WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Діяльність ОУН до початку другої світової війни - Курсова робота

Діяльність ОУН до початку другої світової війни - Курсова робота

Ця роз'яснювальна акція ОУН серйозно вдарила по більшовицьких впливах та совєтофільству всіх форм на західних українських землях. Доповненням тієї "паперової" та "словесної" боротьби були акти індивідуального терору проти свідомих більшовицьких запроданців та чинного революційного протесту проти більшовицької Москви.

У аспекті тієї боротьби виконано 12 травня 1934 р. у Львові бомбовий атентат на редакцію більшовицької газети "Праця", що розташовувалась тоді в друкарні Ясифва У Львові. Молода українська студентка, член боївки ОУН, занесла того дня до друкарні "Праці" пакуночок з часовою бомбою, яка вибухла кілька хвилин після її відходу, і знищила приміщення редакції "Праця", коли там не було нікого з людей, так що ніяких жертв у людях не було. Ціль того терористичного акту пояснив Степан Бандера в своїх зізнаннях перед польським судом у Львові в 1936 р. так це був демонстративний і остерігаючий акт, скерований проти політичних сил на службі більшовицької Москви. Цей акт, мав звернути увагу на рішення ОУН боротися з запроданцями й розсадниками більшовизму теж фізичними засобами.

Перед судом вияснив тоді ж Степан Бандера і справу планованого, але не виконаного атентату на редактора "Нових Шляхів" Антона Крушельницького. "Я видав наказ убити професора Антона Крушельницького,— заявив тоді Бандера.— Атентат на нього був частиною проти-більшевицької діяльності ОУН. Крушельницький був у нас репрезентантом радянофільства, тобто тієї течії, що намагалася прихильно настроювати українське громадянство до УРСР. В журналі "Нові Шляхи", що їх видавав Крушельницький за совєтські гроші, він намагався доказувати, що українське життя під більшовицьким режимом розвивається вільно. Одночасно він ширив при помочі цього журналу наклепи на український націоналістичний рух, що його ніби інспірують чужі чинники. Але коли стало відомо, що Крушельницький збирається виїхати з усією родиною до УРСР, планований атентат на нього відкликано, передбачаючи, що Крушельницького зліквідують самі більшовики, ї це буде демонстрацією для всіх українців, чого може чекати від московських більшовиків навіть той українець, що їм вислуговується. Так воно й сталося".17

Одночасно з тією акцією проти радянофільства на верхах, повела ОУН таку саму акцію й на низах, з тією різницею, що на низах чільних пропагандистів совєтофільства ОУН не вбивала, тільки карала побиттям. Таке побиття більшевицько-московських наймитів ставало голосним на всю околицю і зацікавлювало навіть тих, що все ще мало цікавились політикою, за що це дану людину побили, хто це такі совєтофіли-комуністи й чию роботу вони роблять на шкоду українцям.

В кількох місцевостях, де були сильні більшовицькі впливи, прийшло було до масових зударів з комуністами. Так було в Дрогобичі, в Яворові та в кількох інших околицях.

Завершенням тієї протибільшовицької акції ОУН на ЗУЗ був атентат на більшовицький консулат у Львові, виконаний бойовиком ОУН Миколою Лемиком 22 жовтня 1933 р. Під претекстом одержання візи на виїзд до УССР, Лемик зайшов того дня до більшовицького консулату і, коли його повели до консула, вихопив револьвер та, пояснивши московсько-більшевицькому чиновникові, що він, бойовик ОУН прийшов виконати вирок смерті на представникові більшовицької Москви за смерть мільйонів українців, поклав московського чиновника трупом. Після цього він дав себе заарештувати, щоб використати судову залу на прилюдне вияснення причини й характеру атентату. Це був голос за весь світ "стріл в обороні мільйонів" українців, винищувальних Москвою методами планового організованого голоду, та удар по авторитеті більшовицької Москви. Жертвою атентату, як виявилось, впав не сам консул, а довірений співробітник кремлівської верхівка, що законспіровано об'їжджав більшовицькі закордоні дипломатичні станиці для перевірки й директив ведення під маскою тих дипломатичних представництв розвідувальної та пропагандистської більшовицької діяльності. Перед згаданим судом у Львові Степан Бандера заявив: "Я особисто дав Лемикові наказ ї подав йому мотиви та інструкції. ОУН знала, що більшовики будуть у фальшивому світлі представляти це вбивство, тому вони рішили, що Лемик має віддатися в руки поліції і не опиратися їй, щоб таким чином дати можливість зробити судову розправу".18

Вдалий атентат на більшовицький консулат у Львові відбився голосним відгомоном по всьому світі. В судовій залі Лемик з'ясував мотиви свого вчинку, а польські й чужинські кореспонденти передали на сторінках своїх часописів те вияснення всьому культурному світові: це був бойовий протест українського народу проти поневолювання більшовицькою Москвою українського народу й винищування його планово зорганізованим голодом.

Вся ця протибільшевицька акція, що її ініціювала й детально опрацювала ОУН і під її членством послідовно переведена в дію пресова й усна роз'яснювальна робота та цілі більшовизму, як нової форми московського панування над Україною, була, можна сказати, смертельним ударом по більшовицьких впливах на західноукраїнських землях. Вона Закріпила в душах західних українців почуття соборності й національної солідарності із східною частиною українського народу та мобілізувала український загал до активної боротьби всіх українців проти Москви.

18 листопада 1935 до 13 січня 1936 року відбувся в Варшаві голосний політичний процес проти 12-тьох членів Організації Українських Націоналістів, обвинувачених у співучасті в убивстві польського міністра внутрішніх справ генерала Перацького. Головним обвинуваченим був Степан Бандера, 26-літній студент 4-го курсу Агрономічної Львівської Політехніки, як відповідальний за всю діяльність ОУН на окупованих Польщею українських землях крайовий провідник ОУН, та той, що особисто керував підготовкою й виконанням атентату на Пєрацького. Поруч із ним на лаві підсудних сиділи тоді: Микола Лебедь, 25 літ, „абсольвент" гімназії; Дарія Гнатківська, 23 літ, абсольвентка гімназії; Ярослав Карпинець, 30 літ, студент Краківського університету; Микола Климишин, 26 літ, студент філософії Краківського університету; інженер Богдан Підгайний, 31 літ, абсольвент політехніки в Данцигу; Іван Малюца, 25 літ, студент Львівської політехніки; Яків Чорній, 28 літ, студент університету в Любліні; Євген Качмарський, 25 літ, учень 5 класу гімназії; Роман Мигаль, 24 літ, студент Львівського університету; Катерина Зарицька, 21 літ, студентка Львівської політехніки; Ярослав Рак, 27 літ, адвокатський конціпієнт.19 Виконавця атентату Гриця Мацейка полякам не вдалося посадити на лаві підсудних, бо він, проворно виконавши вдалий атентат в обідню пору в центрі міста, зумів вирватися з кліщів поліційної погоні і втекти закордон.

Більшість підсудних — Лебедь, Гнатківська, Карпинець, Климишин, Зарицька, Рак,— видержали, як і Бандера всі перипетії слідства й не призналися та нічого з організаційних тайн не видали. Все ж таки кількох молодих націоналістів вдалося зловити слідчим, після трюку із фіктивними зізнаннями "всіх інших", спрепарованими на підставі "архіву Сеника", і зломилися. Це зізнання й думали організатори процесу використати для засудження інших підсудних і так влаштувати прилюдне видовище, яке скомпрометує українське підпілля та його боротьбу в очах чужинців і самих таки українців.

Та вийшло зовсім інакше. Підсудні зуміли не тільки зберегти гідну поставу під час слідства і в час судового процесу, але й вплинути на всіх інших підсудних та свідків так, що варшавський процес перетворився в форум пропаганди української справи та української революційно-визвольної боротьби.

Визначний польський журналіст та політик Ксавери Прушиньскі помістив з приводу Варшавського процесу у "Вядомосцях Літерацкіх" (ч. 50, від 15-го грудня 1935) статтю, що дуже влучно описує значення того процесу проти українських революціонерів. Прушиньскі пише: "Процес українських терористів, що ведеться вже більше, як три тижні, поволі міняє те обличчя, яке ми бачили на початку розправи. Це не є вже процес Біласа і Данилишина. Процес молодих виконавців нападу на пошту в Городку, що їх видали в руки поліції українські селяни, в яких вони шукали захисту, розійшовся у Львова широким відгомоном... Тепер оце замість "типів з понурим виглядом — бачимо двоє дівчат і кількох хлопців, молодих, а навіть молоденьких, що дивляться нам у вічі сміло й ясно. "Зпід лоба", як писала преса, не дивиться ані Гнатківська, ані Лебедь, ані той 26-літній провідник революційної екзекутиви і її трибуналу, звихнений студент політехніки Бандера, якому хіба повіримо на слово, що за ним шукали під чотирьом псевдонімами бойовика. Робиться людині дивно, як можна цілими місяцями полювати на ближнього, мов на звіра, а потім дивитися так ясно в очі цілому світові. За параграфами, які вичислив прокурор стоїть, чейже, смерть. У найкращому випадку, стоїть коли не кінець життя, то кінець щойно початої молодості, ще не перешуміло. Вже тепер повинна би вступати в жили цих людей мертвеччина завмирання та отяжілість довгих літ тюрми. Але в них того немає."20

Loading...

 
 

Цікаве