WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Прояви етносоціальних трансформацій на великому кордоні в контексті міжспільнотних взаємин України та Кримського ханства XV–XVII ст. - Курсова робота

Прояви етносоціальних трансформацій на великому кордоні в контексті міжспільнотних взаємин України та Кримського ханства XV–XVII ст. - Курсова робота

Однією з найпомітніших і найважливіших етносоціальних трансформацій на Великому Кордоні впродовж XV – XVII ст. слід визнати появу та генезу української козаччини. Адже мало сумнівів викликає та обставина, що, зрештою, ідея козацтва народилася саме в Степу. Водночас те, що козацтво як явище не було "винаходом" українського етносоціального організму і сьогодні не такий уже й відомий для декого факт. Сягаючи ж Середньої Азії, вбираючи степи південної Волги, Криму, ареал козаччини бурхливо розвивався і в Причорномор'ї, і в українських степах 12. Отже, безсумнівно, що й українське козацтво постало далеко не без "ісламського орієнту".

З огляду на останню тезу, не таким уже й дивним/нелогічним виступає факт ідентифікації деякими сучасниками тогочасного козацтва саме як мусульманського конгломерату (!) Подніпров'я. Наприклад, А.Теве, автор "Всесвітньої космографії" (1578), характеризує "дніпровських черкасів" безапеляційно як мусульман, між якими "немає жодних християнських пристанищ"13. Водночас і посланець польського короля Стефана Баторія до дніпровських козаків, львівський каштелян Ян Сеннинський відзначав стосовно козацтва, що "релігія їхня передусім магометанська (religio apud eos magna ex parte Machometana)"14. Досить часто сучасники плутали українських козаків із татарами, що також можна вважати непрямим проявом міжспільнотного взаємовпливу. Так, наприклад, український літописець Йоахім Єрлич у таборі під Хотином (1621) одного разу занотував: "Надвечір виникла тривога, [бо] підійшли запорожці яких прийняли за татар"15. У цей же час (середина першої половини XVII ст.) і французький автор Курменен досить оригінально відмежовує козаків від поляків: "...ті ж люди, що живуть ближче до Туреччини й Малої Татарії і називаються козаками, за спорядженням і виглядом схожі на турків і татар..."16.

Разом з тим, ми зовсім не схильні твердити, ніби українське козацтво було цілком ідентичне тюркському. Більше того, ми переконані, що саме на українському ґрунті цей соціальний феномен Степу виявився найбільш "живучим". Крім цього, незаперечним є і те, що тільки завдяки українській "осілій основі" на Великому Кордоні виникло не менш феноменальне утворення – Січ Запорізька. Натомість у переважно кочовому тюркському козацтві поява такого суспільного інституту була практично неможлива. Хоча при цьому Січ не могла відразу стати й суто "національною" вже тому, що на Великому Кордоні існували досить тривалий час власні закони та закономірності життєдіяльності, котрі цілком усвідомлювалися його тогочасними мешканцями.

З іншого боку, така специфіка порубіжжя принаймні українського, сприяла і зростанню відчуття етнічної осібності не лише від тюркських сусідів, а й на решті етноконтактних смуг українського етнічного ареалу тих часів. І це також відіграло істотну роль у етносоціальних трансформаціях української спільноти. Причому "основним ядром, де етносоціальні процеси відбувалися найінтенсивніше, стало Середнє Подніпров'я"17. Тому насамперед порубіжжя Південної Київщини з його домінуючим козацтвом виступило фактично в якості і збирача, і "творця нової нації" українців, а отже, органічно вплітало в нову (а радше таку, що оновлювалася) етносоціальну ідентичність українців ті "східні елементи", що відтепер ставали не запозиченням, а "національною" /етносоціальною/ специфікою всієї української спільноти.

Окрім сфери так званих суб'єктивних ознак оновленої української ідентичності, прояви міжспільнотних взаємин можна відзначити й у більш "візуальних" трансформаціях, передусім з огляду на етнодемографічні процеси. Адже кілька століть активного спілкування між українською та кримськотатарською спільнотами у межах і України, і Кримського ханства не минули в антропологічному відношенні безслідно. Безпосередньо щодо України, то кількість татарських переселенців точно визначити практично неможливо, внаслідок їхньої асиміляції в межах Великого Кордону. Водночас про значущість цих допливів свідчать чисельність тут тюркської антропонімії, що зафіксувалося в джерелах, і дані гематологічного аналізу (тобто ДНК) сучасних українців. Істотний вплив на етносоціогенез кримськотатарської народності робили й українські переселенці в Криму. Причому потрібно підкреслити, що тут вони з'являлися не тільки через "систему ясиру". Водночас міжетнічні шлюби взагалі зумовили появу в Кримському ханстві значного прошарку метисів або так званих "тумів".

Міжспільнотні взаємини української та кримськотатарської спільнот проявилися й у етнокультурних трансформаціях, на що також неодноразово зверталася увага дослідниками. Так, скажімо Великий Кордон, на думку О.Пріцака, як і кожне пограниччя був "вагітний", з одного боку, злиттям багатств різних міфічних і релігійно-культурних традицій, а з іншого – суперечностями, які оці різні складники приносять із собою: осіла і кочова державність, християнство та іслам, католицизм і православ'я, патримоніальна і конституційна системи18. Ми маємо визнати, що в українському ментальному полі присутні сегменти як мінімум трьох "цивілізацій" – православної, західноєвропейської та ісламської. Причому ці переплетення нерідко визначали й етносоціальну специфіку української спільноти, й набирали вигляду певних "цивілізаційних нетиповостей". Щодо останніх ми пропонуємо визначення "етносоціальні химери", тобто явища, котрі також стали реальністю внаслідок тісних і динамічних міжспільнотних взаємин у даному разі українців і татар, й які мали вплив на етносоціальні трансформації цих спільнот.

Значні прояви "етносоціальних химер" спостерігаються й серед татарської народності Кримського ханства, зумовлені передусім впливами християнства. Згадуваний уже турецький мандрівник Е.Челебі писав зокрема, що в Акмечеті (сучасний Сімферополь. – К. І.) були дервіші, мусульманські ченці, які захоплено розповідали йому про матір "пророка козаків" Ісуса. Це чимало здивувало правовірного мусульманина, тому він заключив: "ось, душа моя, які там є суфії". Натомість записки судацького синаксара ще ХІІІ – XIV ст. фіксують на території Криму значну кількість татар-християн19. Як відомо, наприклад, кримський хан Сахіб-Гірей був народжений християнкою, а згодом і одружений на християнці. Водночас у татар, як зауважував Михалон Литвин, "однаково і всі міністри..., євнухи, секретарі та відомчі люди, а також воїни... походять із нашої [української] християнської крові"20.

Безперечно, обидві спільноти, що досить активно контактували в межах Великого Кордону, мали не такий уже й опосередкований вплив на етносоціальні трансформації одна одної, як видається на перший погляд. Проте варто також пам'ятати, що це лише невеликий пласт питань, пов'язаних із аналізом запропонованої проблематики. Отже, потрібне подальше наукове ґрунтовне й об'єктивне, а головне – неупереджене дослідження. Тільки за таких умов вдасться остаточно подолати той пласт фахової та суспільно-побутової стереотипності негативного спрямування на сутнісні характеристики обох етносоціальних організмів – українського та кримськотатарського – в історичній динаміці їхньої взаємодії.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Більш дет. про це див.: Дашкевич Я.Р. Україна на межі між Сходом і Заходом (XIV – XVIII ст.) // Записки Наукового товариства ім. Т.Шевченка. – Львів, 1991. – Т. ССХХІІ. – С. 28 – 44.;

2. Яковенко Н.М. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. – К., 1997. – С. 112.;

3. Там само – С. 108.;

4. Україна в Центрально-Східній Європі. Студії з історії ХІ – XVIII століть. – К., 2000. – С. 5.;

5. Рудницький С. Чому ми хочемо самостійної України? – К., 1994. – С. 116.;

6. Яковенко Н.М. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI – ХVII ст. – К., 2002. – С. 340.;

7. Челеби Эвлия. Книга путешествий. Походы с татарами и путешествия по Крыму. – Симферополь, 1996. Курсив у цитатах наш;

8. Дашкевич Я. Великий Кордон України: взаємопроникнення культур – нові аспекти // Етносоціальні процеси на Середньому Подніпров'ї: минуле і сучасність: Тези доповідей міжнародної конференції. – Черкаси, 1999. – С. 6.;

9. Лисяк-Рудницький І. Україна між Сходом і Заходом // Лисяк-Рудницький І. Історичні есе: В 2 т. – Т. 1. – К.: Основи, 1994. – С. 4.;

10. Stцkl G. Die Entstehung des Kosakentums. – Mьnchen, 1953. – S. 13 – 14; Цит. за: Наливайко Д.С. Козацька християнська республіка. – К., 1992. – С. 35.;

11. Дашкевич Я.Р. Україна на межі... – С. 37.;

12. Халимоненко Г. Інститут козацтва: тюркського й українського // Східний світ. – 1993. – № 1. – С. 109.;

13. Яковенко Н.М. Нарис історії... – С. 116.;

14. Стороженко А.В. Стефан Баторий и днепровские козаки: Исследования, памятники, документы и заметки. – К., 1904. – С. 22.;

15. Jerlicz J. Latоpisiec albo kroniczka. – Warszawa, 1853. – T. 1. – S. 7.;

16. Courmenin, baron de Hayes. Voyage de Levant. – Paris, 1624. – S. 286; Цит. за: Наливайко Д.С. Вказ. праця. – С. 114.;

17. Українська народність: нариси соціально-економічної та етнополітичної історії / За ред. Ю.Кондуфора та ін. – К.: Наук. думка, 1990. – С. 488.;

18. Пріцак О. Що таке історія України? // Слово і час. – 1991. – № 1. – С. 59.;

19. Грушевський М.С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. – Т. 4: XIV – XVI віки – відносини політичні. – К.: Наук. думка, 1993. – С. 297.;

20. Литвин Михалон. О нравах татар, литовцев и москвитян // Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси. – Вып. 1. – К., 1890. – С. 20 – 21.

Loading...

 
 

Цікаве