WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Буковинське народне віче - Курсова робота

Буковинське народне віче - Курсова робота

Нараду у Львові відкрив голова У.П.Р. депутат парламенту д-р Євген Петрушевич. Він інформував присутніх, що був у цісаря й сповістив йому, що українці Галичини до складу планованої польської автономної держави на своїй рідній землі не підуть, а створять свою власну автономну українську державу.

Євген Левицький запропонував створити вищий орган такої української держави - Українську Національну Раду (У.Н.Р.) і зачитав підготовлений проект її Статуту. Після його затвердження У.Н.Р. проголошено Українською Конституантою (Установчими Зборами).

У Статуті визначалися права й обов'язки У.Н.Р. (у т.ч. законодавчі й адміністративні повноваження), її склад ( за тим же принципом, за яким скликано Конституанту), територія: Східна Галичина, північно-західна частина Буковини з містами Чернівці, Сторожинець, Серет та північно-східна частина Угорщини (українське Закарпаття). "Ся українська територія уконституйовується отсим як Українська держава та рішаєсь поробити приготовчі заходи, щоби сю постанову перевести в життя", - говорилося у Статуті. Далі у ньому закликалося представників національних меншин (у т.ч. євреї визнавалися як окрема нація) звернутися до У.Н.Р., вказати свою чисельність і національні потреби, обіцялося підготувати конституцію, сформувати законодавчі й виконавчі органи влади з відповідним пропорційним національним представництвом, висловлювалося бажання направити своїх представників на майбутню Мирну конференцію [3. -1918.-25жовт.].

У ході обговорення Статуту виступали від Буковини М.Василько та інші представники. Було вирішено, що створювана Західноукраїнська держава буде у складі федеративної Австрії. Але представники соціал-демократії Галичини й Буковини стояли на позиції негайного приєднання західноукраїнських земель до України. Через це вони участі в обговоренні не брали. Було вирішено, що віденська й буковинська делегації (із Закарпаття не прибула) за місцем діяльності їх членів творять окремі філіали У.Н.Р. і діють від її імені.

На другий день 19 жовтня в залі Народного Дому у Львові за участю членів Конституанта й численної публіки (у т.ч. селян та інтелігенції з Буковини) голова У.Н.Р. Є.Петрушевич урочисто оголосив про створення Західноукраїнської автономної держави у складі Австро-Угорщини. Присутні вітали це повідомлення вигуками "Слава!" та співом національного гімну "Вже воскресла Україна" (замість "Ще не вмерла Україна").

Після цього представник галицьких соціал-демократів Микола Ганкевич зачитав альтернативну резолюцію про необхідність приєднання всіх українських земель Австро-Угорщини до Великої України, здійснення радикальних економічних і соціальних реформ. Проте ця резолюція підтримувалася тоді небагатьма. Гетьман П.Скоропадський в умовах назрівання революцій в Австро-Угорщині та Німеччині й неминучої втрати підтримки з їх боку переорієнтовувався тоді на білогвардійську Росію. Західноукраїнські провідні кола побоювалися, що він віддасть під зверхність Росії не тільки Східну, але й приєднану Західну Україну. Зібрання закінчилося знову співом "Вже воскресла Україна" та "Не пора" [3, -1918. - 25 жовт.].

Повернувшись зі Львова, члени буковинської делегації 24 жовтня створили в Чернівцях Український Крайовий комітет як складову частину У.Н.Р. у кількості понад ЗО осіб. На першому засіданні 25 жовтня його головою було обрано відомого українського педагогічного й громадського діяча Омеляна Поповича, заступником голови - професора гімназії Агенора Артемовича, секретарем - економіста Михайла Литвиновича. Різні комісії Комітету очолили Г.Лисинецький, О.Безпалко, М,Кордуба, Р.Цегельський та ін. Крайовий комітет вирішив скликати на 3 листопада крайове віче з метою визначення долі української частини Буковини в дусі рішень львівської Конституанта.

Бачачи активізацію зусиль українців у справі їхнього національного самовизначення, прибуття на Буковину 9 жовтня з України відділів українських січових стрільців, провідні румунські кола краю на чолі з великим землевласником із Сторожинця Лнку Флондором провели 27 жовтня в Чернівцях збори Румунської національної ради, оголосили їх "конституантою", а усю територію Буковини - "румунською землею", яка повинна об'єднатися з Банатом і Трансільванією в одну румунську область. Це викликало різку критику з боку української громадськості, зокрема студентства, яке на своїх зборах 28 жовтня засудило ці неправомірні посягання на українську частину краю [10, с. 49-51].

Крайовий комітет вирішив у зв'язку з цим провести не звичайне, а розширене крайове віче українців, закликавши з'явитися масово представників від кожного населеного пункту. Але події розвивалися лавиноподібне. У проміжку часу з 19 жовтня до 3 листопада закінчилася Перша світова війна, Австро-Угорщина потерпіла поразку й розпалася на окремі національні державні утворення; керівництво Західноукраїнської держави 1 листопада захопило владу у Львові (з чим його поздоровив Крайовий комітет Буковини), відмовившись фактично від ідеї австрійської автономії чи федерації, 2 листопада покинули казарми в Чернівцях і розійшлися по домівках солдати місцевих 41-го та 22-го полків, укомплектованих переважно буковинцями і на які Крайовий комітет мав надію як на свою силову підтримку; за наполяганням У.Н.Р. зі Львова з Буковини почалося відправлення українських січових стрільців для захисту Львова від наступу поляків, що ослабляло становище Крайового комітету та ін. Тож підготовлений проект рішення крайового віча потребував суттєвих коректив.

Буковинське народне віче відбулося в неділю 3 листопада 1918 р. у Чернівцях при участі до 10 тис. осіб від усіх міст, містечок і сіл української частини Буковини. Воно проходило у великих залах міста й під відкритим небом і закінчилося багатотисячною демонстрацією по головних вулицях міста та мітингом на площі Єлизавети (нині Театральна). У гарячих промовах різними були аргументи щодо подальшої долі краю. Але в головному промовці були єдиними. Найхарактерніший лейтмотив віча добре передав у своїх спогадах учасник і один з організаторів віча О.Попович: "На остаток із стихійною силою грянуло гасло народу: Хочемо до України, хоч після (за. - Авт.) Львівської ухвали йшло поки що про автономію для австро-угорської України" [12, с. 185].

Виходячи з права кожного народу на своє національне самовизначення, віче прийняло таку ухвалу: 1) м.Чернівці, українські (за урядовими переписами 1900 і 1910 рр.) повіти Заставнівський, Кіцманський, Вашковецький та Вижницький повністю, Чернівецький та Серетський - за винятком румунських громад, а також переважно українські громади Сторожинецького, Радівецького і Кимполунзького повітів творять окрему українську область; 2) у цій області найвищою визнається влада У.Н.Р. у Львові, якій пропонувалося перебрати державну владу якомога скоріше її повноважним представником у північній частині Буковини - Українським Крайовим комітетом; 3), запрошувалося усі національні меншини визначити свою чисельність (євреї визнавалися окремою нацією); 4) У.Н.Р. пропонувалося укласти конституцію, за якою законодавчі й виконавчі органи влади формувалися б пропорційно до національного складу населення на основі загального, рівного виборчого права при таємному голосуванні всіх дорослих осіб без різниці статі; 5) засуджувалося посягання румунських шовіністичних кіл на українську частину Буковини і водночас прокламувалася відсутність претензій українців на території, заселені переважно румунами, висловлювалася готовність до мирного порозуміння з Румунською національною радою.

Як можна судити з тексту рішення віча, його автори, базуючись на Статуті У.Н.Р. 18-19 жовтня, все ж враховували зміни в ситуації, які склалися на З листопада: вони з тривогою настоювали на негайному перебранні влади У.Н.Р. або її Крайовим комітетом з огляду на загрозу румунської агресії; тут же звучить засудження цих агресивних замірів; нічого вже не згадується про австрійську автономію. Та певною несподіванкою для організаторів віча була остання вимога, сформульована на самому вічі його рядовими учасниками: "Віче бажає прилучення австрійської часті української землі до України" [3. - 1918. - 10 листоп.].

Отже, у цьому порівняно невеликому за обсягом, але емкому за змістом документі відбито найсуттєвіші прагнення й домагання буковинських українців:

- у переломний момент в їхній історичній долі разом з іншими етнічними українцями мирним шляхом досягти національного самовизначення на своїй чітко окресленій території споконвічного проживання без порушення таких же прав своїх сусідів-румунів у південній частині краю чи представників інших національностей, що розсіяно мешкали на його теренах;

Loading...

 
 

Цікаве