WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Життя українського селянства в роки нацистської окупації 1941-1944 рр - Курсова робота

Життя українського селянства в роки нацистської окупації 1941-1944 рр - Курсова робота

Придушивши населення податками, обов'язковими поставками, штрафами окупанти цим не задовольнились, вони вирішили провести на окупованій території України одночасний масовий грабунок за допомогою так званої "грошової реформи". До 25 липня 1942 р. населенню, більшість якого складали селяни, було наказано обміняти радянські гроші номіналом 5 і більше рублів на нові карбованці. Однак, при обміні більше ніж 20 крб. "нова валюта не видавалася, а зараховувалася на так званий безпроцентний "рахунок збережень", що фактично означало конфіскацію радянських грошей. Так, наприклад, зі зданих населенням заощаджень, близько 75% конфіскувалося на користь окупаційної влади, а населення ж могло отримати в карбованцевому еквіваленті ледве 1/4. За даними статистичного відділу рейхсбанку обмін рубля сягав на 25 квітня 1943 р. - 2 млрд. руб., причому до грудня 1942 р. обмеження на обмін становило 150 руб., до квітня 1943 р. - до 300 руб.51 Підсунуті селянам, як і всьому населенню України, у примусовому порядку "українські карбованці" були гірші за фальшиві гроші, бо за них нічого не можна було придбати. Вони поступово переставали виконувати функції еквівалента вартості товару, що негативно позначилося на житті сільських жителів.

Однією з форм пограбування селянства було введення з 1 січня 1943 р. обов'язкового страхування громадян та їх майна від пожеж, блискавки, землетрусу, граду, зливи, обвалу ґрунту та ін. У результаті з селян викачувались великі суми грошей, які доходили до 500 крб.

Селян примушували брати участь у "добровільних" компаніях окупаційної влади по збиранню речей і продовольства для вояків вермахту, безкоштовно виконувати числені обов'язкові роботи по ремонту та розчищенню доріг, перевезенню вантажів, заготівлі дров і т. п.

Справжньою трагедією для села стали втрати у соціальній сфері. За роки війни значно скоротилося сільське населення України. Напередодні війни в Україні проживало 41,9 млн. чоловік, а після її завершення – 27,4 млн., із них - 7,6 млн. мешканців міст і 19,8 млн. мешканців села. Скорочення сільського населення становило майже 8 млн. (55% від загального зменшення населення в республіці за цей період).52 У селах налічувалося менше половини довоєнного працездатного населення, основну масу якого складали жінки, підлітки, діти та люди похилого віку.

Однією з причин цих втрат було цілеспрямоване нищення сільського населення нацистами при здійсненні ними окупаційної політики, направленої на реалізацію положень плану "Ост" та директивних вказівок керівництва рейху. Масово воно здійснювалося і як покарання за зв'язки з партизанами та у відповідь на їх дії, за невиконання розпоряджень окупаційної влади та будь-який вчинений їй опір, за несплату податків, ухилення від виконання трудової повинності та від мобілізації на роботу до Німеччини і т.п. Значна кількість сільських жителів загинула в часи окупації від голоду та інфекційних хвороб, а також під час відступу окупантів з України.

Понад 250 українських сіл були спалені разом з їхніми жителями.53 Першу "Хатинь" Україна (і вся Європа) пізнала у жовтні 1941 року: було спалено село Обухівку на Полтавщині, а все населення розстріляне у відплату за партизанську діяльність. Через декілька днів було повністю спалене разом з жителями сусіднє село Баранівка.54 Така ж трагічна доля спіткала у Волинській області – жителів 97 сіл, Чернігівській – 21, Житомирській – 32, Київській – 17, Сумській – 21.55 Всього ж в Україні окупантами були перетворені на руїни понад 28 тис. сіл.56 Тільки в 197 районах Лівобережної України із 10295 сільських населених пунктів окупантами було спалено і зруйновано 6226, або 60,5 %, у т.ч. 1148 (11,2 %) – повністю і 5078 (49,3 %) – частково. Із загальної кількості 1402,2 тис. садиб колгоспників було спалено і зруйновано 319,4 тис. (22,8 %).57

Одним із найтрагічніших наслідків окупації для соціальної сфери села було масове руйнування та знищення житлового фонду, що неймовірно ускладнило життя селян як у часи війни, так і в перші післявоєнні роки. Так, у Харківській області нацисти спалили 57,7 тис. житлових будинків селян,58 у Полтавській області – 106863 будинки,59 у Вінницькій області – 39762 будинки,60 у Львівській області – 25 тис. будинків,61 у Волинській області – 35 тис.,62 у Станіславській області – 30 тис.63 У Дніпропетровській області окупанти знищили 3196 колгоспних і 57102 селянські житлові будинки,64 у Сталінській області – 2413 колгоспних і 22361 селянський будинок,65 у Кам'янець-Подільській області – 960 колгоспних і 30523 селянські будинки,66 у Чернігівській області – 2975 колгоспних і 31841 приватний житловий будинок.67 Всього в селах України окупантами було знищено 1808 тис. житлових будинків.68 В результаті без даху над головою залишились сотні тисяч селянських сімей і декілька мільйонів сільських жителів. При цьому в більшості випадків у вогні згоріли небагаті селянські пожитки, які були у злиденних селянських оселях, їх невибагливий одяг і взуття, яких й до цього було обмаль, і невеликі запаси продовольства та інше, нажите важкою працею. Рятуючись від погибелі, селяни, які втратили житло, були вимушені роками проживати у землянках, льохах, хлівах, стайнях та інших мало пристосованих приміщеннях, підселялися до родичів, знайомих та зовсім чужих людей. Тривале проживання в таких антисанітарних умовах негативно позначилося на здоров'ї людей, особливо дітей. Навіть на початку 1946 р. в селах України нараховувалося 61836 сімей, які проживали в землянках та 117674 сім'ї, котрі проживали на чужій площі.69

Тяжкі наслідки для села мало руйнування в період окупації системи охорони здоров'я сільського населення. Майже повна ліквідація сільських медичних закладів, зменшення кількості медичних працівників у сільській місцевості (з кожних 100 лікарів, які працювали до війни на селі, продовжували виконувати свої обов'язки в роки окупації лише 29),71 обмеженість доступу до уцілілих в райцентрах та містах поодиноких лікарень та інших медико-санітарних установ через заборону окупантами вільного пересування населення, запровадження плати за медичне обслуговування фактично позбавили селян медичної допомоги. Під час окупації було повністю ліквідовано і сільську мережу пологоводопоміжних закладів, через що сільські породіллі народжували дітей вдома, а допомогу їм, у кращому випадку, надавали бабки-повитухи. В результаті серед сільського населення великим був рівень захворюваності та смертності. Особливо поширились інфекційні хвороби, зокрема, тиф, дизентерія, туберкульоз, венеричні хвороби. У 1944 р. у селах було зареєстровано 158 тис. випадків захворювань на тиф, дизентерію.72

Негативно позначилося на усіх сторонах життя сільського населення та підірвало й без того надто слабку соціально-побутову інфраструктуру села майже повне руйнування за роки окупації мережі торгівельного та побутового обслуговування, культурно-освітніх установ. Проте нацистська окупація заподіяла українському селу й таких збитків, які не можна виразити в цифрах. Йдеться про фізичні та морально-психологічні наслідки окупації для мільйонів сільських жителів. Для багатьох з них це були роки безповоротно втраченої молодості й творчої діяльності, тривалих, часом дуже тяжких, захворювань й інвалідності, сирітства й овдовіння, роки тяжкої підневільної праці, голоду й нестерпних страждань, душевних травм і потрясінь від баченого й пережитого, від втрат дітей, рідних та односельчан, наслідки яких наклали відбиток на все їх подальше життя. Наслідки нацистської окупації українське село відчувало не одне десятиліття. Знадобилося багато років напруженої праці, щоб ліквідувати збитки та загоїти фізичні й душевні рани нанесені нею.

Loading...

 
 

Цікаве