WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історіографія ОУН - Курсова робота

Історіографія ОУН - Курсова робота

У 60-80х роках взагалі на теми, що стосувалися національних проблем, в СРСР було накладено табу, оскільки вважалося, що такі проблеми зовсім не існують.9 Власне, тому навіть та незначна частка громадян, яка мала хоч якесь уявлення про трагедію українців, мала замість правди спотворений і перекручений набір ідеологічних тверджень, що лунали зі сторінок періодики.

"Симптоматичною" з таких робіт є "Українська Повстанча Армія: шлях ганьби і злочинів", автором якої є В.Давиденко. видана вже у 1989 році ця невеличка книжечка містить відомий набір фраз про те що:

Збройна боротьба на заході України – була бандитизмом і мародерством і не була масовою;

ОУН – буржуазно-націоналістична агентура Німеччини, яка діє на поталу загарбникам проти свого народу;

Справжній український народ (читай: зросійщине населення сходу України) не підтримував ОУН/УПА.

Хоча ця книжка не відноситься до періоду діяльності ОУН в рамках встановлених у цій дипломній роботі, але вона дуже яскраво демонструє суть антинаціоналістичної історіографії і хід їхньої думки.

Проте "вітри перебудови" вже похитнули цю систему однобічного погляду, всупереч першому твердженню, що наведено вище, ОУН названо "достатньо мобільним і підготованим у військовому та ідеологічному плані формуванням", тобто – визнано організованість і силу цього з'єднання, хоча вони залишились „бандитами".

Шкода, що ті документи судових справ, про які було згадано раніше, зараз використовуються російською наукою для формування своїх концепцій без жодних змін, і після 1991 року, коли вже, здавалося б, комуністична ідеологія має потрохи зникати, на сторінках „професійних" видань, не кажучи вже про періодику, з'являються матеріали, від яких відверто тхне "світлим минулим". Проблема полягає у тому, що такі дослідники, як, наприклад, В.Ямпольський (зверніть увагу: професор і кандидат юридичних наук), підходять до радянських документів некритично і дослівно розуміють тексти, написані майстрами з ідеології КДБ. Варто лише навести назви таких публікацій: "Альянс ОУН-СС", "ОУН на службе фашизма", "Как трезубец вплелся в свастику". Крім непоодиноких випадків неточного перекладу з української мови на російську, які спотворюють розуміння слів, російским авторам бракує певної етичності і вони вважають за можливе використання таких зворотів як "это - уродливейшее явление" і "одурманеные националистическим угаром подручные Петлюры и Бандеры...".10 Хоча варто згадати роботу російського вченого Александра Богуна, який в 2004 році випустив свою книжку – „Между Гитлером и Сталиным", в якій висловив думку про абсолютну закономірність дій ОУН і дав оцінку появи українського націоналізму як такого, що виражав прагнення українського народу.

На цьому тлі дещо краще виглялає інша національна школа – польська, хоча і тут є свої тонкощі. Серед притаманних польським публікаціям рис слід назвати:

- Погляд на Україну як на район Польщі, на який і надалі слід претендувати;

- Потрактування етнічної історії України як частини російської, несвідомої своєї окремішності;

- Стереотип українця – різуна-гайдамака, єдина мета якого – винищення поляків;

- Намагання змалювати українців одвічними колаборантами, на відміну від славетних поляків, що вступили у двобій з Німеччиною у 1939р.;

- Намагання нав'язати братерські почуття українцям, очікуючи від них вибачення і каяття за свою діяльність.11

Найбільш вагомим, з точки зору польських дослідників, питанням в галузі українсько-польських відносин цього періоду є положення та історичне обгрунтування існування української спільноти в землях Польської імперії задовго до приходу самих поляків, що безпосередньо пов'язане з подіями „пацифікації" та подальшої військової боротьби.

Підсумовуючи сказане про відверто антиукраїнські настрої в історичній науці слід підкреслити, що цінність даної школи полягає у тому, що тільки у порівнянні з нею може бути оцінено діяльність власних українських дослідників. Незважаючи на тенденційність, це завжди є погляд з іншого боку на події, важіль, за допомогою якого визначається "золота середина".

В період переосмислення завдань і методів українського націоналістичного руху у 60-70ті роки в Україні під проводом дисидентства, проблеми руху під проводом ОУН також знайшли відображення. Цим часом не спостерігається надто енергійного захоплення теорією і практикою збройної боротьби, але політико-ідеологічний стан в Радянському Союзі сам по собі був відмінним каталізатором політичного інакодумства. У більшості воно не набуло форми конкретних робіт, мала форму усних дискусій, звернень, проте проблема досвіду збройної боротьби вимагала від "шістдесятників" зайняти певну позицію. Ю.Зайцев виділяє дві течії за цим відношенням:

- Група, уособленням і провідним діячем якої був О.Мороз, продовжувала ідеологію Д.Донцова і вважала себе наступницею ОУН в Україні, незважаючи на те, що в самій ОУН в 1940-1943рр. панували більш радикальні ідеї Ю.Міхновського;

- Група, найяскравішим представником якої є І.Дзюба, обминала взагалі період збройної боротьби ОУН і зверталась до початку 20-х років у своєму прагненні поєднати націонал комунізм з інтегральним націоналізмом і знайти нові шляхи співпраці з радянською владою.12

На відміну від цих двох великих напрямків, можна згадати про третю, найрадикальнішу частину представників національного руху – Український Національний Фронт - яка єдина займала чітко визначену позицію щодо ОУН. За словами Д.Квєцька, провідника цієї групи, УНФ продовжує справу ОУН.

Виходячи з того, що було сказано вище, підсумуємо: абсолютно антинаціоналістичні ідеї в рядах радянських та незалежних російських істориків, а також представників польської історичної думки, повністю відкидають ідеологічні аспекти існування ОУН, та дисидентські часи в історії України дали хвилю романтичних дослідників, які найчастіше ставали "між двома вогнями", тобто напрямками в історичних оцінках. Не маючи можливостей до масштабної друкарської та пропагандистської діяльності значно більший внесок було зроблено до найголовнішої проблеми, яка сьогодні є вирішальною – зміни світогляду людей. Те, що незначні за своєю кількістю дисиденти змогли поширити діяльність на неформальному, побутовому рівні чи не стало основою для другого вибуху національно-визвольного руху, і тільки завдяки політиці радянського керівництва романтичну революцію було придушено на початку існування.

Порівняно до націоналістичної школи, що була описана першою, українські дисиденти фактично зробили незалежну оцінку того, що відбувалося всередині їх країни, враховуючи всі можливі чинники, навідмінно від радянсько-російської та польської думки.

3. ІСТОРІОГРАФІЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДУМКИ

Наприкінці 90-х років ХХ століття в Україні спостерігається помітне зростання інтересу до проблем національного у житті суспільства. Об'єктивними умовами для створення узагальнень в цій галузі можна назвати:

- Існування історичної науки в Україні протягом семи років в умовах незалежності – тобто протягом часу, достатнього для підготування якісно нових кадрів в історичній науці;

- Фактична відсутність загальновизначеного ідеологічного курсу при наявності окремих кон'юнктурних моментів;

- Можливість неупередженого, безпосереднього співставлення наукового, доробку різних шкіл, у тому числі і закордонних;

- Прихід до історичної науки в Україні генерації молодих професіоналів, що були виховані в нових умовах;

- Поява в науковому обігу великої кількості нових документів, що до того були таємними, або знаходились за межами країни.13

Loading...

 
 

Цікаве