WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історіографія ОУН - Курсова робота

Історіографія ОУН - Курсова робота

Проте, слід визначити і коло проблем, які перешкоджають повному визначенню щодо історичних оцінок названого явища, більшість з яких мають політичне походження, хоча взагалі український націоналізм деякі дослідники не відносять до історії, натомість називаючи це соціологією. А в сучасних умовах було б краще вжити термін "політика", оскільки проблеми "радянського" минулого зараз є предметом політичних спекуляцій. То ж маємо проблеми:

- Ідеологізація історичної науки протягом багатьох років та всеосяжна брехня, що була зведена до найвищих щаблів державної політики в країнах, що брали участь у конфліктах в Україні. Має такі наслідки;

- Велика кількість свідомих неправдивих свідчень з усіх сторін, підроблених документів та ін. Викривлень, що переслідували певні ідеологічні цілі;

- Тривале збереження ідейних конструкцій та підходів в багатьох дослідників старшого віку;

- Відсутність етичності та культури наукового спілкування, неспроможність адекватно сприйняти полеміку, піти на компроміси задля визначення істини, що призводить до замкненості історичних шкіл;

- Цілеспрямована діяльність уряду СРСР по знищенню чи приховуванню історичних джерел, які не відповідали офіційному ідеологічному курсу, призвела до втрати багатьох джерел, певна їх кількість й досі зберігається у таємних фондах архівів;

- Проблема політичної замкненості країн в період "холодної війни" , через що було втрачено час за відсутністю наукових дискусій та обміну концепціями;

- Практична відсутність неупереджених дослідників-професіоналів, що викликана полярним ставленням до подій в Україні.14

Велику кількість робіт, присвячених проблемі націоналістичного руху в Україні, можна поділити на певні групи, або навіть школи, оскільки кожен з підходів, що домінували в цих групах, існує достатньо тривалий час і має власну структуру, тобто періодичні видання, наукові заклади, кадри, на яких саме і базується. Ці групи можна класифікувати за критеріями політичної спрямованості дослідників, їх територіальної приналежності та часу існування.

Умовно поділяється на три етапи:

- Перший (1989-1993), пов'язаний з політичним перетворенням в СРСР і зміною ідеології;

- Другий (1994-2004), головною рисою якого була зміна поколінь дослідників;

- Третій, (від 2005) остаточний розкол історіографічної думки, що до ОУН та її діяльності.15

На першому етапі кількість власних досліджень була обмежена, рівно як і кількість джерел та літератури з проблем руху. Серед тих, хто публікує матеріали, помітним є запозичення концепцій націоналістичної емігрантської школи, які на протязі сорока років не мали розвитку, що для новітньої історії річ неприпустима. З іншого боку існує процес симбіозу радянських ідей і національного фактичного матеріалу, що особливо помітно у текстах М.Коваля, друкованих у різні роки. Взагалі то в цей час практично відсутні передумови для вивчення проблеми, з огляду на збереження багатьох залишків тоталітаризму, що також помітно при зовнішньому аналізі текстів.

Однак не будемо забувати і про позитивний бік – з цього часу починається співіснування різних підходів до проблеми.

Початок другого етапу пов'язують з так званим "поколінням дев'яностих" – тобто молодих, амбіційних, освічених людей, котрі вже не мають якихось ідеологічних обмежень, вирізняються більш гнучким підходом до будь яких питань і, особливо, провокативністю своїх думок. Проте не тільки молодь займає в цей час вершину історичної полеміки, серед зрілих, досвідчених дослідників виділяється І.Білас, який зважено і прискіпливо підходить до постановки самої проблеми. Характерними рисами цього етапу є:

- наявність вільної творчості та великої кількості спеціалізованих періодичних видань, на сторінках яких ведеться жвава дискусія;

- можливість різних підходів за відсутності ідеологічного тиску;

- об'єднання дослідників в ініціативні групи, що надають підтримку та допомагають у розповсюдженні інформації та обміну думками;

- початок аналізу історіографії питань і пошук істини через провокативність засобів;

- разом з тим, засилля кон'юнктури, що приводить до життя непрофесіоналізм та обмеженість робіт.16

Третій етап, але точно не останній, це період від кінця „Помаранчевої революції" коли відбувся політичний та соціальний розкол України на дві, ато і три різні частини. Так наприклад пише Олег Лановенко: „Україна не має більше загальної історії. Аналіз української історичної, перш за все учбової літератури знаходить серйозні відмінності між "львівським", "київським", "харківським" і іншими поглядами на історію країни. Севастополь і Львів займають на цій шкалі протилежні позиції. Львівська історична школа значно раніше, ніж Київ, запропонувала зразки не просто "переписаній" історії, а принципово іншу – антирадянську і до певної міри антиросійську її версію. Особливо яскраво це позначилося на підходах до оцінок діяльності ОУН".

Згадка про ОУН-УПА (Організації українських націоналістів – Української повстанської армія) в підручниках початку 90-х років носила стриманий характер і займала скромне місце. Проте прийняте в радянській історіографії визначення ОУН як фашистського об'єднання на Західній Україні, що співробітничав з гітлерівцями, вже відсутнє. Автори відзначали факт "взаємодії між бандерівцями і окупантами з наближенням Червоної Армії зважаючи на загальну загрозу", а також розцінювали боротьбу між ОУН-УПА (терор проти місцевих органів радвлади і тих, хто їх підтримував) і радянськими органами безпеки (у відповідь масові репресії) як громадянську війну.

У книзі А.Жуковського і О.Субтельного передвоєнні Німеччина і Радянський Союз названі "партнерами", підготовлюваними до війни, Україна – "жертвою" сталінсько-гітлерівського альянсу, приєднання західноукраїнських земель – "більшовицькою окупацією". Затверджувалося, що на українських землях значна частина населення бажала поразки більшовицької системи і розвалу СРСР і тому доброзичливо віднеслася до німецьких військ, які могли б звільнити його від сталінського режиму. ОУН-УПА розглядалася як провідна організація "національно-визвольного руху", сила, що "захищала українське населення від червоних партизан і німецьких каральних загонів" і що боролася в роки війни "за українську державу, свободу і людську гідність".17

Ці погляди близькі до того, що висловлює професор Вільного університету в Мюнхені і викладач Паризького університету В.Косик в роботі "Україна і Німеччина перед і в другій світовій війні". Книга видана в Парижі в 1986 р. і в Львові в 1993 р. ОУН-УПА представлена у В.Косика головною силою руху опору і національної незалежності. Українці в зображенні В.Косика мріють використовувати конфлікт між західними державами і сталінською Москвою для створення власної держави, Німеччина і Радянський Союз опиняються в рівній мірі окупантами, політика фашистських властей по суті не відрізняється від політики сталінського режиму.

Іншими словами, вже на початку 1990-х рр. українська історіографія заклала основи принципово іншою – ревізіоністської - шкали цінностей в оцінці минулого України. Вищою цінністю була оголошена українська національна державність. Все, що робилося для її досягнення, аж до співпраці з фашизмом і німецькою військовою розвідкою, було виправдано. Такий створений зусиллями зарубіжної української діаспори героїчний образ українських націоналістів, що боролися за українську державність проти "двох тоталітарних режимів", сталінського і гітлерівського був "експортований" на Україну. Це відразу озивалося в суспільно-політичній сфері. У 1992 р. на Україні наголошувалося 60-річчя створення УПА. У зв'язку з цією датою колишні учасники ОУН-УПА поставили питання про надання їм пільг нарівні з ветеранами Червоної армії і партизанського руху. Неодноразово робилася спроба прийняти закон про статус ветеранів війни, в якому воїни УПА признавалися б учасниками бойових дій проти німецько-фашистських загарбників. 18

Loading...

 
 

Цікаве