WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Панас Феденко в українській революції 1917-1920 років - Курсова робота

Панас Феденко в українській революції 1917-1920 років - Курсова робота

Із Києва, окупованого військами більшовиків, уряд УНР та його прибічники переїхали до Вінниці, а потім до Кам'янця-Подільського. У цей час П.Феденко залишався незмінним редактором "Робітничої газети," що продовжувала виходити навіть за таких складних обставин. Після того як у серпні 1919 року І.Мазепа став прем'єр-міністром уряду УНР, Панас Васильович обійняв посаду міністра інформації, що й не дивно, адже саме він зарекомендував себе як фахівець журналістської та редакторської справи 8.

З середини листопада 1919 року ситуація для уряду УНР стала надзвичайно важкою: армії денікінців та поляків продовжували наступати на місто Кам'янець-Подільський, а тому уряд УНР, а разом з ним і П.Феденко, змушений був переїхати далі на північ. Так, 16 листопада 1919 року вони вирушили до Проскурова. Представники УНР мали наступний план: дістатися Старокостянтинова – Чуднова, куди не могли дійти денікінці й там, після відпочинку військових формувань, відновити боротьбу проти ворогів. Реалізації цього плану зашкодило те, що селяни Пашківської волості в районі ст. Климашівка зруйнували залізницю, що вела до Староконстянтинова, й розпочали грабунок вагонів з державним майном.

Коли ці невтішні відомості дійшли до голови уряду І.Мазепи, то він звернувся з проханням до П.Феденка та Назара Петренка вирушити на переговори з селянами Пашківської волості. Отримавши урядові повноваження, П.Феденко та Н.Петренко пізньої ночі виїхали на дрезині до станції Климашівки. Вранці наступного дня відбулася зустріч представників уряду з селянською громадою, яка, до речі, зустріла їх непривітно. Першому говорити довелося П.Феденку. У своїй промові він згадав про важкі умови життя селян за часів Скоропадського та наголосив про небезпеку наступу армії Денікіна. "Не вірте, громадяни, - говорив він, - що Денікін платить золотом, як дехто ширить цю вигадку між вами. Біла армія має золото на свої погони, а платити будете ви,"- так роз'яснював уповноважений справжні наміри "білих вояків"9. Свій виступ він закінчив закликом підтримати ідеї УНР. Після нього слово мав Н.Петренко. Зрештою, справу вдалося залагодити мирними засобами. Задля закріплення результатів П.Феденко написав проект декларації Пашківської громади уряду УНР. У цьому документі селянство волості висловлювало наміри підтримати УНР. Від уряду УНР декларацію підписали П.Феденко і Н.Петренко, а від Пашківської волості – уповноважені, які навіть приклали до документу печатку.

П.Феденко з товаришем змушені були наздоганяти армію УНР. Від Климашівки вони йшли пішки, поки не добралися села, де їм вдалося дістати підводу. Армію вдалося наздогнати на станції Війтівці. Для всіх було дивом бачити П.Феденка та Н.Петренка живими-здоровими, бо ж поширилися чутки, що їх було вбито в селі.

Настрій українських урядовців був далеко неоптимістичним. Усі розуміли, що скористатися залізницею вже не вдасться. З великими труднощами армію та матеріальні ресурси було перекинуто у район Староконстянтинова.

3 грудня 1919 року у цьому місті було проведено нараду уряду УНР за участі його очільника, І. Мазепи, та міністрів. На ньому, зважаючи на складність положення на фронті, І. Мазепа вніс пропозицію перейти до партизанських методів боротьби. Наступного ранку П. Феденку та міністру праці О.Безпалку було надано доручення скласти проект Декларації уряду УНР до війська та народу республіки з приводу переходу на нові форми ведення військових дій. Ця Декларація містила опис внутрішньої та міжнародної ситуації. В цьому документі в черговий раз містилися застереження з приводу більшовицької загрози : "Український народ та наше республіканське військо знає, що в большевизмі порятунку немає. Большевицький комунізм на українському ґрунті не приймається. Він може посіяти тільки нову між громадянську війну, нове кровопролиття і втретє знищити Україну матеріально".10

Проект Декларації 2 грудня 1919 р. був схвалений урядом УНР, однак замість м. Чортория місцем її укладання було названо м. Любар.

П. Феденку, виконуючи різні урядові доручення, довелося багато подорожувати землями, спустошеної тифом України. У цих подорожах він зустрічав багатьох симпатиків політики УНР, про що згодом писав : "В цих безперечних симпатіях я переконався сам, бо нападав на сліди армії в вересні і жовтні, мандруючи по Україні. Взагалі кожен селянин вважає за всій моральний обов'язок допомогти чоловікові, який себе називає "самостійником"".11

Нові випробування чекали на уряд УНР навесні 1920 року, оскільки йому довелося опинитися у пастці між двома вогнями, що однаково намагалися його ліквідувати і встановити свою владу в Україні – тоталітарною Росією та Польщею Ю. Пілсудського. Намагаючись, якщо не покращити, то бодай не погіршити ситуації, Головний отаман С.Петлюра, керуючись правилом обрання меншого зла, укладає Варшавську угоду 22 квітня 1920 року, за якою польське керівництво визнавало владу уряду УНР, до складу України також відходили землі Правобережжя, а Східна Галичина, Західна Волинь та ряд інших спірних територій переходили до Польщі. Сучасний український історик Я.Грицак, аналізуючи причини укладання даного договору, висловлював думку, що для С. Петлюри базою для української державності були землі Наддніпрянської України, а визволення її від більшовиків – першочерговим завданням, тому він і поступився західними землями12. Однак члени уряду УНР не схвалили угоди, сприйнявши її вкрай негативно, бо ж ще плекали надію на відродження незалежної України, яка б включала у себе землі як східні, так і західні.

Панас Феденко не став виключенням, будучи прихильником збереження єдності українських земель, проголошеної на Трудовому Конгресі, він розцінив її як таку, що зрадила здобутки національної революції. Цікаво, що, якщо в 1920 році молодий політик рішуче відкидав цю угоду, то, переглянувши події, в Енциклопедії Українознавства (1949 р.), зазначав наступне з її приводу наступне: "Хоч яким несприятливим було ставлення поляків, без договору з ними не можна було продовжувати регулярної боротьби з большевиками й зберегти від інтернування Армію УНР, що верталась з Зимового походу ".13 Певно, час вніс свої корективи й навчив Панаса Васильовича давати більш виважені оцінки подіям та вчинкам окремих осіб.

Як знаного майстра – агітатора у липні 1920 року перед відступом української армії на Захід, центральний провід УСДРП постановив відправити П.Феденка для політичної роботи в ті області України, що вже перебували під владою більшовиків. Вже вкотре П.Феденко довелося побувати у багатьох містах та селах – Барі, Вінниці, Умані, Кривому Розі, Катеринославі. Його подорож відбувалася не в фешенебельному потязі або авто, а пішки. Це допомогло йому добре зорієнтуватися в подіях на Україні. Сумна картина скрізь зустрічала мандрівника – агітатора. На власні очі П.Феденко бачив масштабне поширення явищ, які характеризують, зазвичай, низькій ступінь розвитку суспільства – проституції, венеричних хвороб, еміграційних процесів, голоду, тощо.

Подорожуючи Україною до грудня 1920 року, Панас Васильович багато зробив для популяризації ідей соціал-демократії, здобутків національної революції, однак обставини сталися так, що йому довелося залишити рідну землю. Йому поталанило переправитися на правий, молдовський, берег Дністра й через Бухарест і Чернівці добратися до Львова – столиці стародавньої Галичини. Тут у лютому 1921 року Панасу Васильовичу пощастило зустрітися з І.Мазепою, який кілька місяців вже перебував З того часу в його біографії розпочалася емігрантська доба.

Саме на роки Української революції припали перші кроки П.Феденка-політика. Він вітав утвердження влади Центральної Ради, бо він, що всі проблеми, які непокоїли українське суспільство (влаштування земельного питання, функціонування державних органів влади тощо) будуть нею вирішенні.

Можна стверджувати, що, незважаючи на досить молодий вік, у 1920 році П.Феденко вже сформувався як політик з солідним досвідом роботи, який в наступні роки ще більше поглибив. П.Феденко вже тоді був яскравим представником української соціал-демократії та українського національного руху, якому не зрадив протягом всього свого тривалого життя. Гадаємо, що перспективною є робота по аналізу та пошуку джерел, які допомогли б краще зрозуміти та оцінити роль цієї людини у визвольних змаганнях в Україні на початку минулого століття. Це б допомогло поповнити скарбницю матеріалів історії вітчизняної інтелігенції, а особливо тих її сторінок, що розповідають про сприйняття та оцінку нею переломних моментів в минулому нашої країни.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

1 Дивись: Чабан М. Панас Феденко (Сторінки біографії нашого краянина, пов'язані з Придніпров'ям і зокрема Криворіжжям) // Кур'єр Кривбасу. – 1997. – Травень. – С.119 – 135; Грачевська Т. Український соціал – демократ П.Феденко: катеринославський період діяльності. // Молода нація. – 2004. - №3. – С.63 – 71; Голуб А. "В ім'я історичної правди" (Наукові студії П. Феденка в еміграції) // Грані. – 2000. - №5. – С.76 – 78; 2.Феденко П. Повстання нації // Збірник пам'яти Симона Петлюри (1879 – 1926). Накладом між організаційного комітету для вшанування пам'яти Симона Петлюри в Празі. – Прага, 1930. – С.76; 3.Феденко П. Історія революції(1917 – 1921). – Б. м., Б. р. – С.28 – 29; 4. П.Ф. Більшовицька "соціалістична революція" і вимоги життя // Наше слово. – 1917. – 21 грудня. – С.1; 5.Так само. – С.1; 6.Феденко П. Влада Павла Скоропадського (п'ятьдесяті роковини перевороту в Україні). – Лондон – Мюнхен: Наше слово, 1968. – С.13; 7. Так само. – С.17 – 18; 8. Декларація фракції УСДРП Конгресу Трудового Народу України //Робітнича газета. – 1919. – 29 січня. – С.2 – 3; 9. Чабан М. Панас Феденко (Сторінки біографії нашого краянина, пов'язані з Придніпров'ям і зокрема Криворіжжям) // Кур'єр Кривбасу. – 1997. – Травень. – С.129; 10. Феденко П. Минуло півстоліття. Зимовий похід Армії Української Народної Республіки (1919 – 1920 рр.). – Нью-Йорк – Джерсі Ситі: Свобода, 1972. – С.17; 11. Так само. – С.28; 12.Феденко П. Внутрішнє положення на Україні // Вільна Україна. – Львів – Київ, 1921. – Січень – Лютий. – Ч.1.- С.53; 13.Грицак Я.Нарис історії України: формування модерної української нації XIX – XX ст. – К.: Ґенеза, 2000. – С.153 – 154; 14.Феденко П. Доба Директорії // Енциклопедія Українознавства в 2-х томах / Під голов. ред. проф. д – ра В. Кубійовича. Том I. – Мюнхен – Нью-Йорк, 1949. – С.525.

Loading...

 
 

Цікаве