WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Діяльність ОУН до початку другої світової війни - Курсова робота

Діяльність ОУН до початку другої світової війни - Курсова робота

"Генерал Пєрацький був міністром внутрішніх справі він був теж відповідальний за ганебну "пацифікацію" України в 1930 році. Українці видержували важкий гніт з пасивністю гідною подиву, аж поки дехто з крайніх кругів почав палити скирти польських дідичів. У відповідь на те наїхали відділи польської кінноти та поліції на українські села, арештували селян без розбору і били їх. Ці операції робилися в тайні, але для теперішньої історії не було найменшого сумніву, що тут відбувався один з найбільших актів насильства, що був коли-будь переведений у новітніх часах. Не відомо докладно"; скільки селян побито, але обережне обчислення вказує <на кругло 10.000, з яких майже всі були невинними. Побиття були такі жорстокі, що багато з селян лежали тижнями в ліжку, а кількох померло від ран. Ті побиття йшли в парі з нищенням майна українців".11

Коли польське пресове бюро в Лондоні дало до цієї газети своє "спростування", в якому говорилося, що генерал Пєрацький не був міністром внутрішніх справ у 1930 р. в періоді "пацифікації" та що "політика генерала Пєрацького зовсім не була ворожа до української меншості", редакція "Манчестер Гардіян", поміщуючи не "спростування" в числі від 3 грудня 1935 р., додала від себе: "Ми не писали, що генерал Пєрацький був міністром внутрішніх справ під час "пацифікації". Тоді він був головою польської тайної поліції в складі міністерства Складковського. Як такий, генерал Пєрацький був відповідальний за проведення "пацифікації" в Східній Галичині в 1930 році. Він був також відповідальний за "пацифікацію" в Львівському повіті в 1931 р. та на Волині й Поліссі в 1932 р., про які не згадувалось в польській пресі ні словом. Його миролюбні промови служили тільки для того, щоб закрити перед світом ті жорстокі вчинки, за які він і його уряд були відповідальні".12

Подібне вияснення, чому це якраз генерала Пєрацького вибрала ОУН на об'єкт терористичного акту для демонстративного революційного протесту проти польської окупації західноукраїнських земель, подала теж чеська пресова агенція "Центропрес" у своєму повідомленні про смерть Пєрацького, назвавши його "кривавим міністром", що сплямив свої руки кров'ю тисяч невинних українців, та багато інших чужинських газет. Вони пояснювали своєму громадянству, що генерал Пєрацький був чільним репрезентантом та реалізатором безоглядного терору супроти поневолених Польщею українців, послідовного викорінювання всяких самостійницьких змагань та насильного "перевиховування" українців у покірних "співгромадян польської держави". За те й постигла його заслужена кара з рук українського революційно-самостійницького підпілля".13

Подібні акти індивідуального терору проти носіїв ворожого поневолення українського народу доручило Оонівське керівництво виконати і на волинському воєводі Юзефському та підкомісарові тюремної сторожі у Львові Кособудському, який жахливо знущався над українськими політичними в'язнями. Але масові арешти у зв'язку з убивством міністра Пєрацького, жертвою яких упав і сам Степан Бандера, перешкодили у виконанні цих замовлень.

Поруч із цим Бандера доручив теж виконати кілька актів індивідуального терору супроти національних зрадників, що стали на службу польського окупанта проти власного народу. Іде тут про вбивство директора української гімназії у Львові Бабія та українського студента Якова Бачинського.

Обидвох вбито у виконанні присуду Революційного Суду ОУН за доказану службу польській поліції проти українського революційного підпілля. За те, що Бабій, директор української гімназії намовляв українських гімназистів виявляти польській поліції, за його посередництвом, членів ОУН та їхньої діяльності, рішенням КЕ ОУН, Бабія зразу тільки набили для остороги. Коли ж ця осторога не опам'ятала його й не завернула з ганебного шляху національної зради, і він особисто приловив одного учня на розкидуванні проти-польських летючок та передав його в руки польської поліції, а потім з власної ініціативи зголосився на про-кураторського свідка проти Лемика, виконавця атентату на більшовицький консулат у Львові, щоб при тій нагоді прилюдно сплюндрувати революційно-визвольну боротьбу українського народу, Революційний Суд ОУН видав на нього смертний присуд. Подібно й Якова Бачинського засудив український революційний Суд на смерть за доказану службу польській поліції в характері конфідента в поборюванні ОУН. Обидва присуди виконано в часі, коли Степан Бандера перебував уже в тюрмі і крайовим провідником ОУН був уже хто інший. Та на львівському процесі Степан Бандера добровільно взяв моральну відповідальність за обидва акти на себе, заявляючи, що Революційний Трибунал ОУН розглядав обидві справи на його доручення і коли був виданий вирок смерті, він як крайовий провідник ОУН дав наказ виконати обидва присуди.

Безперечно, вбивство українця українцем є національною трагедією. Тільки ж коріння тієї трагедії в тому, що серед здорового громадянства трапляються безхарактерні одиниці, що за один гріш продають ворогові власну націю. Кара за єдину роботу це тільки неминучий акт справедливості і конечна самооборона 9 стані боротьби за існування перед смертельною пошестю зради. А що так оцінює цю проблему кожен українець, якщо розглядає її об'єктивно, свідчить справа Сидора Твердохліба, українського письменника, журналіста й політичного діяча, що став на службу польського окупанта проти власного народу, і його покарали за це смертю в 1922 році за виразною апробацією всіх тодішніх українських політичних середовищ.

Степан Бандера з'ясував своє становище в цій справі у своїй промові перед польським судом у Львові в 1936 р. так: "На директора Бабія і студента Бачинського Революційний Трибунал видав присуд смерті за злочин національної зради. Прокуратор сказав, що я не дав тут доказів вини директора Бабія та Бачинського.14 Я навіть не старався цього робити, бо їх вину розглядав Революційний Трибунал, який на основі конкретних даних і матеріалів видав присуд. Я тільки назвав тут ті злочини і провини тих людей за які їх засуджено. Кожний зрозуміє, що з конспіративних мотивів я не міг тут переводити доказів вини тих людей. Ми стоїмо на становищі, що обов'язком кожного українця є підпорядкував . ти свої особисті справи і своє життя інтересам нації. Коли ж хтось добровільно і свідомо працює з ворогами в поборюванні, і то фізичними методами, українського визвольного руху, стоїмо на становищі, що за такий злочин національної зради належиться лише кара смерті. Суд, що ті дії засуди, видав мандат від ОУН".15

Варто на кінець у цій справі відмітити, що й польський прокурор на судовій розправі проти авторів і виконавців атентатів на Бабія й Вачинського у своїй промові навіть не пробував звернутися до моралі і тільки дав розяснення, що польський суд мусить карати за ті акти членів ОУН просто тому, що це суд польський, який зобов'язаний заступати інтереси польського пануванні на цих землях.

Діяльність ОУН на ЗУЗ не обмежувалась боротьбою за незалежність українського народу тільки на західно-українських землях. ОУН була носієм ідей соборності українського народу, тому КЕ ОУН під проводом Бандери вирішила зайняти слово і в боротьбі українського народу проти московсько-большевицького поневолення.

Боротьба українських націоналістів на західних землях проти більшовизму йшла в двох напрямах: проти совєтофільства і совєтофілів у краю як прислужників московського більшовизму та безпосередньо проти московського більшовизму як такого. В обидвох випадках застосовано ці методи боротьби: політичну пропаганду і терор.

Політичну пропаганду як засіб боротьби проти більшовизму розвинена до найширших меж. Однаково як легальна українська преса, що стояла під впливами ОУН, так і вся підпільна преса ОУН на ЗУЗ присвятила цій справі максимум уваги, з'ясовуючи суть більшовизму й демаскуючи його як новітню форму московського імперіалізму та представляючи західноукраїнських "радянофілів" у правдивому світлі як національних запроданців, що присипляють сторожкість українського народу в його боротьбі проти московського "наїздника" та помагають своєю роботою більшовицькій Москві закріплювати своє панування в Східній Україні і промощувати їй шлях до поневолення теж Західної України. Крім цього, всі члени ОУН на ЗУЗ мали доручення використовувати якнайширше "Просвіти", "Рідні Школи" та інші українські легальні організації для того, щоб доповідями й дискусіями усвідомлювати український народ щодо суті й цілей більшовизму та "радянофільства" і їхньої небезпеки для українського народу.16

В період голоду, зорганізованого більшовиками в Східній Україні, ОУН провела на ЗУЗ посилену роз'яснювальну протибільшевицьку кампанію, що розкривала трагедію голодомору та загибелі мільйонів українців на східноукраїнських землях як вид планової акції, зорганізованої й безоглядно реалізованої більшовицькою Москвою з метою знесилення українського народу як фізично, так і морально та змушення його тим нелюдяним способом упокоритись перед московським окупантом. З доручення КЕ ОУН під проводом Степана Ба-дери в усіх студентських осередках відбувалися спеціальні доповіді, виготовлені та виголошені найздібнішими пропагандистами з-поміж націоналістичного студентства, а поданий у тих доповідях матеріал був використаний націоналістичним студентством у подібних доповідях для всього українського населення західних земель. Користуючись мережею "Просвіт", "Рідних Шкіл" та інших легальних українських товариств і організацій, силами націоналістичного студентства відбулася у визначеному часі ця політична кампанія так, що не залишилося жодної місцевості на західних землях, де не відбулася б така доповідь з широкою дискусією та резолюціями, що викривали злочинну дію більшовицької Москви.

Loading...

 
 

Цікаве