WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Директорія у Вінниці - Курсова робота

Директорія у Вінниці - Курсова робота

Державний секретар — Михайло Корчинський.

За голову Директорії — Симон Петлюра. Члени: Макаренко, Александрієвський, член-секретар Директорії — Ф. Швець.

Вивчаючи журнал засідань кабінету міністрів у Вінниці ми знаходимо, що найвагомішими тут були питання військово-оборонного та господарського характеру. Власне, інакше і бути, не могло, оскільки нова більшовицько-російська інтервенція руйнувала господарство, нищила людей, прагнула деморалізувати населення. Чимало українців прибувало з Росії. До речі, цікава мотивація більшості заяв: "Я українець і в Совдепії жити не хочу". Незважаючи на контроль за ввозом і вивозом товарів тільки за відповідними документами в країні бачимо розгул спекуляції. В уряд надходять скарги, які вказують на спекулятивне підвищення цін при нижчій якості товарів ніж у Києві, а тому уряд видає указ про боротьбу зі спекуляцією.

Із доповіді міністра народного господарства дізнаємося про жахливі пограбування більшовиками продовольчих і промислових баз, банків. Уряд УНР закуповував товари за кордоном для населення, а носії марксистських ідей спустошували склади, створювали дисбаланс економічного життя, полишаючи населення на голодну смерть. Зокрема, називаються такі факти пограбування в Житомирі і на Поділлі. Міністр народного господарства у своєму виступі називає це причиною зменшення оборотного капіталу і просить для Союзу кооперативної організації в банку позику в сумі 10 мільйонів гривень.

Грабували більшовики не тільки під час ординських набігів, але й на своїй території в Росії дипломатичні представництва. Так. діловод департаменту шляхів Степан Макаренко скаржиться на реквізицію у нього більшовиками срібла і взагалі майна (навіть білизну забрали) під час переїзду в Україну.

Скуповуючи українські землі, більшовицька влада не знаходила широкої підтримки у населення. Переконавшись у облудливості гасел про землю, легковіри досить швидко зайняли протилежну позицію і організовували масовий спротив. У Вінниці, Гайсині, Могилів-Подільському та інших містечках організовувалися загони, які воювали під гаслами: "Геть комунію", "Хай живе УНР". 24 лютого уряд приймає закон про залишення за штатом урядовців і співробітників державних установ, які залишилися на території, зайнятій більшовиками. Цим працівникам повинні були видати платню у розмірі тримісячного окладу. Тут же у Вінниці були підготовлені документи про закупку зброї в Німеччині та видано закон про достроковий призов громадян до військової повинності народжених у 1900 році, з освітою не нижче 2 класів.

Цікавим документом цього періоду є статут "Ліги молоді України". Серед найголовніших завдань молоді люди ставили собі за мету "плекати у народі українському почуття національної гідності, охороняти і розвивати ідею національного індивідуалізму для подальшої цивілізації, яка засадничо визначає самовартість, охороняти і розвивати цільність і непорушність соборної української національної ідеології та прагнення до її реалізації". Все це має базуватись на триєдиній єдності освіти, культури і закону. Враховуючи те, що різні українські партії, як і тепер, не мали блокової єдності, ця молодіжна організація ставала своєрідним прикладом ідеї національного єднання.

Поряд із цим уряд прийняв рішення про святкування 22 січня як Дня проголошення самостійності.

До цього хотілося б додати, що керуючим справами Директорії був наш земляк Володимир Лотоцький. І тут же ми знаходимо ще один цікавий документ про виділення 100 тисяч гривень на таємний фонд міністра пошт і телеграфів для діяльності розвідки працівниками цього відомства. ,

25 лютого видане спеціальне розпорядження про асигнування 112 мільйонів гривень на військові потреби, а 28 лютого 1 мільйон 800 тисяч видано земствам (для адміністративних функцій), які потерпіли від більшовицьких нападів. Незадовго перед цим, 22 лютого, був тимчасово припинений кредит в розмірі 200 мільйонів гривень, асигнованих на корабле-будівництво. А поряд з цим інший цікавий факт: під час призову до армії чимало хотіло служити в українському флоті, особливо серед гуцулів Карпат (2 тисячі чоловік), до речі, частина з них служила в айстро-угорському флоті. Наявність бажання служити Україні свідчила про високий рівень національної свідомості серед населення Західної України. Про це свідчили і реальні факти діяльності українських січових стрільців і гуцульського полку морської піхоти,які у липні зайняли і утримували Жмеринку.

Після затвердження нового уряду у Вінниці 19 лютого розглянуто питання про тимчасові штати особистої канцелярії голови народних міністрів, а 24 лютого прийнята постанова Ради народних міністрів УНР про утворення пресового державного бюро пропаганди.

Значну допомогу бюрові пропаганди, як і самому урядові, надавали повітові агітатори, які тримали зв'язки з усіма громадськими організаціями і надсилали інформацію про місцеве збиття, діяльність політичних партій, н поширювані листівки. Ці ж агітатори залучали до роботи національне свідомі кадри, які були на всіх зборах і таке інше.

Особливу роль у консолідації. сил прагнув відіграти "Трудовий конгрес" — представницький орган. Його гасло було: "Оборона державності". Засновниками Трудового конгресу було 350 делегатів зі всієї України: інтелігенція, міська та сільська буржуазія, селянство. В готелі "Савой" знаходилося керівництво Конгресу. Сам Конгрес виступив із зверненням до народу і армії — це глибоко патріотичний документ, який закликає підтримати Директорію. Варто знати, що Конгрес також брав на себе і контрольні функції над

Радою народних міністрів, про це свідчить переписна з урядом. 30 депутатів безпосередньо контактувало з різними міністерствами, прагнучи допомогти у вирішенні важливих і важких питань.

В оглядовій статті "Вісника УНР" (25.02.1919) пишеться про неясні відносини з Антантою, війн з Росією, боротьбу з Польщею, а тому "Трудовий конгрес" кличе до консолідації. Цікаві думки з приводу полеміки між більшовиками і представниками народу. Бачачи, що більшість інтелігенції підтримує Директорію, комуністи. прагнучи дискредитувати захисників української державності, називали їх крикунами, агітували селян не вірити їм. З цього приводу наводиться цікава фраза селянина, який відповів більшовикам: "Нам інтелігенція потрібна — вона наш розум і мозок, і без неї ми пропадемо". На жаль, не всі це розуміли, і подальша доля української інтелігенції в так званій Радянській Україні стала для трудового народу справжньою духовною трагедією.

Серед численних документів періоду Директорії мені вдалося натрапити на цікавий лист масонської ложі "Великий Схід Франції". Читач може більш детально дізнатися про масонство в Україні з історичних досліджень Сергія Білоконя. Я хотів би бодай поверхово ознайомити зі структурою ложі. В Україні Сергій Білоконь називає Київські ложі "Правда", "Святий Андрій", у Харкові — "Шевченко", у Чернігові "Братство". Мета лож — об'єднання всіх опозіційних сил і визвольного руху з метою повалення самодержавства та встановлення демократичної системи. Найвідоміші українські масони — Грушевський, Єфремов. Дорошенко, Матушевський, Чижевський, Чехівський з Вінниці, Лозинський, Боржковський, Фіялковський та інші. Як бачимо, серед масонів відомі українські політичні та державні діячі. В ложі було не більше семи чоловік, кожна жила своїм життям, не допускалися зносини з іншими ложами. На чолі був голова і секретар (наглядач). Система перевірки жорстка, багатоступенева, з відповідними рекомендаціями членів ложі. Член ложі давав зобов'язання любити братів-масонів і виконувати всі накази ложі і властей масонських, берегти всі таємниці.

У знайденому мною листі "Великий Схід Франції" (мова українська) йдеться про потребу визнання Великої ложі України, а далі говориться так: "Великий Схід Франції" уважно стежить за подіями в Україні, поважає шляхетні прагнення України до соборності", а далі мовиться про те, що масони "Великого Сходу Франції" будуть користуватися усіма способами підтримки Великої ложі України.

На мою думку, подальші урядові місії на чолі з масонами-державцями, що виїжджали до Західної Європи, мали таку підтримку економічну, військову, політичну. Про це свідчить закупка зброї, товарів промислових і продовольчих, встановлення дипломатичних взаємин з країнами Європи, Америки, Азії.

У зв'язку о подальшим наступом більшовиків на початку березня уряд виїжджає на Проскурів, а далі Кам'янець-Подільський. У подальшому урядові установи протягом 1919-20 років знову будуть повертатися до Вінниці, чимало цікавих і драматичних подій ще буде на території нашої області, але про це треба буде написати пізніше. Мені ж до всього цього хотілося б додати кілька штрихів про роботу в державних установах УНР окремих вінничан, можливо хтось із нащадків їх мешкає у нашому місті і міг би дати якусь інформацію із сімейних архівів.

Ось деякі з них. Збереглася заява Петра Шекеряви з проханням взяти його на посаду в канцелярію. Він був активний просвітянин, січовик, брав участь у повстанських загонах проти більшовиків. Гнат Борковський, що проживав на вулиці Катеринській під №7, звертається письмово аж до Кам'янця-Подільського, куди переїхав уряд, аби його знову прийняли на урядову службу. З таким же проханням до державної канцелярії звертається Михайло Павловський з вулиці Гоголевської, 6.

Після відходу армії УНР з Вінниці російсько-більшовицькі окупанти почали кривавий терор проти української інтелігенції міста. Вінницька газета "Шлях" товариства "Просвіта" подає свідчення очевидця: "Страшне місце. Люди — звірі, які вбивали збройною рукою беззбройних, зв'язаних своїх політичних супротивників". Трупи скидали в ями в Грохольському лісі, а потім досипали землею. Де це місце, хто поставить хрест на дій "могилі" українських патріотів''.

Loading...

 
 

Цікаве