 р. на Полтавщині 267 депутатів були культосвітніми працівниками 22. У1975 р. в Тернопільській області мандат депутата мали 729 працівника культури 23. специфічною для того часу формою підвищення авторитету культосвітніх працівників було обрання їх членами бюро партійних та комсомольських організацій. Ще одним засобом було видання посад завідуючих клубами, бібліотеками, директорів музеїв в номенклатуру партійних комітетів. Немало культпрацівників були членами ідеологічних комісій при райкомах, міськкомах партії. Зараз ми ставимось до цього з іронією, але тоді це було певним підтвердженням суспільного статусу людини. З цією ж метою проводились дні працівника культури, присвоювались звання "Почесний працівник культури району". Тисячі працівників нагороджувались грамотами, значками переможців соціалістичного змагання, їх імена заносились на дошки пошани. Слід підкреслити що в той час моральне стимулювання для багатьох людей мало велике значення.

Таким чином, можна констатувати, що досліджуваний період в Україні існувала певна система підготовки і роботи з кадрами культурно-освітніх закладів, що цілком відповідала існуючому суспільно-політичному устрою. Хоча ця система була спрямована на підготовку фахівців для виконання функцій багато з яких суперечать сучасним завданням, що стоять перед українською культурою, деякі її елементи, на думку автора, можна застосувати і тепер. По-перше, в умовах нинішньої фінансової скрути доцільно було б ширше залучати позабюджетні кошти для підготовки працівників культури. Допомогу в цій справі можуть надати комерційні структури, акціонерні товариства тощо. По-друге, з огляду на дуже низьку зарплату культосвітніх працівників, необхідно шукати додаткові джерела підвищення їх матеріального становища. Місцеві органи влади можуть залучати до цього спонсорів, меценатів з числа підприємців. По-третє, не зважаючи на нові реалії та цінності, не варто забувати і про моральне стимулювання праці служителів культури. Суспільне визнання, пошана та увага актуальні та бажанні завжди.

Джерела та література

1. Дзюба І.М. Між культурою і політикою. – К., 1998 – С.57;

2. Актуальні проблеми суспільного політичного і духовного розвитку в Україні. – Львів, 1992; Україна: друга половина 20століття. Нариси історії. – К., 1997; Україна 20століття. Культура, ідеологія, політика. Збірник статей. – К., 1993;

3. Нариси української популярної культури / За ред. О. Грищенка – К., 1998; Попович М. Нариси історії культури України. – К., 1999; Українсько культура : історія і сучасність: Навч. посібник для вузів. – Львів, 1994;

4. Кравчик Г.Г. Протиріччя культурно українського села у 1960-80 – ті рр.// Український історичний журнал. – 2002 . - №5. – С. 24-34;

5. Материалы 24 съезда КПСС. – М., 1971;

6. Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК. К., 1997. – Т.2. – С. 995-996;

7. Центральний державний архів громадських об'єднань України. – Ф. 1. – Оп.32. – Спр.738. – Арк. 21;

8. Архів міністерства культури України. – Ф.1. – Оп.8. - Спр.390. – Арк.26-27;

9. Кадри працівників культури // Соціалістична культура. – 1975. - №9. – С.20;

10. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України. – Ф.5116. – Оп.11. – Спр.316. – Арк. 10; Державний архів Київської області. – Ф. 8456. – Оп.3. – Спр.33. Арк. 73;

11. Державний архів Волинської області. – Ф. 1. – Оп.1. – Спр.1535. – Арк. 60; Державний архів Донецької області. – Ф. 577. – Оп.18. – Спр.23. – Арк.113; Державний архів Закарпатської області. – Ф.19. – Оп.24. – Спр.8. – Арк.116; Державний архів Чернівецької області. – Ф.1. – Оп.33. – Спр.15. – Арк.121;

12. Архів Міністерства культури України. – Ф.1. – Оп.11. – Спр.541. – Арк.13;

13. Белік М. Культурно-освітня робота. // Соціалістична культура. – 1974. - №12 . - С.2;

14. На кошти колгоспів. // Культура і життя. – 1966. – 24 березня;

15. Сиволап Д. Для розвитку культури. // Радянська Україна. - 1971. – 10 вересня;

16. Радянський спосіб життя і завдання підготовки кадрів культурно-освітніх закладів. – Рівне, 1977. – С.47;

17. Державний архів Запорізької області. – Ф.102. – Оп.9. – Спр.174. – Арк.93; Державний архів Київської області. – Ф.5. – Оп.60. – Спр.112. – Арк.48;

18. Державний архів Одеської області. – Ф.11. – Оп.115. – Спр.17. – Арк.32;

19. Державний архів Запорізької області. – Ф.215. – Оп.1. – Спр.934. – Арк.167;

20. Державний архів Київської області. – Ф.8456. – Оп.3. – Спр.934. – Арк.80;

21. Державний архів Дніпропетровської області. – Ф.19. – Оп.64. – Спр.80. – Арк.4;

22. Державний архів Полтавської області. – Ф.15. – Оп.11. – Спр.196. – Арк.50;

23. Нечай С.П. Авторитет культпрацівника. // Культура і життя. – 1975. – 26 жовтня.

Loading...

 
 

Цікаве