WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Чеська національна меншина в Україні в 20-30-ті роки ХХ століття - Курсова робота

Чеська національна меншина в Україні в 20-30-ті роки ХХ століття - Курсова робота

За спогадами Ярмили Францевни Пршибл – доньки "голови саботажників" Франца Івановича Вавріна, її батько походив із бідної чеської родини, в якій, крім нього, було ще п'ятеро дітей. Свій дім Франц Іванович почав будувати лише у 1928 р., але закінчити будівництво йому не вдалося. З початку 30-х років Ваврін обіймав посаду голови колгоспу "Прукопник". Взимку 1932 р. він вчився на курсах голів колгоспів у Харкові. Згодом його раптово відкликали в Чехоград, де й заарештували. А невдовзі відбувся суд.

Заарештованим Вавріну, Сершеню та Тонішевському навіть не дозволяли побачення з рідними. Лише після проголошення їм вироку – розстрілу – до Вавріна, як виняток, допустили проститися з ним його чотирирічну доньку – наймолодшу із трьох. Адже вона не змогла б розповісти батькові про повну конфіскацію майна родини (одягу, сірників та двох стаканів рису тощо; енкаведисти хотіли взяти навіть якесь іржаве відерце, але, подумавши, залишили його "на господарстві").

Дітей Вавріна від голодної смерті вивезли до чеського села у Криму. Проте ніхто у сім'ї не хотів вірити, що батька дійсно розстріляли. Лише у 50-ті роки, коли почалась реабілітація жертв репресій, Вавріни отримали документи, що підтверджували смерть Франца Івановича4. Проте свідки повідомляли, що він дійсно сховав 6 тонн пшеничних озадків від хлібозаготівлі. Для чого? Щоб навесні годувати ними коней, які мали б працювати на посівній.

За свідченнями односельців, Франц Іванович, розуміючи небезпеку своїх вчинків, попри все намагався захистити своїх селян від голодної смерті і дотепер залишився героєм в їхніх очах. Колгосп "Прукопник", першим головою якого він був, змінив згодом назву на "Україна", а селище Чехоград – на Новгородківку.1

Разом із "смертниками" Вавріним, Тонішевським та Сершенем були засуджені й інші селяни.

За офіційними даними у 1932–1933 рр. у Чехограді було зареєстровано понад 50 осіб, що потерпали (пухли) з голоду. На початок 1933 р. фактів смерті від голоду офіційно зареєстровано не було.2

Зазначимо, що події, подібні до чехоградських, відбувалися в цей час і в інших місцях УСРР. Так, у Крошні-Чеській під Житомиром від голови сільради вимагали дозволу на проведення трусу у чеха – колгоспника Кржебіжа, до якого українські селяни привезли свій хліб для схову від співробітників НКВД. А коли голова сільради попросив районне керівництво дозволити використати кошти з колгоспного фонду, що призначалися на культурні потреби, на допомогу голодуючим, йому заборонили це, пояснивши що ці гроші можуть витрачатися тільки за цільовим призначенням1.

Все це відбувалося в умовах, коли, наприклад, протягом 1932 р. кожного місяця здійснювалися державні заготівлі: спочатку зерна, потім худоби, овочів і наприкінці – сіна. Коли у селян нічого не залишалось, вони, особливо ті, хто мав по кілька хворих членів родини, просили дозволу продати облігації державної позики. Деяким дозволяли продаж, але лише 30% загальної вартості облігацій і за умови, що селяни відразу підпишуться на нову держпозику2.

Та повернемося до подій у Мелітопольському районі. Третя хвиля арештів у Чехограді почалася у 1937 р. і була обумовлена боротьбою влади із проявами антирадянської агітації. Під це визначення підпало близько двох десятків селян, не пов'язаних між собою якоюсь однією загальною "справою".

Один з них – Схейбал Франц Францевич, 1889 р.н., – у 1930 р. був розкуркулений, а 14 вересня 1937 р. засуджений за антирадянську агітацію до 5 років ув'язнення (реабілітований 21 грудня 1989 р.). Іншу люди ну – Фіцека Йосипа Францевича – було засуджено за антирадянську агітацію до 2 років ув'язнення у липні 1939 р. (реабілітований за постановою Верховного Суду УРСР від 28 липня 1990 р. за відсутністю в його діях складу злочину)3.

Загалом у 30-х роках населення Чехограда становило всього 806 осіб, з яких українців було 25, а росіян – 11. Під розкуркулення та інші репресії 1930–1937 рр. підпало приблизно 250 осіб, враховуючи і членів родин, що були покарані4.

Як відомо, у Південно-західному регіоні України компактні чеські поселення існували, головним чином, навколо Миколаєва та Одеси. Яскравим, документально доведеним фактом економічних репресій проти чеського населення в цьому регіоні є шахрайство із наданням сільгоспартілі у селищі Богемка Врадієвського району Миколаївської області сільгоспмеханізмів у кредит. Вірогідно, влада це зробила з метою з'ясувати, чи не залишилось у досить заможних чехів якихось заощаджень.

Ще у 1928 р. радянські чиновники з Москви разом із представником чеського торгпредставництва (якого потім так і не знайшли) уклали з селянами Богемки договір про поставку їм із Чехословаччини сільгоспмашин на суму 15 млн. чеських крон на умовах безпроцентної позики на 5 років. Машини дійсно почали надходити, але старі, поламані, без запчастин, наполовину комісійні чеські, наполовину старі російські. Невідомо звідки з'явилися чималі відсотки за наданий кредит. Село в 300 дворів виявилося боржником держави на суму 14 тисяч американських доларів. До органів державної влади вони звернулися лише на останньому етапі справи. Якимсь чином це шахрайство, що, можливо, мало за мету в легальний спосіб перевірити фінансову спроможність чехів і викачати з них кошти ще до розкуркулення, було скасовано. Врадєвський райвиконком секретно доповідав республіканському керівництву: "Інцидент має вже досить чіткі політичні наслідки... Колоністські селища в окрузі мають національно закритий шовіністичний характер. Вони відчувають симпатію до Чехословацької республіки, підтримують з нею зв'язок через листи та газети (газети – виключно комуністичні, хоча передачі іншої преси з-за кордону просто документально не підтверджено). Чеські селища мають свої школи, молитовні, та на будь-яку спробу проникнути до їхнього громадського життя дається відсіч. Цей інцидент пробив замкнутість селища і дав надію на можливість пропагандистської роботи [в ньому]. Результатами також цікавляться й інші колонії" 1. Наскільки нам відомо, Богемка мала той самий замкнутий характер і подвійну систему соціального управління – поряд з офіційним колгоспом була громада на чолі із дедичком-старостою та релігійним діячем1.

Слід згадати і про факти вилучення державою церковних цінностей. Так, свого часу у Чехограді для задоволення релігійних потреб односельців церковна громада на чолі із старшим братом Франца Вавріна побудувала досить великий костел і капличку2. Зі свідчення інформатора ГПУ про приїзд до селища Чехоград католицького єпископа: "Ксьондзи в'їхали до Чехограда під урочисте калатання дзвонів і зупинилися на квартирі у кістера чехоградської церкви Франца Иосифовича Вавріна. Зранку почалося богослужіння, на якому були присутні всі, за винятком членів КНС та радянських службовців. Хрещення проходило на головній вулиці, де вишикувалися всі, хто бажав пройти конфірмацію. Єпископський прелат Грузинський, ксьондзи з міст Олександрівка (Крим) та колонії Костгєйн прочитали проповідь, торкнувшись необхідності віри для селян і особливо – для дітей... На обіді, влаштованому на честь прибулих, ксьондз Шенфілд сказав; "Як у природі буває похмура погода, що потім змінюється на сонячну, так і в нас, у релігійному житті вже 9 років висить туман, що має розвіятись – тоді прийде свобода". Після цих промов кістер Ваврін, який до цього хотів полишити церковну діяльність, обіцяв усім, хто був на зібранні, що зостанеться кістером і послужить вірі, доки не зійде сонце". В Чехограді через 3 роки був збудований великий костьол, який одразу ж було закрито, а церковне майно конфісковано3. Це вже – 1931 рік, і сподівань на краще не залишилось. На колоністів, як і на все українське селянство, чекав голодомор.

В наступні роки чехоградська громада втратила й інше своє надбання – кістерів – чоловіків. За католицькими догматами служити відправу міг лише чоловік, що дав обітницю цноти. Проте всіх, хто годився на цю роль, було ув'язнено або страчено. З тих пір і до цього часу (сьогодні вже за традицією) Чехоград є унікальним місцем, де відправу у каплиці служать жінки1.

Значних втрат зазнало у 30-ті роки і чеське населення багатонаціональної Житомирщини, де були поширені так звані "лінійні" арешти, тобто арешти за національною ознакою. Документи свідчать, що для затримання органами НКВД іноді достатньо було визнати себе поляком, німцем, чехом чи ще якимось "нацменом". Відпрацьована система автоматично дозволяла обвинуватити затриману людину в участі в націоналістичній, повстанській, антирадянській, контрреволюційній і т. п. організації. Протоколи затримань і допитів, проте, не дають інформації про будь-які документальні або речові докази злочинної діяльності проти влади чи закону. "Факти", "докази" і "визнання" провини з'являлися у процесі слідства2.

Loading...

 
 

Цікаве