WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Ліквідація Запорізької Січі, та подальша доля запорізьких козаків - Курсова робота

Ліквідація Запорізької Січі, та подальша доля запорізьких козаків - Курсова робота

Під час наступної Російсько-турсцької війни (1787-1792 рр.) Чорноморське Козацьке військо відвоювало ще шмат землі між Дністром і Чорним морем з фортецями Кинбурн і Хаджибсй. Але затриматись довго на землях між Бугом і Дністром Чорноморському козацтву не судилося, бо незабаром у Петербурзі почули про нові землі, і придворні цариці Катерини почали випрошувати їх для себе.

По смерті Потьомкіна у 1791 р. московський уряд став роздавати "подаровані" козакам землі — панам та німцям колоністам, а чорноморців повертати в кріпаків2. Козацькі старшини Харко Чепіга, Сидір Білий та Антін Головатий, щоб рятувати шйсько, стали домагатися від російського уряду дозволу переселитися в інше місце. Російський уряд пішов козакам на руку, бо район між Бугом і Дністром розташований блнзько від центральної частини України, з одного боку, і Задунайської Січі, з другого, став районом через який втікачі від кріпацтва переходили за Дунай. Щоб позбутися козаків з України, цариця Катерина II дала їм грамоту на незаеслені землі між Азовським морем та рікою Кубань, які Росія отримала від Туреччині! в 1774 р. згідно з договором у Кучук-Кайнарджі. У зв'язку з цим 1792 р. Чорноморське Козацьке військо було переселене на т.зв. Чорноморську кордонну лінію, яка проходила віт. гирла ріки Лаби до Азовського моря на правому березі Кубані. Так чорноморців виселено на півострів Тамань, де в Х-ХІ ст. знаходилася Тмуторокань, удільне князівство Руси-України, в якому панували князі-нащадки Володимира Великого. Воно було зруйноване татарськими наїздами в XIII ст. В останніх часах там проживало кочов-ниче плем'я ногайців. Після російської окупації східного побережжя Азовського моря частина ногайців перейшла до Туреччини, не бажаючи залишатися під Росією. Так по шістьох століттях українці знову повернулися на землі колишньої Тмуторокані.

У 1793 р. 6 000 Чорноморських козаків, під командою кошового Антона Головатого, переселилися на нові землі. Згодом чорноморці перейшли на ріку Кубань і там переорганізувалися у "Кубанське військо"';

  1. Азовське Козацьке військо

12 лютого 1785 року через загострення російсько-турецьких відносин за наказом Катерини ІІ з колишніх козаків Нововербованого полку й арнаутів було сформовано 1550-й козацький полк, який протягом 1785-1786 рр. офіційно дістав назву Бузького. Полк одержав печатку за зразком старих козацьких: у центрі воїн, який тримав списа з прапором, по краях напис "Печать Бугхского казачьего войска".

Організація козацтва на півдні України, а зокрема можливість позбутися панщизняно-кріпацької залежності, притягала багато підданих селян, які втікали від своїх поміщиків. По смерті Потьомкіна поміщики з центральних губерній повели настирливі розшуки своїх кріпаків у Південній Україні. Знайдених утікачів деякі поміщики жорстоко карали і навіть піддавали тортурам. У 1795 р. була проведена "ревізія", тобто перепис населення, що стала підставою царського указу від 12 грудня 1796 р., який заборонив селянам Південної України, яку офіційно названо — Новоросією, переходити з місця на місце. Цим законом обмежувалася свобода не тільки поміщицьких підданих, але також і всіх інших категорій селянства. Прикріплення селян до землі було вигідне поміщикам Південної України, бо позбавляло поміщиків центральних губерній права вимагати повороту своїх кріпаків, якщо вони не зуміли віднайти їх до ревізії з 1795 р. Цей указ ще не вводив кріпацтва в повному знаменню, те на ділі був першим важливим кроком у тому напрямку, бо селянам заборонялося покидати поміщицькі маєтки, у котрих вони перебували на час ревізії1. А тому що адміністрація й суд" були в руках шляхти-дворян, то селяни, навіть і вільні, не могли розраховувати на справедливість. Щоб не попасти знову у повне кріпацтво, селяни почали втікати з Південної України на Дій, на Кубань і на Кавказ.

  1. Бузьке Козацьке військо

У роках 1785-86 за наказом князя Потьомкіна створено два Бузькі козацькі полки, які були організовані на взір Донських козаків, під командою російських офіцерів. Командиром 1-го призначався підполковник І. Касперов, 2-го — майор П. Скаржинський. Полки зайняли кордону лінію по Бугу; Від мертвоводу до Інгулу. Для збільшегння військових контенгентів полки було приєднано до до складу Катеринославського козачого війська, де вони зберігали військову самостійність. Посади військового судді та писаря були скасовані, а управу перетворено на військову канцелярію,

Бузьке козацтво складалося з різнородних елементів — молдаван, болгар, польської шляхти та козаків-утікачів, тобто бездомних, але хоробрих людей. У 1787 р. їх об'єднано в один полк, під командуванням полк. Скаржинського, а з осені 1789 р під командуванням. Підполковника О. Орлова. Полк налічував 1 500 козаків і брав участь у Росїйсько-турсцькій війні 1787-1791 роках. Він прославився у боях із турками під Очаковом, Бендерами, Акерманом, Кілією, Ізмаїлом та ін.

За вірну службу по закінченні Російсько-турсцької війни козакам дозволено вибрати багаті землі на правому березі Бугу і там поселитися. Вони завели там гарні оселі та створили козацький відділ в 1000 козаків для прикордонної служби вздовж тотарсько-ногайського кордону і звідси вони отримали назву Бузьке козацтво.

У червні 1796 року уряд ліквідував Катеринославське козаче військо під приводом створення нового Вознесснського війська (яке так і не було сформоване). Бузькі козаки були підпорядковані Чорноморському адміралтейському правлінню, а в 1897 році. За накозом Павла І розформовані, а всіх козаків обернено в звичайних державних селян-хліборобів. Але вони не були з того задоволені й домагалися повернення їм козацького стану.

  1. Переселення на Кубань

Поширення української етнографічної території наступало завдяки переселенню Чорноморських козаків за наказом цариці Катерини 11 із земель між Бугом і Дністром на Кубань, на схід від Азовського моря поміж ріками Кубанню та Єєю. Нащадки славних запорожців причалили до берегів колишньої княжої Тмуторокані 25 серпня 1792 р. під проводом свого полковника Сави Білого і там заложилн першу козацьку оселю — Таманськнй курінь. Услід за ним прийшла решта — 17 201 козаків-чор помориш, не враховуючи жінок і дітей. Козацький кошовий отаман Захар Чепіга зорганізував із них по обох боках ріки Кубані 42 курені, які пізніше, на розпорядження уряду, персназвано на. станиці. Козаки назвали курені так салю як колись на Запоріжжі: Батурннський, Канівський, Переяславський, Полтавський тощо. Ці курені у свою чергу він поділив на п'ять округ. У 1794 р. над рікою Кубанню, в Караеунському куті, на тому місці, де був отаборився козацький кіш, засновано місто, яке названо в честь цариці Катерини. II, яка- віддала ці землі "у вічне посідання",— Кагорі і нодар'.

На Кубані, де поселилися чорноморці, велася щоденна війна, понад 50 літ. Кожної хвилини могли напасти черкеси, татари чи інші верховинці. З-за кожного куша й з очерету чигала небезпека, свистіли кулі, чи блискала шабля, Обставині! вимагали постійної обережності, навіть сільськогосподарські роботи виконувались під військовою охороною. Цс змушувало вже змолоду хлопців і дівчат вчитися орудувати зброєю й тому на Кубані витворилися відважні та спритні воїни3. Очевидно, що тут не обходилося без постійних жертв у людях, які гинули в боротьбі з герцями або віл ран,

Крім того, клімат тут був нездоровий, різні хвороби, а зокрема малярія, косили населення, й через деякий час більше людей умирало як родилося. Тому то у своїх початках Козацтво Кубані чисельно скріплювалося не природним приростом, пле припливом нових сил з України.

Оскільки землі були слабо заселені, уряд сприяв переселенню.бо число козаків не відповідало величезній площі, призначенії! козацькому війську. Крім цього, козаки охороняли кордони імперії на Псрсдкаиказзі, іцо негативно відбивалося на сільському господарстві Кубані.

Переселення козаків на Кубань тривало упродовж ХЇХ ст,, а те більше приходило .з України, одні легально, а інші нелегально чті-калч від панщини і їх негайно вписували у реєстр вільних людей.

На нових поселеннях заводилися козацькі порядки із питомою козацькою демократією, бо Катерина. її дала їм широку автономію. Була там Військова Рада, виборний кошовий та виборна військова старшина, свій суд і своє козацьке духовенство, ба навіть власна козацька конституція. Але то довго не існувало, бо Харко Чепіга був пертим й останнім виборним кошовим. По його смерті московський уряд заборонив вибори кошового, а назву "курінь" заступлено назвою "станиця". У 1797 р. скасовано назву "кошовий" і введено назву ''наказний отаман". Так само скасовано уряди Військового Судді та Писаря й заборонено скликати Військову Раду. В першій половині XIX ст. московський уряд назначав наказними отаманами козаків-українців (до1855 р.)

Використана література

  1. Бачинський А.Д. Січ Задунайська. 1775-1828 рр.: Історико-документальний

  2. нарис. - Одеса, 1994. - 121 с.

  3. Гуржій О.І.,Чухліб Т.В. Гетьманська Україна. - К., 1999. - С.43.

  4. Шиян Р.І. Чорноморське військо вірних козаків в останній чверті XVIII ст. -

  5. Запоріжжя, 1996. - С. 12.

  6. Козацтво на Півдні України. Кінець XVIII-ХІХ ст. - Одеса, 2000. - С. 96.

Loading...

 
 

Цікаве