WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Діяльність ОУН до початку другої світової війни - Курсова робота

Діяльність ОУН до початку другої світової війни - Курсова робота

Радикальна зміна політичного контексту у Східній Європі і можливість німецько-радянського конфлікту сприяли тому, що серед керівництва ОУН появилися глибокі розходження і, зокрема, між членами ПУН (Мельник, Капустянський, Сушко та ін.) та молодими революціонерами, що недавно прибули з України або перебували там (Бандера, Стецько, Шухевич...).29

Ветерани боротьби 1917-1920 рр. наступником Є.Коновальця пропонували Андрія Мельника (близького його соратника), який бачив майбутнє ОУН лише з мирними методами боротьби (публікація петицій, друк, пропагування у Польщі та Румунії). Молоді радикали пропонували Степана Бандеру. У вересні 1939р. Бандера, розуміючи неминучість великої війни, проголошував думку, що ОУН повинна створити підпільну армію (яка мала боротися з кожним, хто стоятиме на шляху української незалежності, навіть з Німеччиною). Саме під час військового часу, мобілізація сил СРСР на ведення бойових дій дозволить звільнити всі українські землі від панування "колонізаторів". Він вимагав, щоб ОУН зав'язала із західними союзниками такі ж контакти, як з Німеччиною. Мельник же з прибічниками доводили необхідність збереження пріоритетної орієнтіції на Німеччину, заперечували створення армії, тому що це могло б викликати каральні заходи німців.

Найсильніші пристрасті розгорілися літом 1939р. навколо питання про новий провід ОУН. У серпні 1939р. фракція Мельника скликала в Римі конференцію, яка офіційно проголосила Андрія Мельника головою ОУН.

Лідер молодих революціонерів Степан Бандера вже раніше виконував важливі завдання організації на Україні. Як крайовий провідник ОУН та крайовий комендант УВО у 1933-34 рр., він був засуджений до смертної кари за віддання наказу вчинити замах на міністра внутрішніх справ Польщі Пєрацького, яка потім була замінена на пожиттєве ув'язнення. Після утечі тюремної адміністрації він був звільнений групою українських політичних в'язнів і повернувся до Львова.

На початку 1940 р. голова Крайової Екзекутори в Україні Юрій Тимчій-Лопатинський, таємно перейшовши кордон, прибув до Бандери у Відні. Вони зразу вирушили до Риму, де в цей час перебував голова Проводу ОУН полковник А. Мельник. Вони хотіли усунути розходження у поглядах, що виникли між ними і Мельником.

Розходження були різного роду. Так зокрема молоді революціонери хотіли встановити нову політику і стратегію ПУН, встановити контакти з іншими державами. Крім того молоді активісти висловлювали недовіру деяким членам ПУН і вимагали змін у його складі. Розмова з А. Мельником в Римі не дала ніякого результату. Це був розкол. Молоді лідери зібралися у Кракові й вирішили створити інше керівництво націоналістичного руху. 10 лютого 1940 р. було сформовано Революційний Провід ОУН, керівництво якого було довірено Степану Бандері, на якій його фракція відкинула рішення римської конференції. Обидві фракції не змогли досягти компромісу, кожне угруповання оголосило себе єдиним законним проводом ОУН. Ті, що стали на бік Бандери, а це була молодіжна більшість організації, стали називатися ОУН-Б або ОУН-Р (революційна), чи просто бандерівцями; прибічників Мельника, що складалися з поміркованих інтегральних націоналістів, називали ОУН-М, або мельниківцями. Таким чином, ми можемо сказати, що розкол остаточно зформувався 10 лютого 1940р., але треба зауважити – ОУН багато в чому залишалася єдиною організацією. Але з того дня існували вже дві різні українські націоналістичні організації, які мали одну і ту саму назву, але дуже часто протистояли одна одній. В обох випадках основу фракцій складали молоді люди, патріоти та ентузіасти, на національних почуттях яких тримався весь український національно-визвольний рух.30

Після двох конференцій(Римської та Краківської) ОУН остаточно розділилась на два табори – ОУН(Б) і ОУН(М). Революційне керівництво ОУН (Б), окрім постійного зв'язку з рухом у країні встановило контакт з іншими опозиційними рухами на території СРСР. ОУН (Б) мала намір залучити до боротьби всі поневолені нації. 31

Програма ОУН (Б) була викладена у грудні 1940 р. в маніфесті. Політична програма нового керівництва була надзвичайно широкою і амбітною, вона зверталася не лише до українського народу. А й до інших народів СРСР.

У преамбулі даного документу проголошувалося, що світ, заснований на насиллі скоро зникне. СРСР, будучи частиною цього світу приречена на загибель. ОУН (Б) закликала вставати на боротьбу проти цієї "Тюрми народів".

Що стосується соціальної програми то ОУН (Б) підкреслювала: українські націоналісти борються проти "приниження людини", збіднення громадян, терору, депортацій, економічного грабунку України та інших пригноблених країн.

Скликавши у 1941р. 2-й Великий збір ОУН, революційне керівництво ОУН (Б) пішло на остаточний розрив. Серед резолюцій, прийнятих другим Великим Збором, є одна резолюція, яка характеризує загальну тенденцію ОУН (Б). У ній зокрема сказано, що ОУН продовжуватиме боротьбу за незалежність українського народу, "...незважаючи на територіальні і політичні зміни, які можуть статися у Східній Європі".

Українці зовсім не знали намірів Німеччини. Обидві націоналістичні організації вирішили прийняти участь у війні проти Росії - відкритого ворога української незалежності.

ВИСНОВКИ

Тож, що таке націоналізм? Погане чи добре, потрібне чи не потрібне, важливе чи не важливе, трагедія чи героїзм... Цих „чи" може бути безліч, до того ж проблема українського націоналізму існуватиме доти, доки саме суспільство в Україні буде біполярним. Коли на Заході ОУН вважають своїми героями, а на Сході „запроданцями" та „месниками".

Головна мета цієї роботи – це визначення націоналізму, що ж це був за рух, який переливався у крові, обєднував націю, вів агресивну, а іноді не виправдану, боротьбу.

Чогош ці молоді хлопці та дівчата почали цю боротьбу за українську мрію. Але навіщо і з якою метою? Навіщо ризикувати своїм грішним життям за якусь „безглузду" мрію. А справа в тому, що без цієї „мрії" немає українця, немає України – а є Малопольща, Малоросія, Верхння Волощина, Мадярська Русь...

В цій роботі я намагався знайти проблему в історії і дати відповідь на запитання: „А що таке націоналізм"? І я зрозумів, що проблеми в історії немає, томущо вона є лише результатом, і зброєю у багатополярному суспільстві. Вона неможе бути різною, вона або правдива або викривлена, частіше друге і нажаль з обох сторін. Отже, проблема існує і проблема в суспільстві, і лише в українському суспільстві. Немає такого антикультурного елемента власнї самобутності, як українець.. Ось де проблема – в нас і в нашій душі, частіше безсердечності і неймовірної овечої тупості.

Чи не є проблема коли на Заході українець вважає себе націоналістом, а на Сході той самий українець, в якого кров того самого коліру, вважає націоналіста вовком, котрий прийде і зїсть жевцем його дітей. Немає єдності в суспільстві, немає золотої середини, покищо немає – головне, щоб пізно не було.

Таким чином націоналізм, як явище суспільної української боротьби, немає духовного визначення, воно літає. „Розірвана і пошматована" – писав Шевченко, але він не знав, що ті хто буде боротися за незалежну Україну будуть їй непотрібні.

Проблема в суспільстві, проблема в освіті, проблема в відсутності одного вектора української історичної науки, проблема власного негілізму – проблема за проблемою, а вирішення немає. Але, як той самий наш український Кобзарь писав: „Все йде, все минає і краю немає".

Нажаль я дав більше запитань, а ніж зміг знайти відповіді на них. Але це проблема теперішнього, а не історії, яка є лише майбутнім минулим.

І як писав невідомий український письменник: "Доброю надією – жити довго будем, доброю країною – панувати будем, добрими людьми – станемо докола. Шкода, що це мрії – мрії УКРАЇНИ"!..

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андрусяк Т. Політична та правова думка українського національно-визвольного руху 30-50х рр. // Республіканець .- 1995.- №1-2.- С.72-77.

2. Баган О. Націоналізм і націоналістичний рух. Історія та ідеї. – К, 2003.

3. Бандера С. Перспективи Української Революції .- Мюнхен, 1951.

4. Білас І.Г. Репресивно-каральна система в Україні 1917-1953рр.: суспільно- політичний та історико-правовий аналіз .- К., 1994.

5. Бедрій А. ОУН і УПА К.: Генеза, 2004.

6. Богун А. Между Гитлером и Сталиным СПб.: Издательский Дом "Нева", 2004.

7. Борець Ю. (Чумак). Рейд без зброї. – К.: Наукова Думка, 1994.

8. Гордасевич Г. Степан Бандера: людина і міф .- Львів, 2001.

9. Грушевський М.С. Вільна Україна. // Великий Українець: матеріали з життя та діяльності М.С.Грушевського .- К., 1993.

10. Гузенкова Т.С. Национальный язык и национальная культура: Возможности согласия и компромисса. // Материалы III-ей Международной научно-практической конференции "Диалог украинской и руской культур". – Available. - 1999.

11. Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ століття: Нариси політичної історії .- К.: Либідь, 1993.

12. Дашкевич Я. Фальсифікація новітньої історії українського народу в сучасній Польщі. // Український Час. – 1991. – С.15-19.

Loading...

 
 

Цікаве