WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → " Микола Денисюк – видавець українського літературно-мистецького журналу ""Овид""" - Курсова робота

" Микола Денисюк – видавець українського літературно-мистецького журналу ""Овид""" - Курсова робота

Микола Денисюк – видавець українського літературно-мистецького журналу "Овид" (Чикаго, США)

Із здобуттям Україною незалежності помітно зріс інтерес широкого кола істориків до української національної спадщини у діаспорі. В умовах творення незалежної України виникла потреба у поверненні із забуття сотень і тисяч історичних фактів, подій, а також імен видатних осіб, які утверджували українську культуру, науку, мистецтво поза межами батьківщини.

Після ІІ Світової війни до США переселилася найбільш свідома частина українських біженців. Ці патріотично налаштовані емігранти відновлювали тут свої громадсько-політичні організації, які вони створили ще в Європі, перебуваючи в таборах для переміщених осіб. Серед таких політичних організацій слід назвати, Союз Українських Політичних В'язнів, Союз Гетьманців, Союз Українських Ветеранів – всі вони були створені в Західній Німеччині в кінці 40-х років ХХ століття і мали свої друковані органи. Наприклад, органом Союзу Визволення України була газета "Місія України", Організація Державного Відродження України мала свій друкований орган – газету "Самостійна Україна" та інші. Українські періодичні видання в США, як у демократичній країні, пропагували різні партійні погляди: від монархічних ("Булава"), до комуністичних ("Українські Вісті").

Поряд із громадсько-політичними часописами з'явилися також літературні видання: "Арка", "Орлик", "МУР", "Хорс", "Вежі", які виходили ще в окупаційних зонах на території Німеччини та Австрії. У Сполучених Штатах Америки після еміграції українців за океан почало виходити чимало літературних видань, таких як, "Овид", "Київ", "Нові дні", "Північне сяйво". Українські літературні видання мали за мету репрезентувати українську літературу на еміграції та сприяти її розвиткові поза межами України, де як вважали українські емігранти, література не могла повноцінно розвиватися.

Літератори ставили перед сучасною українською еміграційною літературою й мистецтвом особливі завдання. Вони вважали, що на той час українську літературу можуть гідно репрезентувати українські письменники й митці на вигнанні: "Тільки ця література і мистецтво можуть і мають право називатися українськими, тільки ця література і мистецтво можуть і мають право репрезентувати літературу і мистецтво українського народу, який не може свобідно діяти і виявляти творчі сили свого духа. Література й мистецтво, що творяться на рідних землях, служать, на жаль, інтересам Москви і московської большевицької партії, які послідовно діють на знищення українського народу. Тому цю літературу важко вважати літературою, а ще важче вважати українською літературою. Отже заступати українську літературу й мистецтво перед усім українським народом і перед цілим світом покликана силою обставин література й мистецтво української еміграції в усьому світі".

Яскравим доказом того, що українські літератори виконували завдання, які постали перед ними на еміграції, може послужити тематика їх творчості. Українські поети та письменники у своїх творах висвітлювали такі події та проблеми, про які в Україні писати було суворо заборонено. Тому вивчення творчості українських письменників у США є важливим завданням науковців в незалежній Україні.

У США виходила різна за жанрами література українською мовою – художня, наукова, публіцистична, інформаційно-довідкова. Між 1950 і 1960 рр. до половини від загальної кількості українських видань поза межами України вийшло у Сполучених Штатах Америки .

Прикладом самовідданої праці у галузі видавничої справи може послужити діяльність відомого видавця журналу науки і мистецтва "Овид" Миколи Денисюка. Володіючи економічною та юридичною освітою, будучи палким патріотом України, М. Денисюк усе своє життя присвятив видавництву українських творів та періодичних видань.

Микола Денисюк народився 23 грудня 1915 р. у с. Гвіздка у Коломийському повіті. Освіту здобував у середній та вищій Торгівельній Школах у м. Львові та Ярославській Українській Гімназії у м. Перемишлі. Продовжив своє навчання М. Денисюк на юридичному факультеті Інсбрукського університету, який закінчив у 1948 р. Володіючи економічною освітою, він працює у різних фінансових установах Західної України. З 1936 по 1939 роки працював в головному управлінні "Маслосоюзу". Напередодні Другої світової війни М. Денисюк працював в Українбанку у рідній Гвіздці. Його успішна діяльність у цій установі була високо оцінена керівництвом банку. Ревізійний Союз Українських Кооператив за хорошу працю нагородив перспективного працівника золотою медаллю. У той час цей молодий і талановитий фінансист увійшов до складу дирекції Українбанку в м. Гвіздка. Однак, через політичні умови, що склалися у 1939 р. на території Західної України М. Денисюк вирішує покинути батьківщину та обрати нелегке життя на еміграції.

Дружина М. Денисюка, Любомира-Ольга Денисюк-Палій, про обставини еміграції чоловіка писала у своїх спогадах: "Залишивши рідні землі, окружною дорогою через Варшаву, Микола Денисюк приїхав 29 листопада 1939 року до Кракова. Того ж дня ідучи краківськими вулицями зустрів свого професора д-ра Євгена Юліяна Пеленського, який по сердечному привітанню, проінформував його, що він одержав доручення від проф. Володимира Кубійовича зорганізувати українське видавництво в Кракові".

Є. Пеленський, окреслив непросту ситуацію, в якій передбачалося вести організацію українського видавництва. Основною проблемою була відсутність коштів. М. Денисюк погодився на пропозицію колишнього свого наставника прилучитися до організації цієї справи, хоч і без зарплатні. Енергійний та сповнений ентузіазму, Денисюк вирушив знову на рідні землі. Він відвідав такі містечка, як Дукля, Сянік, Команча на Лемківщині, де завдяки своїм організаторським здібностям та вміло проведеній роз'яснювальній роботі, заручився підтримкою та фінансовою допомогою у свідомих українців. М. Денисюк цю місію вважав своєю "першою зустріччю з українським читачем, яка пройшла з великим моральним та матеріальним успіхом". Саме тоді він пройнявся вірою в українського читача і у майбутнє української книги. Саме цей успішний початок вирішив майбутню професію цього відомого на еміграції видавця.

До Кракова М. Денисюк повернувся із сумою 11 500 злотих, – суттєвою фінансовою підтримкою для організації видавництва. Це стало приємною несподіванкою для Є. Ю. Пеленського та В. Кубійовича. Згодом було скликано перші Загальні Збори Українського Видавництва, на яких було обрано керівників цієї установи. Директором було обрано Є. Ю. Пеленського, а його заступниками стали Д. Чайковський та М. Денисюк.

М. Денисюку, який зарекомендував себе здібним працівником у фінансовій сфері, було доручено управління економічним ("торгівельним") відділом Українського Видавництва. Сам М. Денисюк згадує про роботу у видавництві: "Я мав милу нагоду працювати спільно з видатними українськими видавцями, д-ром Ігорем Федевем і Іваном Тиктором та колишніми співробітниками тикторівського концерну, Петром Постолюком, Львом Чубатим, від яких я зачерпнув багато професійного досвіду. Це й уможливило мені на протязі 35 років у різних місцевостях (Краків, Львів, Інсбрук, Буенос-Айрес і Чікаго) вести безперервну видавничу працю". Так в Українському Видавництві в Кракові М. Денисюк розпочав свою діяльність у видавничій справі.

Loading...

 
 

Цікаве