WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Буковинське народне віче - Курсова робота

Буковинське народне віче - Курсова робота

- у зв'язку з крахом старої державної системи, в якій вони перебували не зі своєї волі протягом майже півтораста років, передати владу у своєму краї легітимне обраному (за участю своїх представників) вищому органу влади Західноукраїнської держави, що виникла на українських землях Австро-Угорщини як самостійна;

- добиватися, щоб ця нова держава, до якої вони вступили добровільно разом із іншими етнічними українцями колишніх австрійських володінь, була цивілізованою, базувалася не на гіршій, а навіть кращій від австрійської конституції, де влада поділялася б на законодавчу і виконавчу і в якій пропорційно до своєї чисельності були б представлені як українці, так і інші національності;

- використати у творенні нової української держави попередні демократичні завоювання, зокрема загальне виборче право (введене на вимоги трудящих у 1907 р.) як основний принцип формування різного рівня органів влади;

- ставши на шлях державотворення, проявити рішучість у боротьбі за відстоювання суверенних прав своєї нової держави і справжньої Батьківщини проти територіальних зазіхань агресивних сусідів усіма засобами, аж до збройних, але старатися насамперед використовувати дипломатичні методи (переговори), викривати неправедні дії своїх супротивників перед світовою громадськістю й водночас аргументовано доводити свою правоту;

- вважати, що об'єднання буковинців, галичан, закарпатців у Західноукраїнську державу є лише першим етапом державотворення, необхідно водночас заявити про перспективу подальшого державотворення - об'єднання усіх українців в одну Соборну Українську державу незалежно від існуючих там на даний момент форм влади, бо влада - явище тимчасове, а народ - вічний; об'єднання всіх українців в одну державу додало б їм сили у відбитті агресивних територіальних зазіхань з боку будь-якого сусіда-агресора.

Так мислили прибулі на віче представники ближніх і дальніх сіл, містечок і міст Буковини, проявивши справжню державну мудрість, підправивши де в чому навіть поважних професійних політиків.

Рішення Буковинського народного віча стало керівництвом до дії тогочасних українських політиків краю, воно уповноважило Крайовий комітет як складову частину У.Н.Р. негайно перебрати владу від останнього глави крайової австрійської адміністрації Иосифа Ецдорфа, що й було здійснено без застосування збройної сили, конституційним шляхом 6 листопада 1918 р. і про що складено відповідний протокол. Останній підписано представниками двох основних етносів краю: від Українського Крайового комітету - Іллею Семакою, від Румунської національної ради - Аурелом Ончулом, а також И.Ецдорфом. Видано й відповідний маніфест до населення трьома мовами краю - українською, румунською та німецькою за підписами О.Поповича та А.Ончула. У дусі рішень віча представники адміністрації краю 7 листопада склали присягу на вірність новій владі. Розгорнувся активний процес державотворення, практичного вирішення багатьох насущних завдань економічного, політичного, національно-культурного життя аж поки його не перервало насильницьке вторгнення 11 листопада військ королівської Румунії [10, с. 57-59].

У світлі сказаного не може бути й мови про "малозначущість" чи "випадковість" ухвали Буковинського народного віча 3 листопада 1918 р. Це був визначний документ державотворення на цій частині української землі, який мав тривалу передісторію, її перший реальний крок на тернистому шляху до єдиної Соборної України. Рішення віча стало відомим не тільки завдяки масовій участі в ньому буковинців, публікації його в місцевій пресі, але й завдяки виданню документів і матеріалів про нього у Відні в 1919 р. французькою мовою для ознайомлення учасників Мирної конференції з волевиявленням буковинських українців у листопадові дні 1918 р. [9].

Ухвала віча, незважаючи на окупацію краю королівською Румунією, залишалася чинною й надалі як вагомий акт міжнародного права щодо безсумнівної легітимності входження Північної Буковини до складу ЗУНР і України. Так, учасники історичної Злуки УНР і ЗУНР, серед яких були й представники Буковини, 22 січня 1919 р. в "Акті про з'єднання усіх українських земель" урочисто проголошували: "Віднині зливаються в одно віками відділені одна від одної частини України - Галичина, Буковина, Закарпаття і Придніпрянська Україна в одну Велику Україну" [6, с. 362]. Спираючись на рішення Буковинського віча, українська делегація на Мирній конференції в Парижі 17 травня 1919 р. заявила офіційний протест з приводу загарбання всієї Буковини королівською Румунією [5. - 1994. - 5 листоп.]. Українські політичні й громадські діячі, посилаючись на ухвалу цього віча, відстоювали згодом права буковинських українців у Секції національних меншин при Лізі Націй та в Конгресі національних меншин Європи [5. - 1994. - 5 листоп.], тобто задовго до горезвісного пакту Ріббентропа-Молотова про поділ сфер впливу в Європі між Німеччиною і СРСР.

Ухвала Буковинського народного віча мала не тимчасове, кон'юнктурне, а фундаментальне значення на всю подальшу перспективу й означала: буковинцям разом із усіма українцями треба жити в єдиній Соборній Україні як державний народ. Цей основоположний акт українського державотворення на буковинській землі займає гідне місце серед таких визначних документів українського державного відродження, як чотири універсали Української Центральної ради, Конституція УНР, Маніфест Української Національної Ради 18-19 жовтня 1918 р. у Львові про створення Західноукраїнської держави (згодом ЗУНР) та ін. А ці документи, як відомо, були попередниками Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 р., Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р., Конституції України 28 червня 1996 р.

Пройшли десятиліття, та твердо висловлене й записане в резолюції віча жадання буковинців "Хочемо до України" надійно лягло однією з цеглин у міцну підвалину нашого спільного українського державного дому. В умовах незалежної України вдячні нащадки колишніх учасників віча щороку урочисто відзначають З листопада як регіональне державне свято єднання краю зі своєю Вітчизною -Україною. Про нього вітчизняними і діаспорними авторами написано десятки наукових статей, збірок, газетних публікацій. На ознаменування відновлення значущості цієї події з 1990 р. виходить пресовий орган обласної влади "Буковинське віче", у Чернівцях та райцентрах ряду вулиць присвоєно імена активних організаторів, керівників, учасників віча, зокрема вулиці Омеляна Поповича, Степана Смаль-Стоцького, Мирона Кордуби, Іларія Карбулицького, братів Руснаків, Аурела Ончула, вулиця "Січова", площа "Соборна" та ін.

І все ж ми ще в боргу перед вічовиками-державниками листопада 1918 р. Досі українськими істориками ще не написано ґрунтовної монографії, у якій би в комплексі були проаналізовані всі аспекти цієї події й зроблені глибокі наукові висновки. Уже більше п'яти років "вирішується" питання про увічнення цієї події шляхом встановлення відповідної меморіальної дошки на будинку, де на початку листопада 1918р. діяла українська державна влада Буковини як складова частина уряду ЗУНР (нині 14-й корпус ЧДУ). Потрібне подальше виявлення місцевих джерел про участь людей у вічі, реалізацію його рішень на місцях тощо. Подія ця гідна нових наших зусиль і пошуків.

Джерела та література

1. Боротьба трудящих Буковини за соціальне і національне визволення і возз'єднання з Українською РСР. - Чернівці: Облвидав, 1958. - 450 с.

2. Брик І. Слов'янський з'їзд у Празі 1848 р. і українська справа // ЗНТШ. - Львів, 1920. - Т. 129. - С. 141-217.

3. Буковина.

4. Буковина: історичний нарис. - Чернівці: Зелена Буковина, 1998. - 416 с.

5. Буковинське віче.

6. Велика історія України. - К.: Глобус, 1993. - Т. 2. - 400 с.

7. Czhernowitzer Morgenblatt.

10. Народне віче Буковини. 1918-1993: Документи і матеріали обласної науково-практичної конференції, присвяченої 75-річчю Буковинського народного віча З листопада 1918 р. - Чернівці: Прут, 1994. -144 с.

Loading...

 
 

Цікаве