WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Формування українського національного руху - Курсова робота

Формування українського національного руху - Курсова робота

Величезне значення надавалося пропагування серед українського загалу, особливо молоді, національно-стверджувальних ідей не меншовартості. Саме тому ОУН, вважало себе першзавсе партією, а лишень згодом в результаті збігу багатьох обставин організація стала Всеукраїнським надпартійним, політичним та ідеологічним рухом.

Постанови Конгресу передбачали, що під час Всеукраїнської національно-визвольної боротьби влад буде лише у вигляді диктатури, до кінця цієї війни. Це означало, що провідник ОУН буде наділений правами військового диктатора. А після створення незалежної держави голова її, диктатор, моє підготувати підґрунтя до створення демократичних законодавчих та судових органів. Основою адміністративно-територіального устрою мало стати місцеве самоврядування. Кожен край утворював би свій представницький законодавчий орган та разом із цим і виконавчу. Слід зазначити, що практично всі українські політичні сили з демократичного та соціалістичного таборів сприйняли появу ОУН вкрай негативно, звинувачуючи їх в фашизмі. Проте виходячи з постанов та програм ОУН, вважаю, що ці заяви не відображають всю картину і ситуацією, томущо спілне між фашизмом та інтегральним націоналізмом можна перелічити на пальцях лише рук і то ці причини будуть не фундаментальними. На сторінках свого офіційного видання „Розбудова нації" ОУН давала таку відповідь на цю спробу ототожнення з майбутніми ворогами українського народу і націоналістів: „Підкреслюємо нетотожність назви „фашизм", якою охрестили українських націоналістів його противники. Фашизм – це рух державного народу, це мутація соціалізму та державної агресивно-окупаційної політики, що змагається за владу у власній державі. Український націоналізм – це рух національно-визвольний, завдання якого є боротьба за державність... А тому український націоналізм не тільки не можна співвставляти, але і шукати спільне в природі виникнення, у якій ми є швидше ворогами аніж друзями. Тим більше не можна об'єднувати український націоналізм з реакційними течіями інших державних народів, що їх охрещено фашистами".56 До того ж автор відкидає будь-які звинувачення ОУН в контактах з німецькими соціал-націоналістами Гітлера, вважаючи їх абсурдними, оскільки у 1929 році український націоналізм був вже сформований, а НСПН Гітлера була незначною політичною силою, хоча з великими перспективами. А той факт, що Україна у своїй визвольній війні хотіла бачити союзником Німеччину, пояснюється спільним трагічним становищем, в якому опинилися народи в 20-30-х роках та спільними ворогами, перш за все Польської імперії.

ОУН розбудовувала широку організаційну мережу в Краю та еміграції, хоч і лишалась підпільною організацією. Вона дотримувалась засад військового керівництва та організації та конструктивних методів суворої дисципліни. Але перспективи української справи залежали не тільки від зусиль патріотичних сил. Досвід свідчив, що лише при найширшому ознайомлені міжнародної громадськості зі станом справ на окупованих українських землях можна було розраховувати на успіх. Тому в 1929 році Коновалець відправився до Америки, щоб залучити якомога ширше нашу українську еміграцію до підтримки ОУН. Практично у всіх столицях Європи перебували посланці Коновальця. За межами Західної України ОУН утворила ряд організацій: Українське Націоналістичне Об'єднання – в Німеччині, Український Народний Союз – у Франції, Організацію Державного Відродження України – в США, Українське Національне Об'єднання – в Канаді, Відродження – в Аргентині. ОУН мала багато власних друкованих органів в різних країнах, частина з яких видавалась підпільно.57

Особливе значення покладала організація на популяризацію своїх поглядів та цілей, насамперед серед молоді, намагаючись опанувати всіма західноукраїнськими політичними та громадськими організаціями. І тут, без сумніву, найбільшим успіхом ОУН була її здатність заручитися всебічної підтримкою населення, особливо молодь. Її схильність до революційних дій, радикальних рішень, прагнення вивести нову породу „надукраїнців" імпонувало молоді, ошукані, розчаровані і доведені до відчаю польською владою. ОУН залучила на свій бік величезну кількість студентів з університетів та вищих гімназії східної Галичини. Майже у кожному українському навчальному закладі у Польщі та закордоном існували осередки ОУН. Справжнім горішком українських націоналістів був Академічний Дім студентів університету у Львові. Коли ці юнаки повертались до своїх рідних сіл та містечок вони пропагували ідеї українських націоналістів і згодом омили кров'ю в лавах УПА українські полонини й ліси. Для розширення свого впливу ОУН проникла також в майже всі господарські, освітні та молодіжні організації, влаштувала масові політичні демонстрації, студентські протести, бойкотування польських товарів, видавництво численних газет та брошур, енергійно поширювала серед студентів, селян і робітників Галичини та Волині.

Отже, була створена дієва та потужна українська сила, яка почала безкомпромісну боротьбу проти окупантів. Значення Конгресу Українських Націоналістів для історії України є непереоціненим. Україна отримала потужну організацію, яка боронила її інтереси, а вороги-окупанти отримали силу, котра намагалась звести нанівець їхні протиправні домагання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андрусяк Т. Політична та правова думка українського національно-визвольного руху 30-50х рр. // Республіканець .- 1995.- №1-2.- С.72-77.

2. Баган О. Націоналізм і націоналістичний рух. Історія та ідеї. – К, 2003.

3. Бандера С. Перспективи Української Революції .- Мюнхен, 1951.

4. Білас І.Г. Репресивно-каральна система в Україні 1917-1953рр.: суспільно- політичний та історико-правовий аналіз .- К., 1994.

5. Бедрій А. ОУН і УПА К.: Генеза, 2004.

6. Богун А. Между Гитлером и Сталиным СПб.: Издательский Дом "Нева", 2004.

7. Борець Ю. (Чумак). Рейд без зброї. – К.: Наукова Думка, 1994.

8. Гордасевич Г. Степан Бандера: людина і міф .- Львів, 2001.

9. Грушевський М.С. Вільна Україна. // Великий Українець: матеріали з життя та діяльності М.С.Грушевського .- К., 1993.

10. Гузенкова Т.С. Национальный язык и национальная культура: Возможности согласия и компромисса. // Материалы III-ей Международной научно-практической конференции "Диалог украинской и руской культур". – Available. - 1999.

11. Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ століття: Нариси політичної історії .- К.: Либідь, 1993.

12. Дашкевич Я. Фальсифікація новітньої історії українського народу в сучасній Польщі. // Український Час. – 1991. – С.15-19.

13. Дейчаківський М. На визвольних стежках Європи друга частина: Спогади зв'язкового ОУН .- Торонто, 1961.

14. Донцов Д. Націоналізм. — Лондон—Торонто, 1966.

15. Дужий П. За яку Україну боровся Степан Бандера? – Київ - Львів, 1994.

16. Зайцев Ю.Д. Дисиденти – опозиційний рух 60-80х рр. // Сторінки історії України ХХ століття. – К., 1992. – С.195-235.

17. Зеленчук М. Хто був Петро Полтава? // Шлях перемоги .- 1992.

18. Каптелов Б. ОУН на службе фашизма. // ВИЖ. – 1991. - №5. – С.45-57.

19. Кітура Я. Відновлення військових традицій українського народу – наш національний обов'язок. // Шлях перемоги .- 1994.- С.5

20. Книш З. Далекий приціл. УВО в 1927-29 роках. – К., 2002.

21. Книш З. Смерть Станіслава Собінського на тлі шкільного народовбивства в Західній Україні .- К, 2002.

22. Книш З. В сутінках зради. Убивство Тадеуша Голуфка на тлі зради Романа Барановського .- К, 2002.

23. Книш З. Перед походом на Схід Частина ІІ, спогади й матеріяли до діяння ОУН в 1939-41 рр. – К., 2002.

24. Коваль В.С. Міжнародний Імперіалізм і Україна .- К., 1966.

25. Кочан І. Шаль ювілейної сверблячки (памфлет). // Дніпро. – 1975. - №10. – С.110

26. Кремінь В.Г., Безлюда Д.М., Бондаренко В.Д. та ін. Соціально-політична ситуація в Україні: поступ п'яти років // Available. – 1999.

27. Кричевський Р. ОУН в Україні: ОУН-З і Закордонні частини ОУН: причинок до історії українського національного руху .- Львів: Меморіал, 1991.

28. Кузьо Т. ОУН в Україні, Дмитро Донцов і Закордонні частини ОУН. // Сучасність.- 1992.- №12.- С.33-38.

29. Кухта Б. З історії української політичної думки .- К.: Генеза, 1994.

30. Липинський В. Народи поневолені і народи бездержавні // Сучасність .- 1992.

31. Липинський В. Хам і Яфет // Сучас' ність. — 1992. — N96.

32. Липинський Д. Націоналізм, патріотизм і шовінізм // Сучасність. 1992. — № 6.

33. Лупейко В. Кайдашизм, Доки ж Будемо самоїдами? Есеї // Available. -

Loading...

 
 

Цікаве