WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Буковинське народне віче - Курсова робота

Буковинське народне віче - Курсова робота

Цим самим австрійські правлячі кола викликали до себе недовіру й певні антиавстрійські настрої як з боку українських лідерів Галичини та Буковини, так і широких верств населення. Вперше повідомлення про таємну угоду між Австро-Угорщиною і УНР щодо створення із Східної Галичини і північно-західної Буковини окремого коронного краю і про відмову австрійського уряду виконати це зобов'язання з'явилося на сторінках буковинської преси десь приблизно 11 липня 1918 р. Цього дня газета "Сгегпоіігег МогепЫаи" ("Чернівецька ранішня газета") у передовій статті "Польсько-українське питання і його значення для Буковини" повідомляла про цю таємну угоду, наводила з цього приводу слова прем'єр-міністра Зайдлера. Наступного дня ця ж проавстрійська газета в передовій статті "Чи мусить бути Буковина розділеною" заперечувала доцільність такого поділу [7. - 1918. - 12 лип.].

У зв'язку з тим, що таємне стало явним і не на користь українців, в українських впливових колах Галичини та Буковини австрійська політика в українському питанні піддавалася критиці (у пресі, на різних зібраннях), лунали заклики активізувати діяльність по самостійному вирішенню цього питання. 29 вересня у Відні представники української громадськості, вихідці з Галичини й Буковини на своїх зборах прийняли резолюцію з вимогою відокремити Східну Галичину від Західної, об'єднати її з українською частиною Буковини й утворити "самостійну державно-правову одиницю" [10, с. 100].

В умовах наближення воєнної поразки й краху Австро-Угорщини українські депутати парламенту та крайових сеймів Галичини й Буковини в дусі прокламованих американським президентом Вудро Вільсоном т. зв. "14 пунктів" виступали з все рішучішими заявами з приводу української автономії, лякаючи австро-угорські урядові кола приєднанням до України. Так, 4 жовтня 1918 р. Є.Петрушевич у парламентській промові заявив, що коли Австрія не захоче виділити українські землі в окрему провінцію, то українські політичні діячі вже нині оголошують про "право на з'єднання всіх українських земель в самостійну українську державу і домагаємося прилучення всіх українських земель австро-угорської монархії до Української держави". Про це ж у парламенті заявив 9 жовтня і Кость Левицький [16, с. 33].

10 жовтня Українська парламентська репрезентація оголосила про скликання 18 жовтня у Львові всіх українських парламентських і сеймових депутатів Галичини, Буковини і Закарпаття та по три довірених особи від кожної української політичної партії цих же країв з метою сформування Української Конституанта (Установчих Зборів) і проголошення на українських етнічних територіях Австро-Угорщини Української держави [3. - 1918. - 25 жовт.].

У зв'язку з цим українська газета "Буковина" в номері за 11 жовтня в передовій статті писала: "Ми, українці, стоїмо твердо за злукою Східної Галичини і Північної Буковини по р. Серет в одно державне українське тіло в спілці з країнами теперішньої австро-угорської монархії. Найліпше було би основати з цих країв українське королівство з австрійським архикнязем як королем. Це королівство могло би злучитися з австро-угорською федерацією народних федеративних держав" [3. - 1918. - 11 жовт.].

Відповідаючи на заклик У.П.Р., керівництво українських політичних партій Буковини скликало 13 жовтня в Народному домі і на його подвір'ї в Чернівцях багатолюдну (до 700 осіб) міжпартійну конференцію. Вона проходила під головуванням члена крайового виділу (виконавчого комітету крайового сейму) Омеляна Поповича. З доповіддю про політичне становище виступив голова української секції Соціал-демократичної партії Буковини учитель Осип Безпалко. Він та виступаючі різко критикували політику австрійського уряду щодо українців. Конференція ухвалила резолюцію, в якій закликалося українців Буковини спільно з українцями усієї Австро-Угорщини вирішувати самим свою подальшу долю на основі права кожної нації на своє національне самовизначення. У ній, зокрема, пропонувалося румунському населенню Буковини як споконвічному доброму сусіду українців в мирі й порозумінні провести етнічне розмежування в такий спосіб, щоб північна українська частина краю разом з головним містом Чернівцями творила окрему українську область. У резолюції містилося звернення до представників інших національностей краю - євреїв, поляків, німців - підтримати справедливі домагання українців, а останні забезпечать національним меншинам рівні права у всіх сферах життя. Автори резолюції вважали, що і українсько-польське питання в Галичині теж повинно вирішуватися в порозумінні сторін, що і повноважні делегати від Буковини на майбутній Конституанті у Львові повинні діяти у цьому ж дусі, що австро-угорська Україна повинна самостійно визначити своє ставлення до держави України. В резолюції містилося звернення до всіх сусідніх народів сприяти мирному порозумінню між українцями та поляками в Галичині, між українцями й румунами на Буковині. Конференція закликала українців всіма засобами протистояти насильствам щодо українців, а також вирішенню питань про них без їх участі. В кінці було обрано 22 делегати на львівську Конституанту [7. - 1918. -15 жовт.; 10, с. 102-103].

Необхідність поділу Буковини за етнічною ознакою визнав у Відні й румунський парламентський клуб. Його представник буковинець д-р К.Иосопескул-Грекул заявив 15 жовтня, що в межах Австрії повинна бути створена румунська автономна держава, яка охоплювала б Трансільванію, Банат і південну частину Буковини аж по р.Прут включно з Чернівцями. Українські парламентарії від Буковини висловлювалися за створення української автономної держави на території Східної Галичини, північно-східної частини Угорщини й північної частини Буковини, але не по р. Прут, а по р. Сірет [7. - 1918. -17 жовт].

Усвідомлюючи наближення краху імперії, останній австрійський імператор Карл І 16 жовтня 1918р. звернувся до "своїх народів" з маніфестом (датованим 17 жовтня), в якому обіцяв їм найширші національні права, утворення кожним народом своїх автономних національних держав, які входили б у Австрійську федерацію. У маніфесті пропонувалося всім австрійським народам створити свої національні ради й приступити до вироблення умов їх "федералізації" [7. - 1918. -18 жовт]. .Та цей маніфест був уже запізнілим, бо окремі народи - угорці, чехи, поляки - вимагали вже не автономії чи федерації, а повної незалежності.

18 жовтня 1918 р. у Львові зібралися українські парламентські депутати Галичини й Буковини (25 осіб), 14 депутатів галицького і 6 депутатів буковинського сеймів, 2 члени палати панів і 1 віриліст, по три представники від кожної з 4 українських партій Галичини та Буковини. Зокрема, від Буковини на нараду прибули депутати парламенту: Микола Василько, Антон Лукашевич, Микола Спинул, Ілля Семака, Степан Смаль-Стоцький; крайового сейму: Осип Бурачинський, о.Теофіл Драчинський (заступник голови крайового сейму), Теодор Іваницький, Тодор Левицький, Юрій Лисан, Омелян Попович; уповноважені від політичних партій, зокрема від: а) Національно-демократичної -д-р Микола Драгомирецький, Омелян Іваницький, Володимир Федорович; б) Народої - д-р Клавдій Білинський, д-р Мирон Кордуба, д-р Роман Цегельський; в) Соціал-демократичної - Гриць Андріящук, Осип Безпалко, Володимир Сороневич; г) Радикальної - Іларій Карбулицький.

Loading...

 
 

Цікаве