WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Ліквідація Запорізької Січі, та подальша доля запорізьких козаків - Курсова робота

Ліквідація Запорізької Січі, та подальша доля запорізьких козаків - Курсова робота

Нависла загроза великого кровопролиття і повного знищення всіх козаків, що були тоді на Січі.

Старшина виїхала до Текелі. Чотири роти піхоти зайняли кіш. Його залога була блокована. За наказом Текелі з січових сховищ забрали і вивезли у поле боєприпаси, клейноди, прапори, матеріальні цінності й архів запорозької військової канцелярії. Гармати, військовий скарб, клейноди і частина архіву пізніше були відправлені до Петербурга. За розпорядженням військових властей всі будівлі, крім укріплень, зруйновано. На Січі в той час було 500 козацьких майстрових і торгових будинків. Пушкарню засипали, більшість куренів розібрали, а частину використали під склади. Протягом тривалого часу тут, як 1 на всій території окупованого колишнього Запоріжжя, перебували царські полки — піхотні, драгунський і Донський козацький полк. На чолі управи окупованої запорізької території був поставлений полковник Самарської паланки Петро Норов.

Дехто із запорізької старшини, що займав позицію цілковитої покори монаршій волі, сподівався зберегти особисті привілеї та багатства поза рамками запорізького ладу на службі царського уряду. І для декого ці надії здобули реальний грунт. Після зруйнування Січі царський уряд наділив ряд запорізьких старшин офіцерськими чинами, землями та ін.

29 червня 1775 року виданий був указ Сенату, де подавалися мотиви знищення Січі і висловлювався дозвіл видати утримання старшинам і козакам, які не брали участі "у вчинках кошового". На основі цього Новоросійська губернська канцелярія направила ордер Норову з дорученням скласти списки старшини. Потьомкін через Текелі зі свого боку наказав Норову звільнити низку старих старшин-офіцерів. Отже, колишній кошовий отаман Пилип Федорів, осавули Сидір Білий, Логин Мощенський, Ломака, Легкоступ, полковники Андрій Білий, Іван Височин, Чепега, Опанас Ковпак, полкові старшини Тимковський, Антон Головатий та інші цілком зберегли своє володіння і доскочили офіцерських чинів. Декому дали й додаткові землі, зокрема Сидору Білому.

З числа цих та інших старшин були призначені керівники "уездов", на які була поділена окупована територія. Новоселицького — Сидір Білий, Кальміуського — Бершадський, Перевізького — Шульга, Личківського — Чернявський, Гардового — Побігайло. Самарського перевозу — Легкоступ. У 1776 році "уездн" були передані у відання російських офіцерів.

Вищу січову старшину репресували. Коли кошовий отаман, військовий суддя і військовий писар з'явилися в таборі Текелі, їх зразу ж взяли під варту. Були віддані до суду з конфіскацією майна військовий старшина Андрій Порохня, полковники Мусій Чорний, Степан Гелех, Іван Кулик, Іван Гараджа, курінні отамани Осип Паралич, Мойсей Головко та ще ряд старшин.

Тільки через два місяці після вступу військ Текелі на Запорожжя, 3 серпня 1775 року, Катерина II сповістила населення імперії про скасування Січі. Підписаний нею маніфест проголошував, що "Сечь Запорожская вконец уже разрушена со изтреблением на будущее время и самого названия запорожских козаков". Прагнучи довести "незаконність" земельних претензій запорожців, автори маніфесту фальсифікували історичні факти. Зокрема твердили, що козаки в останні місяці перед скасуванням Січі самовільно захопили під свої зимівники землі між Дніпром і Бугом, які відійшли до Росії за Кючук-Кайнарджійською угодою 1774 року. Хоча топографічний опис названого району, складений того ж таки року, свідчить, що тут не було турецьких або татарських поселенців, проте "запорожці досить зимівників мали". Під час останнього наскоку на українські землі в 1768 році татари багато запорізьких зимівників спалили.

  1. Задунайська Січ

Після зруйнування Запорізької Січі частина козацтва розійшлася по Україні і взялася за хліборобство, а деякі пішли на службу до гусарських полків.

Але частина козаків дісталася човнами на береги Чорного моря під владу турецьких султанів так, що в 1776 р. їх зібралося було бл. 7 000 біля місцевостей Хаджибей та Очаків над Чорним морем. Звідси вони післали делегацію до Туреччини з проханням, щоб султан прийняв їх під свою опіку й дозволив поселитися на турецькій землі. Росіянам дуже не хотілося, щоб запорожці йшли під зверхність турецького султана і тому в міжчасі їхні емісари постійно намовляли козаків до повороту під царську владу, але вони на це не погодилися, очікуючи відповіді від султана. Це була іронія долі. Ті самі козаки, які ще вчора були на службі цариці Катерини ІІ й допомагали Росії завоювати від турків Крим, сьогодні просили в тих же турків права охорони перед вчорашньою союзницею, яка запевняла кошового Запорізької Січі Петра Калнишсвського та його козаків, що вона їм ніколи не забуде їхньої прислуги у війні з Туреччиною.

В 1778 р. султан формально прийняв цих козаків під свою владу і дозволив їм заснувати Нову Січ на землях у дельті Дунаю, над річкою Дунавсць. Так створилася Нова Січ, зорганізована на взір запорізької Січі з її законами та звичаями. Пізніше кількість задунайського козацтва збільшувалася тими козаками, які не могли погодитися з закріпаченням запорожців і, шукаючи волі, втікали за Дунай.

У скорому часі виявилося, що землі для козаків не було досить, і вони звернулися до австрійського уряду, щоб він дозволив їм поселитися на австрійських прикордонних землях. Цісар Иосиф II погодився і приділив запорожцям землі в прикордонній провінції Банаті, на берегах ріки Тиси. У 1785 р. 8 000 запорожців і тс рссслилося до Банату й центральне поселення вони так і назвали "Січ" (або 8еІ8сІіа латинкою), решта залишилася в Добруджі.

Російський уряд був дуже невдоволений із того, що за Дунаєм постала нова Січ, що притягала до себе втікачів від панщини. Під час другої Російсько-турсцької війни в 1787 р, Катерина II зверталася із закликом до задунайців, щоб вони повернулися та взяли участь у війні проти турків, за що вона дасть їм амністію і дозволить організувати своє життя на таких самих правах, як дістали козаки чорноморці. Але більша кількість запорожців, за винятком деяких одиниць, на те не пішла. В боях з царськими військами задунайці вносили замішання серед російських військ ще й тим, що вони мали таку саму уніформу як і козаки-чорноморці. З уваги на те було дано розпорядження, щоб чорноморці носили білу перев'язку на правому рукаві.

По закінченні війни турки всіх арештованих козаків випустили й дозволи/ін їм жити в Добруджі разом з рештками українського населення, але про підновлення Січі вже не могло бути й мови'. Серед задунайських козаків Гладкий-залишив дуже неприхильні про себе спогади, як і.взагалі серед українців Добруджі, бо через його перехід до москалів українське населення Добруджі понесло неспів-мірні жертви. Проклинали його і в Приазов'ї. Після турецького погрому запорожців позбавлено всіх вольностей, якими нони користувалися з ласки турецького султана і вони не могли вже навіть дотримувати спогі національності та козацьких традицій. Не стало Січі, не стало запорожців, й вони розбрелися Деякі з них навіть потурчилися.

  1. Чорноморське Козацьке військо

Кучук-Кайнарджівський договір 1774 р., а зокрема втрата Криму, був великим ударом для Туреччини й вона не могла так легко з тим погодитися. І в скорому часі турки почали підготовляти нову війну проти Росії. Росія також не задоволилася здобутками нових територій над Чорним морем і в міжчасі задумала поширити свої володіння на Кавказі й відірвати від Туреччини Грузію. Але в боротьбі з турками москіті переконалися, що вести боротьбу з ними не так легко регулярними російськими військами, які не знали добре південних степів та способу, як воювати з турками й татарами. Цю штуку добре знали козаки-запорожці. І коли з'явилася можливість вибуху нової російсько-турецької війни, а в парі з тим і турецького нападу на Південну Україну, князь Потьомкін віщав повідомлення про відновлення запорозького війська. Внаслідок того з'явилося багато охочих людей до відновленого козацтва.

Так у 1787 р. Потьомкін сформував Чорноморське Козацьке військо, яке стало не тільки оборонною силою перед можливим турецьким нападом, але також і притягальним чинником для повернення тих запорожців, що після зруйнування Січі перейшли до володінь турецького султана й там створили нову Задунайську Січ. Якщо за станом на 12 лютого 1788 року до складу війська входило 944 козаки, то на 22 червеня 1788 року — вже 2436, на 30 листопада 1781 року — 12 620, з них на дійсній службі — 7500 Так організовано Чорноморське військо командою колишнього запорізького старшини Сидора Білого. Центром Чорноморського війська було в 1784 р. місто Олешки над річкою Конкою, лівобічною притокою Дніпра. Однак Чорноморське Козацьке військо не мало вже права обирати своїх старшин, як це було звичаєм на Запоріжжі, їх призначав уже сам Потьомкін.

Щоб зменшити кількість утікачів до Туреччини та заохотити повернення запорожців з-під турецького панування, російський уряд виділив Чорноморському Козацькому війську землю між Дністром і Бугом, де засновано 25 слобід і поселено 9 000 чоловіків і жінок.

Loading...

 
 

Цікаве